Це курортне містечко має три основні принади.
По-перше, там добувають знамениту мінеральну воду. По-друге, воно має єдиний на Західній Україні дельфінарій. По-третє, саме місто настільки гарне, що сюди хочеться повертатися ще і ще.
Курортополіс
За легендою, коли Бог створював світ, він вдарив кулаком у землю, і утворилась глибока западина, в який потім виникло місто Дрогобич. А поруч впала крапля поту з Божої руки, від якої утворилися численні соляні джерела. Згодом, на тому місці з’явився Трускавець.
Звідки назва? Історики досі не мають однозначної відповіді. Хтось вважає, що це похідне від польської «трускавки» – суниці. Однак, ці ягоди француз Фрезьє привіз до Європи лише у 1712 році, а Трускавець згадується в документах вже в 1425-му. Є версія, що назва походить від литовського «друзка», адже місто славилось солеварнями. Дехто припускає, що в усьому винний сорт черешень «хруставок», яких навколо багато. Але більшість дослідників схиляється до думки, що колись ці землі належали шляхтичу Трушку або Труську, тож у перші століття свого існування містечко писалось як Трушкович, Трушкавич, Трушковєч.
Сьогодні Трускавець має 28 тисяч мешканців і цікавий статус. 1 січня 2000 року в межах міста була створена спеціальна економічна зона рекреаційно-туристичного типу «Курортополіс Трускавець». І що він може запропонувати гостям?
Дельфіни Галичини
Колись гуцули поділяли туристів на люфтників і холєрників. Назва перших походила від німецького «люфт» – повітря. Так називали тих, хто їхав у Карпати подихати чистим повітрям, поїсти-попити-розважитись. Але були й такі, хто мав якусь «холєру», тобто хворобу. Вони жили не в готелях, а в санаторіях, пили мінеральну воду, приймали процедури і лягали спати чітко за розкладом.
Трускавець добре пасує обом категоріям. Наприклад, у жовтні 2015 року тут відкрився дельфінарій «Оскар» – єдиний в Західній Україні. Двічі на день глядачам пропонується годинна шоу-програма із дельфінами й морськими котиками. Діти у захваті, та й дорослим цікаво.
За кількасот метрів від дельфінарію розташований бювет № 2, який ще називають Верхнім. Зараз він закритий. Воду сюди подавали по трубах із так званого Нижнього бювета. Місцеві кажуть, що в закритті бювету винні… олігархи. А мер міста Андрій Кульчинський пояснює це тим, що Верхній обслуговував сусідні санаторії-велетні, збудовані ще за радянщини. Коли вони позакривались, довелося відключити й бювет.
Одразу за «мертвим» бюветом № 2 починається величезний Курортний парк, за розмірами – утричі більший за франківський. Його у 1895 році заклав орендар курорту, інженер Юзеф Вичинський. Для цього він викупив і зніс кілька селянських хат і городів, понасаджав екзотичних дерев, проклав і посипав гравієм 14 км (!) прогулянкових доріжок.
У центрі парку розташоване джерело «Юзя». Посередині, на круглому підвищенні, сидить статуя оголеної дівчини, а по периметру розташовані краники з водою. За легендою, коли Трускавець ще був селом, тут жила бідна наймичка Юзя. Вона не була красунею, важко працювала на вітру та сонці, тож її обличчя рано вкрилося зморшками. Зрозуміло, що ніяким особистим життям в неї не пахло. А дуже хотілося. І якось вона знайшла у лісі джерело, вмилася в ньому, а коли повернулася в село, її ніхто не впізнав – дівчина перетворилася на красуню. Хлопці одразу побігли за нею табунами, і Юзя швидко вийшла заміж за найдостойнішого – напевно, найбагатшого кавалера.
На відміну від інших джерел, «Юзина» вода майже не має запаху сірководню. Вона містить гліцерин, тож при вмиванні шкіра справді робиться здоровою та пружною. Зазвичай її не п’ють, лише вмиваються. Чому? Справа в тому, що гліцерин у фармакології використовують як проносне…
Зовсім поруч є пам’ятник Міцкевичу, встановлений у 1900 році. Його виготовив скульптор Тадеуш Баронч – родич станиславівского історика Садока Баронча. Ми звикли бачити Міцкевича зрілим дядьком, але у Трускавці перед нами постає бюст ще молодого поета.
