Юрій Андрухович: Прекрасний Роман

Facebook
Telegram
X
WhatsApp
Завтра, 3 лютого, виповнюється 85 років з дня народження Романа Корогодського. Збірку спогадів про нього саме готують у видавництві «Дух і літера», і я з нетерпінням її чекаю.

Особистість пана Романа з роками не тільки увиразнюється – вона ще й набуває цілком нової актуальності. Надто ж на тлі чергової хвилі тотального розчарування й загалом безпорадного борсання в океані фейків. андрухович

Моє знайомство з Романом Корогодським відбулося в час, про який я дотепер згадую вельми радо, хоч і з легким смутком. Нас познайомив художник Микола Яковина, що з ним ми того разу терміново вирушили до Києва, бо там було заплановано установчі збори київського Руху. Збори визрівали в напівтаємному режимі, тож нам у провінції слід було весь час триматися напоготові, щоби рвонути до центру за першим же з нього сигналом,  пише Юрій Андрухович у своїй черговій колонці на порталі “Збруч”.

Тобто це червень 1989 року, десь так.

Утім є ще одна лінія – на той час я вже знав Романового сина Андрія Ящишина. Саме на його запрошення я опублікував перед тим кілька віршів у дивному як на поетичну публікацію журналі «Новини кіноекрана».

Читайте також: Юрій Андрухович: Політ Васілія

Так чи так, але то мусив бути хтось із них – Яковина або Ящишин, обидва на Я, тож хоча б у цьому я можу бути певен: з Романом Корогодським мене точно познайомила людина, прізвище якої на Я. Швидше ж за все дві такі людини водночас, бо всі ми стовідсотково перетнулися того установчого червневого дня в київському Будинку художника, де можна було вживу побачити Михайла Гориня, В’ячеслава Чорновола та Левка Лук’яненка. Наприклад, їх. Я пишу «наприклад», бо того дня в тій залі можна було зустріти й десятки інших леґенд.

Що Роман Корогодський також леґенда, я тоді ще не знав. Але в їхньому поколінні залишалося ще повно не знаних мені леґенд, яких я мав для себе відкрити.

Згадуючи Корогодського, важливо пам’ятати про покоління. Ця фраза може здаватися банально-поверховою, тому поясню. Роман дуже уважно ставився до поколіннєвого феномена, мислив про нього, зіставляв і порівнював «своїх» шістдесятників з «нашими» вісімдесятниками. Саме в його випадку вислів «типовий представник свого покоління» банально-поверховим не є. Зрештою, типовим представником він і не був. Але яскраво-особливим – так. Шлях, який веде українського єврея до українського національно-демократичного дисидентського руху – наче довгий і прекрасний роман, який ще треба написати.

Читайте також: Юрій Андрухович: Супряжене

Коли одного з перших січневих днів 2000-го я (знову ж терміново) примчав до Києва – причиною був похорон Соломії Павличко – він, ніби роздумуючи вголос, висловився якось так, що от мовляв і наше покоління вже зазнало першої втрати.

Ці слова я почув від нього в його домі, точніше – на кухні його помешкання. Протягом усього попереднього десятиріччя саме ця кухня, його та його дружини пані Оксани, найчастіше ставала моєю першою зупинкою в Києві. Франківський потяг прибував у жахливу рань, десь близько шостої. Знаючи про це, Роман запропонував мені перші київські години проводити в них – тим більше, з вокзалу до їхнього помешкання на Урицького (здається, 11) було якихось лише пару кроків. Я трохи повідмовлявся, але згодом це стало ледь не звичкою. Напередодні приїзду до Києва я телефонував до Корогодських і просив згоди на ранковий візит. Роман приймав мене з радісною легкістю, заварював кави й чаї, ми активно обмінювалися новинами, думками, спостереженнями, відтак на столі з’являлася… ні, не горілка – вівсянка, нашим балачкам не було кінця, аж я, переважно з жалем, десь коло дев’ятої чи й десятої врешті вимушено покидав той гостинний прихисток.

До теми: Юрій Андрухович: Вибилися з графіка

Наші кухонні розмови 90-х нині могли б виявитися надзвичайно цікавим джерелом з недавньої історії України – якби хтось їх тоді нотував. Чи хоча б записував на прихований під кушеткою диктофон, що саме на той час ставало модним.

