Юрій Андрухович: Прекрасний Роман

Facebook
Telegram
X
WhatsApp
Завтра, 3 лютого, виповнюється 85 років з дня народження Романа Корогодського. Збірку спогадів про нього саме готують у видавництві «Дух і літера», і я з нетерпінням її чекаю.

Особистість пана Романа з роками не тільки увиразнюється – вона ще й набуває цілком нової актуальності. Надто ж на тлі чергової хвилі тотального розчарування й загалом безпорадного борсання в океані фейків. андрухович

Моє знайомство з Романом Корогодським відбулося в час, про який я дотепер згадую вельми радо, хоч і з легким смутком. Нас познайомив художник Микола Яковина, що з ним ми того разу терміново вирушили до Києва, бо там було заплановано установчі збори київського Руху. Збори визрівали в напівтаємному режимі, тож нам у провінції слід було весь час триматися напоготові, щоби рвонути до центру за першим же з нього сигналом,  пише Юрій Андрухович у своїй черговій колонці на порталі “Збруч”.

Тобто це червень 1989 року, десь так.

Утім є ще одна лінія – на той час я вже знав Романового сина Андрія Ящишина. Саме на його запрошення я опублікував перед тим кілька віршів у дивному як на поетичну публікацію журналі «Новини кіноекрана».

Читайте також: Юрій Андрухович: Політ Васілія

Так чи так, але то мусив бути хтось із них – Яковина або Ящишин, обидва на Я, тож хоча б у цьому я можу бути певен: з Романом Корогодським мене точно познайомила людина, прізвище якої на Я. Швидше ж за все дві такі людини водночас, бо всі ми стовідсотково перетнулися того установчого червневого дня в київському Будинку художника, де можна було вживу побачити Михайла Гориня, В’ячеслава Чорновола та Левка Лук’яненка. Наприклад, їх. Я пишу «наприклад», бо того дня в тій залі можна було зустріти й десятки інших леґенд.

Що Роман Корогодський також леґенда, я тоді ще не знав. Але в їхньому поколінні залишалося ще повно не знаних мені леґенд, яких я мав для себе відкрити.

Згадуючи Корогодського, важливо пам’ятати про покоління. Ця фраза може здаватися банально-поверховою, тому поясню. Роман дуже уважно ставився до поколіннєвого феномена, мислив про нього, зіставляв і порівнював «своїх» шістдесятників з «нашими» вісімдесятниками. Саме в його випадку вислів «типовий представник свого покоління» банально-поверховим не є. Зрештою, типовим представником він і не був. Але яскраво-особливим – так. Шлях, який веде українського єврея до українського національно-демократичного дисидентського руху – наче довгий і прекрасний роман, який ще треба написати.

Читайте також: Юрій Андрухович: Супряжене

Коли одного з перших січневих днів 2000-го я (знову ж терміново) примчав до Києва – причиною був похорон Соломії Павличко – він, ніби роздумуючи вголос, висловився якось так, що от мовляв і наше покоління вже зазнало першої втрати.

Ці слова я почув від нього в його домі, точніше – на кухні його помешкання. Протягом усього попереднього десятиріччя саме ця кухня, його та його дружини пані Оксани, найчастіше ставала моєю першою зупинкою в Києві. Франківський потяг прибував у жахливу рань, десь близько шостої. Знаючи про це, Роман запропонував мені перші київські години проводити в них – тим більше, з вокзалу до їхнього помешкання на Урицького (здається, 11) було якихось лише пару кроків. Я трохи повідмовлявся, але згодом це стало ледь не звичкою. Напередодні приїзду до Києва я телефонував до Корогодських і просив згоди на ранковий візит. Роман приймав мене з радісною легкістю, заварював кави й чаї, ми активно обмінювалися новинами, думками, спостереженнями, відтак на столі з’являлася… ні, не горілка – вівсянка, нашим балачкам не було кінця, аж я, переважно з жалем, десь коло дев’ятої чи й десятої врешті вимушено покидав той гостинний прихисток.

