Калуський новатор

У Кейптауні (ПАР) 26-29 жовтня відбувся VI Всесвітній форум інновацій. Минулого понеділка звідти повернувся вчитель історії калуської гімназії Ярослав Бахматюк. Він був першим українцем, який представляв нашу державу на такому престижному заході світового рівня.

До Африки через Берлін

Про форум-конкурс інновацій калушанин дізнався випадково – з Інтернету. Вирішив відіслати один зі своїх проектів «Середньовічні замки та їхні мешканці» на Всеукраїнський інтернет-конкурс «Вчитель-новатор».

«Було просто цікаво, – каже Ярослав Бахматюк. – Я вже три роки займаюся мультимедійними презентаціями уроків. Хотів дізнатися, чи роблю це ліпше чи гірше за інших. Це була єдина можливість порів­няти свою роботу з іншими вчителями України».

Серед чималої кількості робіт журі вибрало три проекти, які представляли Україну на Європейському конкурсі інновацій у Берліні (Німеччина). За його результатами саме калуському вчителю пощастило вперше представляти Україну на Всесвітньому форумі інновацій у Кейптауні.

В Африці кожен вчитель-новатор мав свій стенд, за яким розповідав про власну програму. Між стендами ходила трійка суддів, котрі виставляли бали конкурсантам. За десять хвилин кожен учасник мав якнайповніше розкрити свій проект.

«Представнику Східної Європи пробитися у фінал конкурсу дуже складно, – каже Ярослав Бахматюк. – Судді, які підходили до мене, були представниками західної школи – європейської. Вона дуже відрізняється від нашої. Всі дивувалися, що я сам розробив свій проект. Адже на Заході єдине завдання вчителя – подати ідею. Решту роблять програмісти, яким школа платить за це гроші, бо вона їх має. Нашу «технологію» європейцям пояснити дуже важко».

Щоб не прийняли за чужинця

«Я почав робити проект ще влітку минулого року, – розповідає Ярослав Бахматюк. – Якраз готувався до уроків для 7 класу. Почав думати, що я буду дітям показувати та розказувати протягом року. Охопити презентацією весь навчальний процес неможливо. Тому намагався вибрати якісь найголовніші моменти, зрозумілі для змісту тої епохи. Запитав сам себе – а що люди знають про Середньовіччя? Про лицарів та замки. Вирішив від цього відштовхнутися. Намагаюся зацікавити дітей так, аби в них з’явилося бажання вивчати її далі».

Урок історії у мультимедійному класі калуської гімназії виглядає так. На величезному екрані дітям показують презентацію у вигляді навчального кінофільму. Разом з тим роздають тестові завдання. Діти перечитують тести, уважно дивляться фільм, «виловлюють» з нього потрібні відповіді та записують їх у завданнях.

«Вся суть, щоб дитина протягом години, коли йде презентація, не спала, а активно працювала», – каже вчитель.

Але і це не все. Далі для закріплення матеріалу відбувається навчальна гра – чимось схожа на комп’ютерну.

«Ти потрапляєш у середньовічні замки і маєш так добре знати матеріал з історії, аби тебе не прийняли за чужинця, – коментує Ярослав Бахматюк. – А чужинців в Середньовіччі не люблять. Діти проходять гру з різними пригодами. Правильна відповідь – можливість йти далі. Клас ділиться на дві команди, конкуренція додає дітям азарту».

Для школярів – це дуже добрий підхід, адже таким чином дитина зацікавлюється і запам’ятовує дуже багато корис­ної інформації.

В Африці проект калуського вчителя хоч і не отримав диплома, проте мав дуже багато схвальних відгуків.

«Мене запитували – а чого ви ще не провели відео-конференцію з музеями? – розказує Бахматюк. – У їхній голові не вкладається, що у нас музей може й не мати свого сайту та співробітників, які здатні провести таку конференцію…».

Рівний доступ

Із 36 півфіналістів з усього колишнього соцтабору до півфіналу потрапив лише один проект з Угорщини. «Це говорить про те, як нам важко конкурувати з Західною Європою, – каже Бахматюк. – Тому і судді не розуміють наших проектів. Ми просто сильно відстали від них».

До речі, наймодніше зараз у Європі – мережеве навчання. Є спеціальні курси, які викладаються в Інтернет, дитина їх проходить, робить тести та відсилає викладачеві. Є навіть цілі віртуальні класи. У нас це було б дуже добре під час карантинів, аби діти не переривали навчання. Або ж, наприклад, для школярів з гірських районів.

За словами Бахматюка, в Україні не вистачає й нормальних освітніх порталів, зручних для вчителя та учня.

«Зробити портал самотужки – не можливо, – зітхає вчитель. – Потрібна підтримка влади, гроші та команда, яка буде займатися програмуванням, підтримуватиме цей портал та наповнюватиме його новим змістом. Щоб дитина, послухавши матеріал на уроці, могла піти додому, там зайти в Інтернет і взяти для себе якусь альтернативу – подивитися цікавий урок. Ось це я називаю рівним доступом до якісної освіти».