Ближче до виходу з парку стоїть цікавий дерев’яний павільйон. Табличка сповіщає, що це пам’ятка архітектури початку ХХ століття. Колись тут була озокеритова шахта, яку після закриття затопило мінеральною водою. Джерело назвали «Едвард», зверху спорудили павільйон, аби ніхто не пив воду на халяву. У парку є кілька таких дерев’яних будочок, але «Едвард» – найкрасивіший, тому він є чи не на кожному магніті з видами Трускавця. І це джерело теж уже давно не працює.
Вода смердить соляркою
Одразу за парком розташовується місцева туристична Мекка – бювет мінеральних вод № 1, тобто Нижній.
Поки що вхід там безкоштовний, але міська влада планує ввести платню – близько 4 грн з людини. Всередині просторі зали викладені страшненькою радянською плиткою. Уздовж стін краники й таблички з назвами сорту води: «Марія», «Софія» і, звичайно ж, «Нафтуся». Мінералку можна вживати теплою або холодною. Доза обирається натисканням кнопки «100», «150», «200», чи «250» – це мілілітри. Всюди попередження, що перед вживанням бажано пройти консультацію в лікаря. Дійсно, самолікування може добряче нашкодити здоров’ю.
Найбільш популярною є «Нафтуся». Назву ця вода отримала через специфічний запах. Ззовні прозора, та якщо постоїть 15 хвилин, на поверхні з’являються плями або навіть тонка масляниста плівочка. Але це насправді «жива вода». Вона нормалізує обмін речовин, сприяє виведенню каменів, знімає запальні процеси у нирках та печінці, виводить з організму радіонукліди та ще робить купу всього корисного.
У холі бювету висить портрет львівського аптекаря Теодора Торосевича, який назвав воду «Нафтусею» та науково довів її цілющі властивості ще в першій половині ХІХ століття. До речі, Торосевич, якого ще іменують батьком бальнеології, народився… у Станиславові!
І ще одне застереження. Воду потрібно пити зі спеціальних горняток, які мають довгі носики. Їх ще називають поїлками, кунганами або бюветницями. Річ у тім, що трускавецька мінералка містить органічно активні речовини, які негативно впливають на зубну емаль. А ще у ніс шибає запах сірководню. Тож якщо хочете мати голлівудську посмішку, зі звичайною склянкою до бювету пхатися не варто.
Швейцарія з кримським нашаруванням
І ось ми у центрі міста. На площі перед бюветом повно торговців сувенірами, у яких можна придбати згадану поїлку на будь-який смак. Вулицями бродять юрби туристів, переважає польська й російська мова. Місцева цьоця голосно волає «Гарячіє піражкі!». Хоча, яка вона місцева? Складається враження, ніби ти не в Галичині, а десь у Криму.
Місто чисте. Його пішохідний центр можна обійти трикутником вулиць Бандери, Шевченка і бульваром Юрія Дрогобича. Довкола дуже гарні вілли. Вони зовсім не нагадують звичну нам гуцульську архітектуру і споруджені у так званому Закопанському стилі. Чим далі від бювету, тим більше місто нагадує Європу. То вже не Крим – Швейцарія!
У ХІХ столітті Трускавець стояв на рівні зі світовими курортами Бад-Райхенгаль, Вісбаденом та Карловими Варами. На літо сюди перебиралась половина аристократичного Львова, працювала опера, театри, відкривались павільйони найкрутіших ресторанів. У 1864 році курорт належав єврейським фінансистам Шраєру та Гартенбергу. Останній доводився рідним батьком братам Ігнацію та Давиду, які побудували свій знаменитий пасаж у теперішньому Франківську.
Заможні туристи мешкали на віллах. Кожна з них мала власне ім’я і неповторну архітектуру, якою ніби намагалася затьмарити сусідку. Найгарнішою з них вважається вілла «Гопляна», зведена ще у 1926 році зі смерекових колод. Цей дерев’яний шедевр на 50 мешканців спорудив тодішній власник курорту Раймунд Ярош. Тут він приймав посла США, президентів Туреччини та Естонії, інших високих гостей. Зараз у віллі працює музей художника Михайла Біласа.
А ще у Трускавці є трохи пам’ятників. Звісно, Тарас Шевченко, біля католицького костелу стоїть статуя папи Іоанна Павла ІІ, багато інших. Крім того, на вулиці Бандери є унікальний фонтан із великими кулями, які зволожуються по всій площині – дуже симпатично.
Загалом містечко затишне й гостинне, хоч і недешеве з усіх боків. Менше радянщини, більше Європи – буде справжній курортополіс.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.
Comments are closed.