На старій поштівці у нашій постійній рубриці “Слідами старого Станиславова” бачимо великий триповерховий будинок – це найстаріший корпус школи № 3, що на Франка. «Та ви ж його вже описували!» – обуриться читач і матиме рацію. Але ця стаття не про школу, а про хатинку, що стоїть лівіше, пише “Репортер”.
Відомості про неї ми взяли в обласному архіві. Там, у фонді 231, описі 1, є справа № 891, яка містить 29 аркушів і називається «Справа про встановлення спадщини на земельну ділянку (іпотечний номер 1345), що залишилась по смерті Кароля Драчинського. 1909-1912рр».
До теми Слідами старого Станиславова: Казарми артилерії
Про пана Кароля інформації мало. Народився у 1831-му, був римо-католиком, у паперах фігурує як «власник реальності», тобто нерухомості. Мав дружину Францішку, молодшу від нього на 10 років. Газета «Кур’єр Станиславівський» за 5 травня 1907 року повідомляє, що Драчинський взявся до будови двох триповерхових кам’яниць по вулиці Камінського (Франка). Схоже, в нього ще залишалося доста землі, оскільки у квітні наступного року він взяв участь у конкурсі ділянок під будівництво Другої польської гімназії. Комісія його землю забракувала: «ґрунт низько положений, багнистий, неможливо прокласти каналізацію». Але невдачу в одній справі компенсував успіх в іншій. Новозбудовану кам’яницю на Камінського купили сестри-уршулянки, які у вересні 1908-го відкрили там жіночу школу і ліцей.
А в лютому 1909-го Драчинський помер. Йому було 78. Майно заповідав двом синам – Вінценту-Валерію й Мечиславу. Був ще третій син, але йому нічого не перепало. Зігмунт Драчинський служив на військовому флоті, з родиною стосунки не підтримував.
Спадок складався із двох парцель, на яких знаходились:
1. Житловий будинок.
2. Дерев’яні офіцини,
що прилягали до будинку.
3. Господарський будинок,
критий толем.
4. Віходок дерев’яний на один відділ.
5. Криниця.
Усе це оцінювалось у 10 752 корони, але братам належало лише 2 / 3 майна, тобто 7168 корон. Коли вирахували борги, залишилося тільки 5008 монет. Однак, історія мала продовження. Виявилося, що старий Драчинський додатково боргував Залічковому банку солідну суму – 13 015 корон. Навіщо він нахапав кредитів, адже незадовго до смерті вигідно продав новобудову монахиням? Може, полюбляв дівчат, вино та азартні ігри? У будь-якому разі його син Мечислав у 1912 році продав маєток з молотка і все одно лишився боржником.
До теми Слідами старого Станиславова: Плац Гізели
В архівній справі є стислий опис будинку. Він був партеровим, тобто одноповерховим, виконаний з дерева, під ґонтовим дахом. Фасадом виходив на вулицю Камінського, мав розміри 9,55 х 19,38 м, тож його площа дорівнювала 185 м кв. Дивлячись на фото, цього не скажеш, отже хатинка тягнулась углиб подвір’я. Вона виглядає як сарай, але саме такою була архітектура станиславівських передмість у ХІХ столітті. Сьогодні її б назвали «малоцінною забудовою» і знесли при першій-ліпшій нагоді, звільняючи місце під чергове «елітне житло». Але будинку випала інша доля.
Після Другої світової у колишньому ліцеї сестер-уршулянок відкрилась російськомовна школа № 3. За традицією, туди віддавали своїх дітей військові. А оскільки місто було нашпиговане військовими частинами, дуже скоро став відчуватись брак вільних місць. Тому в 1963 році зліва від головного корпусу добудували крило, де розмістилися початкові класи, фізичні лабораторії, навчальні майстерні та новий спортзал. Проект виконав місцевий архітектор Степан Валевський. Це була одна з його перших робіт. Згодом він створить багато цікавих будинків у місті та області, а за базу відпочинку «Карпати», що в Яремче, отримає державну премію у галузі архітектури за 1999 рік.
Іван Бондарев, Михайло Головатий. Фото Ігоря Гудзя
Поштівка з колекції Олега Гречаника
