Минулого тижня франківець Василь Лецин подолав 100 км Київського ультрамарафону на Трухановому острові. Стартував о 22:00, біг майже 10 годин через ніч ще й під дощем.
А вже за два тижні почне готуватися до Франкфуртського марафону. «Репортер» поцікавився – навіщо так знущатися над собою?
– Василю, для початку, чи є чітке визначення ультрамарафону?
– Ультрамарафон – це все, що більше 42 км. Я біг 100 км. Маршрут кільцевий, одне коло – 8 км, треба було пробігти 12 кіл. І це важко. Усі ультрамарафони не так складі фізично, як психологічно. Бо залишаєшся наодинці з собою і треба вміти з собою домовлятися. Я пробіг дистанцію за 9.53 – хотів вийти з 10 годин. Це нормальний результат для любителя. Переможець прибіг за 8.06, але він – професійний спортсмен. Основна частина учасників фінішує за 12-13 годин. І за цей час в голові проходить ціле життя.
– Вночі бігти важче?
– Людським можливостям немає меж. Таку дистанцію вночі біг вперше. Перед тим у липні пробіг Вроцлавський нічний півмарафон – класне дійство, раджу всім спробувати. Реєстрацію на нього відкривають 1 січня і за тиждень 12 000 учасників викуповують усе. Місто все світиться, маршрут проходить через визначні пам’ятки – в Європі роблять все для того, щоб люди кайфували, і це було шоу. Мешканці виходять вболівати, підтримують. Уздовж маршруту було тисяч 5-6 вболівальників.
– А на Трухановому вболівальники були?
– Був дощ, страшна негода. Якщо й підтримували бігунів, то хтось зі знайомих. Вони, напевно, заслуговують ще більшої поваги, ніж ті, хто біг. Бо як біжиш, тобі більш-менш тепло й комфортно. А простояти 10-15 годин під дощем дуже складно. Зареєcтрувалося понад 120 учасників, фінішувала лише половина, решта зійшли. Я був готовий і морально, і психологічно, як планував пробігти, так і пробіг – у своєму темпі. Фінішував задоволений, отримав купу адреналіну. Але вдруге вже не побіжу.
– Чому?
– Цікавіше бігти з точки А в точку Б, а по колу – як білка в колесі, не цікаво. Хочу спробувати ще 100 миль – 160 км. Варіантів багато – можна Карпатами, можна в Європі. В Україні це лише набирає обертів, а в Європі ультрамарафони популярні вже років 15-20. Вже й у Києві бачив бабусь у 50-60 років. Як вона біжить 100 км? У неї немає особливих м’язів – звичайна бабця в розтягнених штанях. Для цього треба мати залізний внутрішній стрижень.
– Як готувався?
– У мене був тренувальний план. Основа – повільний біг на великі дистанції. Найбільший кілометраж при підготовці до цього ультрамарафону в мене був 48 км. Я вибігав від «Калинової слободи», біг до Черніївського кільця, по об’їздній, через Хриплин, Микитинці, Вовчинці і по дамбі Набережною повертався в «Калинову слободу».
Одразу планував такий маршрут, щоби не зміг з якоїсь точки повернутися додому. Бо інакше є спокуса зійти. Беру з собою пару гривень в кишеню, щоб води по дорозі купити, і все – мусиш добігти. Для тренування вставав о п’ятій ранку, бо то ж чотири години тебе немає вдома, а там – маленька дитина. Дружина мене б не зрозуміла, якби я вставав о дев’ятій, чотири години бігав, а потім треба ще поспати 2-3 години. Так і день мине.
– До того які найбільші дистанції долав?
– Минулого року пробіг 56 км Чорногірським хребтом за дев’ять з чимось годин. Цьогоріч знову буду бігти. У горах складніше, бо великі перепади висоти. Але психологічно десь і легше – міняються краєвиди, можна відпочити, уверх бігти спокійніше, вниз – швидше. Асфальтна «сотка» – дуже складна, бо там один темп. Якщо на таку дистанцію стартувати швидше свого темпу, то велика ймовірність, що не стане ресурсу на всю дистанцію – не буде ні емоційних сил, ні фізичних. Ну і важливим є харчування на дистанції. Я щовісім кілометрів їв енергетичні гелі й солеві таблетки, щоб не було судом. Тому проблем не було. Хіба мозолі на ногах, бо взуття через дощ було мокрим. Але хотілося медальки, тож треба було терпіти.
– Звідки береш інформацію, як готуватися до марафонів?
– Коли починав, то й 3 км не міг пробігти, бігав у кедах і взагалі робив усі помилки, які роблять любителі. Вчився на своїх помилках. Потім працював з тренером – Володимир Юрчук допомагав готуватися до Франківського півмарафону. А далі вже сам – в інтернеті можна знайти все.
Я активно бігаю з 2016 року і тепер можу адаптувати інформацію з мережі під свої потреби. Не можна бігти 100 км з дивану без підготовки. Це складна дистанція. До першого марафону я готувався два роки. А вже коли можеш пробігти кілька марафонів і немає негативних наслідків для організму, то можна ставити якісь виклики. Мені було цікаво з психологічної точки зору, як поведе себе організм, які думки будуть. Це серйозне випробовування. Треба мати свою мантру чи маяк, що змусить рухати тіло до фінішу. Бо мозок завжди береже організм і постійно дає сигнал SOS, каже: зупиняйся, тобі цього не треба.
– То тобі воно треба?
– Це не лише спортивні досягнення чи зміцнення свого его. Я – як адреналіновий наркоман – постійно ставлю собі виклики, але розумні – цілеспрямовано і довго йду до цілі. І не обов’язково на цьому шляху є перемоги. Мав великі надії на один із найкрутіших марафонів – Берлінський. На дистанції мене почали ловити сильні судоми, тож ледве фінішував і зовсім не за той час, за який планував. Але зробив багато висновків – ставлюся обдуманіше і не форсую підготовку.
Біг сильно дисциплінує – стаєш відповідальнішим, структуруєш свій робочий день, бо маєш чіткий план і ціль. Це переноситься і на роботу, інші сфери життя. Змінюються звички, коло друзів. У моєму випадку це все в кращий бік – тепер ціную більше життя, стосунки, менше часу проводжу у соцмережах.
– Що далі? Чи плануєш спробувати тріатлон – Ironman, наприклад?
– Звичайно. Починаю якраз крутити педалі. Але в мене є проблема з плаванням. Треба буде через зиму підтягувати плавання і за два роки, можливо, поставлю собі такий виклик. Тепер два тижні роблю перерву від бігу, щоб розвантажитися, і готуюся до наступного забігу 28 жовтня – це буде Франкфуртський марафон у Німеччині. І ще бігтиму Чорногірський ультрамарафон на 56 км в серпні, але в тренувальному режимі – для задоволення.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.