Після вишколу, який проходив на Прикарпатті, він потягом добирався на передову. У формі, з оунівськими шевронами, куди – здогадатись було неважко. Хоча спершу сказав, що їде на полювання. А через рік ми зустрілися знову.
Павло Гук з позивним Ворон – із добровольчого батальйону ОУН. Йому 20 років. Паралельно з війною він примудряється навчатися в університеті на вчителя історії. Хлопець воює вже рік, і поки його одногрупники слухають лекції, він захищає Україну, як би пафосно це не звучало. Зараз повернувся додому після чергової ротації, скоро знову на передову, пише “Репортер”.
«Усе почалося з того, що кілька моїх друзів були у цьому батальйоні, а мені стало незручно, бо вони там, а я тут байдикую, – розповідає Павло. – Один добрий товариш дав номер інструктора, я й подзвонив. Представився, сказав, що хочу в батальйон. Він запитав, що я знаю про них, і назвав дату, коли приїхати. А далі все було дуже просто».
Читайте Доброволець батальйону «Донбас» відкрив у Франківську кафе грузинської випічки
Два тижні вишколу на базі в Галицькому районі: зранку підйом, зарядка, далі вчили поводитись зі зброєю, пересуватись на місцевості. Крім того – надавати першу медичну допомогу. Наприкінці, говорить Гук, командир відвіз його з двома товаришами на вокзал і посадив у потяг. До передової добиралися самостійно.
«Я важко почувався, як їхав уперше, бо коли ще був на вишколі, то мама з дому дзвонила, плакала, щоб повернувся, і це сильно гнітило, – каже доброволець. – Взагалі, батькам спочатку говорив, що поїхав на тиждень, не сказав куди, лише згодом по телефону зізнався. Потім говорив, що був на блокаді, а не на передовій. Перші дні відчував себе зеленим, дуже недосвідченим, та й досі таким є. Прагнення в мене сильне, а от підготовка, відверто, слабенька, навіть зараз, бо це мій перший збройний конфлікт. Звідки взялася мотивація? Сам не знаю. Прочитав про УПА, і пішло-поїхало».
У кожного різні причини йти туди, говорить Павло. Хтось гріхи замолює, комусь нема чого втрачати, а дехто просто нудиться вдома. Але більшість – з ідейних міркувань. Павло колись хотів бути актором кіно, а став, з його слів, актором у театрі бойових дій. Коли вперше повернувся додому, то й не думав про те, щоб залишитися. Бо війна триває, а він давав присягу добровольця – боротись до останнього.
Читайте Доброволець Михайло Кривень представив у Франківську виставку знімків з АТО «Становлення» (ФОТО)
«Взагалі, це якось дивно виглядає, як на війну, чи антитерористичну операцію, я спочатку не розумів що й до чого. Живемо на позиціях, пересуваємось переважно у межах тих же позицій, бачимо позиції ворога. Мені завжди здається, що вони планують дуже погані речі, на те вони й вороги. Йти вперед нам забороняють – стоїмо на місці і, за логікою, чекаємо, поки прилетить міна. Вогонь – тільки у відповідь».
За словами Павла, окремо треба дякувати волонтерам – без них було б зовсім важко. Забезпечують абсолютно всім: від сигарет до трусів, шкарпеток, засобів гігієни.
«Якось у в’язаних шкарпетках мені попалась цукерка – «ромашка», і лист від Тані із Черкас, – виймає з кишені, показує та бережно кладе назад, щоб не порвати. – Було дуже приємно, зворушливо, майже до сліз, спочатку ледве прочитав. А на базі в Луганській області в одній кімнаті всі стіни обклеєні дитячими малюнками – там долоньки, «повертайтеся живими», «ми за мир». Я любив це роздивлятись. Там часом такі дотепні помилки у дітей, ще не вміють добре писати, а вже – патріоти».
З алкоголем на передовій добровольці боряться жорстко, каже Павло. Адже люди психологічно сприймають війну по-різному, але за спиртне у них виганяють з ганьбою. Його словами: «Хочеш пити – знімай форму, сиди вдома і пий, а там – нема чого».
Читайте «Чорна сотня»: всі за всіх. Боєць-доброволець з Коломиї Володимир Піварчук тренує дітей і мріє про власну справу
«Стосунки всюди будуються однаково, залежно від того, яка ти людина, – говорить Гук. – Просто в мирному житті люди часто носять маски, намагаються здаватися тим, ким хочуть бути. А на війні одразу видно і хороше, і погане. В таких умовах від себе не заховаєшся. Це помітно й через побут – він там дуже важкий. Наприклад, усі заготовлюють дрова, а хтось імітує бурну діяльність. Імітацію теж видно одразу, як з такими людьми будувати дружні стосунки?».
За його словами, на війні у бійця є ще один найкращий друг – земля. «Бо ти під нею живеш і знаходиш її всюди: у берцах, у штанях, в білизні». Жодних благ цивілізації теж нема, тому й цінності на війні геть інші – важливо просто поговорити з людиною, вислухати, самому щось розповісти. Іноді – та просто спокійно випити кави.
Фото зі спільноти Добровольчий Батальйон ОУН.
