Рік без нього. У Франківську близькі згадують Федота

«Світлий і добрий», «занадто добрий», «сонячний, понад усе любив життя…». Так про відомого франківського музиканта, радіоведучого Андрія (Федота) Федотова кажуть його близькі та друзі. 2 квітня минув рік, як його не стало. Йому було лише 48.

А 14 квітня у Франківську зберуться всі музиканти, всі гурти, в яких він брав участь, аби відіграти шестигодинний концерт в пам’ять про нього. Бо все в житті Федота було – музика.

Батько – Євген Федотов – одразу попросив не питати про дитинство Андрія. Йому важко згадувати. Але потім заговорив сам:

Андрій був занадто добрим. Великий організатор. Його брали в приклад, прислухалися. Він був лідером, але своєї справжньої сили волі не було.

Плавання, лижі – завжди попереду в інституті, виступав за область. Закінчив нафти й газу – «Спорудження та ремонт газонафтопроводів і газонафтосховищ».

Музика пішла від діда, який на балалайці грав. Потім я купив баян. Записали Андрія в музичну школу, але був занадто маленький – з-за того баяна його не було видно і ми його забрали.

До теми: Жив, як співав. Андрій Федотов — людина тижня за версією «Репортера»

Я завжди ходив на всі концерти, які були у Франківську. Подобалося, як він співає, але музика їхня не подобалась – занадто голосна. Говорив йому це. А він: «Ви, дєд, живете старими правилами, порядками. Зараз інший світ». Він мені завжди «дєд» казав.

У нього була дуже добра дикція. Засвоював будь-яку мову – англійську, французьку. Схоплював усе на льоту, як і музику. Здається, ніде не вчився, а по нотах став грати як треба – і на тромбоні, і на гітарі. Жив музикою з ранку до вечора. Йому всяка подобалась. Цоя слухав. Коли той розбився, на похорони їздив. У нього купа книжок із підписами артистів.

Рибалити зі мною ходив постійно. Я ляжу, вудочки закину, а він з кимось цілу ніч сидить і балакає. На лижі у Ворохту їздили часто. Він ніколи не стомлювався.

І з усіма знаходив спільну мову. Злого слова від нього ніхто не чув.

«Я художник, він – інженер, але в нас була якась ширша любов до музики, як освітня», – говорить франківський художник, засновник пост-панкового гурту «Пенсія» Ярема Стецик.

Ми з ним знайомі з 1980 року. Я поселився через стінку від нього. Був такий старшак для мене. Найбільше музики, якої я написав, то створив з ним. Планка з якості у нього була найвища – найжорсткіший контролер. Хіба дружина ще може такі два тонкі слова сказати. Наприклад, придумаєш тему, а він уже починає крутити носом, мовляв, ну, було вже таке в Кустуриці. Відрубуємо, робимо нове.

Сім років тому я став його хресним батьком. Прийшов до мене, сказав, що хоче охреститися. Хрестили на Водохреща. Для нього це було символічно. Аби став супер-практикуючим християнином – не встиг. Напевно, зараз ним стає там…

І я став християнином не спочатку. Почав придивлятися до людей, розуміти, чого серед священиків, монахів трапляються такі, які готові на якісь кроки, але не розумів, чого на такі самі кроки погоджувався й Федот. Ініціював їх. Наприклад, якщо людина цілий день «обіймалася» з Ісусом і від того світилася, а Федот довгий час не визнавав Ісуса, але в нього теж було те світло. Не знаю, звідки бралося – чи з таланту, чи гени, виховання. Неодноразово це йому казав.

Одного разу йду з ним, а попереду дівчина пакети несе. Лишає мене, бере ті сумки. Це було не на показ. Він таким був – першим підірватися й зробити щось добре. Я багато мав таких нагод поспостерігати.

У нашому дворі, коли він був малий, а я ще менший, була така тема, що він – чесний. А в дорослому житті – добрий.

Остання формація, яку створив та в якій грав Федот, були «Ґоґодзи Ґанскі». Далі розповідає бас-гітарист гурту Сашко Грідін:

Зараз «Ґоґодзи» видозмінилися. Нині все інше – подача, аранжування, характер. Федота не повторити. Ми й не намагаємось.

З ним випустили один альбом – «В тую мить» – у 2016 році. Зараз є його заготовок на півальбома. Не встигли записати.