До теми: Юрій Андрухович: Вибилися з графіка

Наші кухонні розмови 90-х нині могли б виявитися надзвичайно цікавим джерелом з недавньої історії України – якби хтось їх тоді нотував. Чи хоча б записував на прихований під кушеткою диктофон, що саме на той час ставало модним.

Розмовляти з Романом було особливим задоволенням не тільки з огляду на його глибочезні знання й велетенський досвід, хоч уже й за знання та досвід можна бути йому вдячним довіку. Кіно- і театрознавець, високий естет, дисидент у найширшому значенні цього заполітизованого слова, він своїм говорінням, своїм цілком незабутнім голосом (я досі той голос чую) створював простір, в якому хотілося бути безмежно довго. Гавриленко, Параджанов, Горська, Шевельов, Заливаха, Стус, Ліна Василівна, Ігор Калинець, Тарнавський Юрій і Богдан Рубчак – усі вони (й не тільки вони, хай пробачать мені незгадані) з’являлися десь поруч, на тій же кухні.

До теми: Юрій Андрухович: Візантійствування

Що прикметно вирізняло його з-поміж інших леґенд покоління: Роман Корогодський тримався здаля від найменшого пафосу, був скептично-іронічним і – це взагалі зачаровувало в ньому найбільше – самоіронічним. Спілкуватися з ним було легко, позаяк нормою нашого спілкування були відвертість, гумор і помірний (неістеричний) критицизм. У розмовах із ним я не те щоб забував про поколіннєві різниці – я переставав їх враховувати. Які там поколіннєві різниці, коли так близько думається й жартується?

Саме ця близькість, напевно, й визначила його вибір, коли він став упорядником амбітної книжкової серії «Українська модерна література». Мається на увазі те, що моя книжка – романи «Рекреації» та «Московіада» – вийшла в ній першою. Роман Корогодський покладав великі надії саме на такий, як він його називав, хуліганський старт. Проект розвивався нелегко, з гальмуваннями та перешкодами. Його початки сягають 1993–94 років, а вихід моєї книжки здійснився аж у квітні 97-го. В нас було кілька років на те, щоб зустрічатися на кухні його помешкання, продивлятися чергову версію верстки, обговорювати чергові організаційні перешкоди і думати про майбутнє. Наприклад, про те, яку все-таки бомбезну ми влаштуємо презентацію, коли ця книжка одного дня всупереч усьому побачить світ. І саме Романові прийшла до голови геніальна ідея, щоби передмову до тієї книжки написала Оля Гнатюк.

До теми: Навіщо читати новий роман Юрія Андруховича «Коханці Юстиції»

Коли померла пані Оксана, його дружина, він мені подзвонив. Мене в Україні не було, він просив переказати: «В мене великий жаль».

Коли помер він, мене також не було в Україні.

В мене великий жаль. У мене досі великий жаль.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Підсумуйте за допомогою ШІ

Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

СХОЖІ НОВИНИ
sanky
Прохасько
Максим Карпаш, проректор Університету Короля Данила новини Івано-Франківська
ОСТАННІ НОВИНИ
свічка
Прикарпаття втратило військових Мирослава Гутина, Ігоря Олексина, Тараса Мостового, Романа Юхмана та Олександра Павлова
Графіки на 12 грудня
Графіки вимкнень електроенергії на Прикарпатті 4 лютого
карітас
Ветеранів та їхні родини запрошують відновитися в Зарваницю
суд
Двох буковинців судитимуть за переправлення ухилянтів до Румунії через Верховинщину
калуш комунальники
У Калуші закуплять ще 500 тонн піску для протиожеледної суміші
Дзвинячів
На Прикарпатті горіла кімната в житловому будинку
ЦМКЛ
У Франківську врятували пацієнта з пухлиною в серці, яка спричинила інсульти
каско
Що покриває КАСКО для фізичних осіб: особливості страхування транспортних засобів в Україні
парковка
Тепер паркування на комунальних майданчиках Франківська можна оплатити через Privat24
взуття
Взуття як акцент: коли воно важливіше за сукню чи костюм
ліс-рубка
На Прикарпатті лісничого судитимуть за незаконні рубки на 3,4 млн грн
рекорд 2
У Старуні встановили рекорд України із запалення стрітенського вогню
Прокрутка до верху