Розмовляти з Романом було особливим задоволенням не тільки з огляду на його глибочезні знання й велетенський досвід, хоч уже й за знання та досвід можна бути йому вдячним довіку. Кіно- і театрознавець, високий естет, дисидент у найширшому значенні цього заполітизованого слова, він своїм говорінням, своїм цілком незабутнім голосом (я досі той голос чую) створював простір, в якому хотілося бути безмежно довго. Гавриленко, Параджанов, Горська, Шевельов, Заливаха, Стус, Ліна Василівна, Ігор Калинець, Тарнавський Юрій і Богдан Рубчак – усі вони (й не тільки вони, хай пробачать мені незгадані) з’являлися десь поруч, на тій же кухні.

До теми: Юрій Андрухович: Візантійствування

Що прикметно вирізняло його з-поміж інших леґенд покоління: Роман Корогодський тримався здаля від найменшого пафосу, був скептично-іронічним і – це взагалі зачаровувало в ньому найбільше – самоіронічним. Спілкуватися з ним було легко, позаяк нормою нашого спілкування були відвертість, гумор і помірний (неістеричний) критицизм. У розмовах із ним я не те щоб забував про поколіннєві різниці – я переставав їх враховувати. Які там поколіннєві різниці, коли так близько думається й жартується?

Саме ця близькість, напевно, й визначила його вибір, коли він став упорядником амбітної книжкової серії «Українська модерна література». Мається на увазі те, що моя книжка – романи «Рекреації» та «Московіада» – вийшла в ній першою. Роман Корогодський покладав великі надії саме на такий, як він його називав, хуліганський старт. Проект розвивався нелегко, з гальмуваннями та перешкодами. Його початки сягають 1993–94 років, а вихід моєї книжки здійснився аж у квітні 97-го. В нас було кілька років на те, щоб зустрічатися на кухні його помешкання, продивлятися чергову версію верстки, обговорювати чергові організаційні перешкоди і думати про майбутнє. Наприклад, про те, яку все-таки бомбезну ми влаштуємо презентацію, коли ця книжка одного дня всупереч усьому побачить світ. І саме Романові прийшла до голови геніальна ідея, щоби передмову до тієї книжки написала Оля Гнатюк.

До теми: Навіщо читати новий роман Юрія Андруховича «Коханці Юстиції»

Коли померла пані Оксана, його дружина, він мені подзвонив. Мене в Україні не було, він просив переказати: «В мене великий жаль».

Коли помер він, мене також не було в Україні.

В мене великий жаль. У мене досі великий жаль.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

СХОЖІ НОВИНИ
Прохасько
palci_
Прохасько
ОСТАННІ НОВИНИ
світло
На Франківщині 4 грудня діятимуть графіки погодинних вимкнень світла
На війні загинув прикарпатець Михайло Когут
Прикарпаття втратило двох захисників - Ігоря Триндея та Ростислава Терпеливця
image1
Б/у ноутбуки на Ryzen: чому вони найкращі для ігор та роботи
Каптур
У Франківську ветеран з дружиною подарувала сім’ю трьом дівчаткам (ВІДЕО)
Dni_Polskoi_Kultury_2025_12_06_palace
Франківців запрошують на ювілейні Дні польської культури
калуш гранти
Калуська громада за п’ять років реалізувала понад 50 ґрантових проєктів
ліс, вирубка
Ексначальника ДСНС Прикарпаття Володимира Чернецького судитимуть за незаконну вирубку лісу
кіберспорт_3
Команда ветеранів з Франківська здобула золото на змаганнях з кіберспорту
591419904_2589288358118567_1533870267193353865_n
Франківців кличуть на ярмарку «Святий Миколай допомагає Захисникам»
875ebb90b86a29cad4f4791cc00885ae
Коломиянин в «Одноклассниках» виправдовував агресію рф – суд присудив 3 роки умовно
8299515aab6bcb91d4efd25462cb9388
Синоптики прогнозують у найближчі два дні місцями невеликий дощ і туман у Карпатах
593768567_1181834457420302_8323117954155011809_n
Нирка від тата, а печінка від мами: хлопчику з Франківщини зробили першу в Україні подвійну трансплантацію
Прокрутка до верху