На концертах він віддавався публіці на повну. Не зважаючи на те, скільки людей в залі. Бувало, що доводилося входити в образи, які не дуже відповідали життєвому. Як і будь-якому артисту.

Багато гастролювали по Польщі. Багато було веселих пригод. Згадували недавно, що хлопці разом грали весілля на Львівщині. Федот читав молитву й забувся: «Во ім’я отця… і святого духа». А мама молодого чи молодої шепче хлопцям: «І сина, і сина, скажіть, аби не забув». І Федот такий: «І канєшно же сина».

Для всіх він був дуже щирою людиною. Багато гуртів відгукнулися щодо концерту й погодилися безкоштовно взяти в ньому участь.

На радіо «Західний полюс» Федот був одним із перших діджеїв. В останні роки вів тут авторську програму «Моє радіо».

«Він ніколи не нав’язував свою музику», – каже радіоведуча Юля Котурбаш.

Я прийшла на радіо у 1995 році. Федот тоді пропрацював півроку та шукав собі заміну, бо хотів більше зайнятися музикою. Організував конкурс «Пам’яті Федора Бесащука» – так себе називав в ефірі. Йому сподобалося, як я пожартувала, тож взявся навчати мене замість себе.

Вчив багато – мові, подачі, музиці. В той час на радіо кожен ведучий вмикав якусь свою. Федот, в основному, вмикав регі.

Він був як та музика – сонячний. Настільки позитивним, що, наприклад, жалітись йому взагалі не хотілося. І сам він ніколи не жалівся. Коли я ревіла, переживала перше нещасливе кохання чи щось не виходило, брав мене з собою на дах на студії. Зустрічали там світанки. Я дико мерзла і думала – от, нащо мені це?! Але коли був цей схід сонця – розуміла навіщо.

Часто після нічних ефірів вранці йшли додому пішки. Я на Вовчинецьку, а він на Набережну. На початку Василіянок розходилися. Дорогою розказував про місто, історію, архітектуру. Казав, що треба бути легшим, насолоджуватися життям: «Дивись, який світанок, які пташки! Помічай це все».

Був доволі суворим вчителем. Попри те, що давав багато позитиву, радощів – вказував на помилки. Я не ображалась. Не любила працювати в Поливаний понеділок. Коли якось вдавалося прийти на роботу сухою, то на дверях зустрічав Федот з водою. Казав, що це традиція і не треба боятися життя.

До теми: 20 років на Полюсі. Як у 1995 році створювали першу FM-станцію Франківська

Якось втопив мого тамагочі в чаї (електронна іграшка). Якось побачив, що я бавлюся, а не на ефірі сиджу. Сказав, що любити треба живих істот, а не пластмасових.

Коли зустрічалися на вулиці – це завжди теплі обнімашки, розповіді про свою родину, яку він обожнював, сина, собаку. Він дуже сильно любив життя.

Якось зустрілися, а він питає: «Юлька, чого ти не посміхаєшся? Я щасливий і ділюся цим щастям. Бери – в мене багато». Так взяв мене і трясе, і дивиться своїми яскравими блакитними очима. Це був весь він. Він ділився і давав. Не знаю, що він брав натомість і чи брав. Здається, він черпав свою енергію з любові, яку віддавав.

«Він казав усе, як є», – згадує керівник радіо «Західний полюс» Володимир Фомін:

Федот був третім, хто прийшов на радіо. Дуже багато роботи разом проробили. Потім він ішов, знову приходив, бо без нього радіо – не радіо. 25 років разом.

Після його смерті цілий рік, щосереди, крутили музику Федота, він назбирав її чимало. Використали – може, 10 %. Усі його записи зберігаємо в архівах.

Одного разу на його зміну зайшов один зі спонсорів. Йому подобалося, як Федот веде програму, яку музику ставить. Це був якийсь магазин зимового одягу. А якраз період такий був, що зима – плюсова. І Федот читає: «Спонсор прогнозу погоди – фірма така то, але, зважаючи, що на дворі плюс, то навіщо вам той одяг?!». Він казав усе так, як є.

14 квітня у Франківську, на Промприладі, в Парасольковому цеху, для Федота і всіх гостей гратимуть: Шотурма і Юрців, Lumara.Urban, Рура, Орбахоса, Konada, Ґоґодзи Ґанскі, Пенсія та Familia Perkalaba.