Енергетичний конфлікт Москви і Києва має історичні причини. Газопровід, прокладений на території України, був побудований ще коли вона була частиною Радянського Союзу і, очевидно, потерпала від диктату з боку Кремля. Після розпаду СРСР, українці зберегли майно і право на транзит.Боргові суперечки України перед Росією тягнуться ще з 1995 року, коли український борг був вперше реструктуризований. У 2000 році тодішній віце-прем’єр Юлія Тимошенко вже визнавала, що борг України перед «Газпромом» становив більше 2 млрд. доларів. В 2002 році для вирішення проблем був створений навіть «Міжнародний консорціум з управління і розвитку газотранспортної системи України».Але вже 1 січня 2006 року «Газпром» перекрив поставки газу для потреб України. Тоді конфлікт було вирішено розділом контрактів на поставку газу на Україну та транзит голубого палива через її територію в Європу. У жовтні минулого року Юлія Тимошенко і Володимир Путін підписали меморандум про перехід з 1 січня 2009 року на прямий контракт між «Газпромом» та «Нафтогазом» при жорсткій умові: своєчасному погашенні Україною заборгованості за газ. А вже взимку розпочався новий борговий конфлікт, який триває і нині.Газета «Репортер» вирішила запитати у відомих політиків та політологів: які уроки має винести Україна з газового конфлікту?
Юрій Ключковський, народний депутат України НУ-НС:
— Мені здається, що цей урок лежить на поверхні. Ми повинні нарешті подумати про забезпечення енергетичної незалежності України. Поки ми будемо залежати від однієї газової труби та ще й від Росії — доти будемо мати такі проблеми кожного разу. Інша справа, що ті стосунки можна будувати хитріше. Треба сказати, що Росія достатньо пропагандистськи побудувала свої дії цього року, а Україна сьогодні знаходиться в достатньо гіршій ситуації, навіть в пропагандистському відношенні, аніж в попередні роки. Однак не можна ж постійно залежати від Росії, весь час про це знати і нічого не робити з цього приводу.
Це стосується не тільки газу, а й нафти. І, на жаль, в цьому відношенні нічого не робиться. Мені сумно, що нічого не робиться з поставками Каспійської нафти, нічого не робиться з приводу забезпечення альтернативних джерел енергії для України. Про це все треба думати. Ці речі самі собою не зробляться. І це завдання влади, в першу чергу виконавчої.
Микола Круць, народний депутат України, НУ-НС:
— Україна нарешті повинна думати про альтернативні джерела та енергозбереження. Можливо це, про що я говорю, є банальним, бо про це говорять на кожному кроці і кожного року. А особливо говорять, коли починається новий рік, то ми, як кажуть політики, зустрічаємо Новий рік не під ялинкою, а під «Газпромом». Україна має достатньо своїх невивчених і неосвоєних резервів, які могли б послугувати цьому. Є достатньо ресурсів, які не використані, тому що, очевидно, треба було приймати рішення 10?15, або хоча б два-три-чотири роки тому про те, щоб освоювати енергоресурси, які знаходяться в надрах України.
Зрештою енергозбереження — це одні розмови. Насправді ж виробництва великі, металургійні, хімічні, там, де вже давно в світі не працюють на газі, у нас ще собі це допускають. Можу привести приклад — ВАТ «Івано-Франківськцемент» сьогодні працює, тому що ми перші перейшли на альтернативний вид палива — вугілля. Тоді це сприймалося не дуже нормально, а сьогодні це єдиний цементний завод, який працює, тому що не залежить від газу. Це той приклад, який треба масово впроваджувати по інших виробництвах. Має бути системний державницький підхід до збереження енергоресурсів і до вкладення грошей у видобуток своїх власних, додаткових.
Михайло Стула, перший секретар Івано-Франківського обкому Компартії України:
— Перш за все Україна повинна зрозуміти, що з сусідами треба жити мирно. Взагалі, з усіма треба жити мирно. По-друге, треба зрозуміти, що рано чи пізно злодійство покривається чимось. Незрозуміло тільки, чому сьогодні ні Президент, ні Прем’єр не застосовують ніяких заходів і жодного разу не наполягають на переговорах з російською стороною. Хотіли ми ринкові відносини — маємо. Це показало те, що Україна не спроможна нормально сама себе забезпечувати.
З’їли вже «москалі» — я дуже не люблю це слово, але так наші співвітчизники говорять, українське село, і тепер ми в Росії та Польщі закуповуємо м’ясо, Росія відмовляється від наших молокопродуктів, неякісних товарів. Шкода, що ми не знайшли спільної мови. Думаю, що і Президенту і Прем’єру, і всім нашим урядовим структурам, в тому числі і Верховній Раді відповідно до своїх повноважень треба сідати за стіл переговорів і домовлятися. Бо світова криза доказала, що капіталістичний світ як такий себе знищив і треба думати як дальше існувати в цьому світі. Я думаю, що розум переможе і ми знайдемо спільну мову з сусідами і все буде нормально.
Тарас Возняк, політолог м. Львів:
— Те, що потрібно робити — диверсифікацію постачання — це перше. По-друге, треба позбавлятися взагалі газової залежності і зменшувати його споживання. І третій аспект — це те, що коли розсварено внутрішньополітичний клас в Україні, то цією ситуацією будуть користуватися всі і без виключення сусіди.
Євген Золотарьов, член політради Партії Вільних демократів:
— Найголовніший урок, на мій погляд, це те, що через дію українських політиків українцям черговий раз було соромно за свою державу. І навіть якщо обвинувачення в крадіжці газу з боку Росії є блефом, то відсутність спростувань з боку української влади є занадто красномовна. Тож головний урок — це те, що українська влада в черговий раз продемонструвала свою неадекватність і невміння захищати інтереси українських громадян.
Як завжди, не покарано винних, а саме людину, яка підписала цей кабальний договір про транзит газу до 2011 року, — Олексія Івченка.
Comments are closed.