12 грудня – Міжнародний день гір. Так, виявляється є й такий у календарі! Когось, хто б міг розповідати про Карпати так, як це робить франківець Олександр Костюк, годі шукати.
За плечима у чоловіка майже 40 років туристичного досвіду, а 11 років тому він перетворив своє захоплення у професію – став гірським рятувальником. З «Репортером» Костюк поділився своїми думками та спостереженнями. Далі – пряма мова.
Вперше пішов – гори хрестили.
Я був у 8 класі. З класом старшої сестри поїхали в Бубнище на скелі. Став на камінь, пройшовся трохи і зрозумів – це моє. Дізнався, що у Франківську працюють альпклуби. Почав шукати. Заглядав на оголошення по стовпах, на дошках. А потім випадково у школі познайомився з хлопцем, який там займався. Нас четверо з клубу взимку зібралися на Хом’як – то був перший серйозний похід. На вершину ми так і не піднялися. Почалась відлига. Вода, сніг по коліна. Ноги намочили, на рюкзаки нападало – теж намокли. Почали думати. Добре, що з нами був на рік старший хлопчина. Скомандував повертатися, сказав, якщо буде мороз, то біда. І добре, що ми повернулися. Зранку мороз був навіть у Франківську. Цей перший похід дуже запам’ятався.
Коли й куди неважливо, важливо з ким.
Починали ходити, то кожнісінької суботи й неділі збиралися. В будь-яку пору року. Інтернету не було – погоду подивитись було ніде. Зібралася гарна компанія. Потяг вранішній їхав аж до Рахова, тому наша географія не закінчувалася в Яремче. Туристи знайомилися між собою прямо в потягу. Скільки гарних знайомств було в «Червоній руті»!
Не на гору вийти, а пройти маршрут.
Завжди планували якийсь перехід. Звісно, була прив’язка до транспорту, куди можна було заїхати. Приїжджали в Бистрицю чи в Осмолоду, а звідти – на Гуту. Коли не було Буковелю, то ходили на Татарів із Бистриці. Любили пройти маршрут, обійти. Тепер це дуже добре допомагає в роботі – багато місць знаю, можу скерувати, зорієнтувати.
Найдовший і найскладніший похід пройшов нещодавно.
Це був весняний перехід. Розробляли проект категорійного походу (групове або командне проходження туристичного спортивного маршруту певної протяжності з подоланням природних перешкод різної складності за нормативний час – Авт.). Почали в Рахові. Далі Богдан, Мармароси, пішли по кордону, дійшли до Попа Івана Чорногірського, а потім по хребту. Небезпека була в тому, що могли потрапити в лавину.
Кавказ. Привал під час сходження на Казбек. Фото початку 1990-х
У кожної людини є своя висота.
Хто б як не бив себе у груди і не розповідав, в якій він чудовій фізичній формі, є межа можливостей. В когось це 4000 метрів, в когось 5000. Коли вперше потрапив на 5000, то там ні спати нормально не міг, ні їсти. Там повітря інше. Моя висота – кавказька гора Казбек (5033 м – Авт.).
Сам в гори не ходжу.
Не люблю такого. То не моє. Мені потрібна компанія. Але знаю, що є люди, які люблять і часто так ходять.
З ким не захочу, з тим в гори не піду.
Не піду в гори з тим, кому не довіряю. З людиною, яка має негатив.
Беру з собою лише перевірене.
Використовую речі, які мені зручні. Маю невдалі приклади. Нещодавно взяв новий рюкзак. Так у поході водночас поламалися чотири пластмасові пряжки. А ще раніше купив нові черевики. Один виявився коротшим. Так натиснув мені палець, що кілька років мав проблему.
Найнеприємніше бачити, як товариш злітає зі скелі.
Такі моменти додають сивини на скронях. Було кілька таких ситуацій. Слава Богу, все минулося, всі лишилися живі.
Люди дуже безпечні.
Надивляться телевізора і думають, що в реальності все так просто. Ні ідеальне спорядження, ні GPS-навігатори не рятують. Лавина не вибирає і не дивиться на спорядження. Був випадок на Драгобраті. Зійшла лавина – ми відкопували компанію митників. П’ятеро людей загинуло. Компанія мала все необхідне спорядження.
До теми: Карпати живуть гостями. Куди поїхати та скільки коштує відпочинок в горах
Карпати помилок не прощають.
Люди не дослухаються до порад і не думають. Влітку група з дітьми пішла на Говерлу. Вийшли, подивилися, що погода добра, – пішли по хребтах. Одягнені вільно – літо ж! За кілька годин погода різко змінюється. О третій ночі цю групу в дощ знімали рятувальники з Ворохти.
А скільки рук-ніг поламано, через те, що йшли на гору в шльопанцях!
Гори люблю через енергетику.
Там є чим дихати. Пів тижня після походу, хто б як не старався, настрій зіпсувати не зможе. Позитивна енергетика там. Про улюблені місця не розказую. Веду в гори і їх показую (Сміється).
Ті, хто в горах – мої товариші. Моя робота – їм допомогти.
З 2006 року працюю гірським рятувальником. Я виріс серед туристів, пізнавав з ними гори. Тепер моя черга комусь допомогти. В такі моменти відчуваєш свою потрібність, а в пам’яті зберігаються лише позитивні моменти – коли знаходиш заблукалих, коли витягуєш людей з халепи.
Туристи в горах живуть сьогоднішнім днем.
Ви не уявляєте, скільки там сміття! На це страшно й сумно дивитись. Сили принести в гори сміття є, а забрати – вже немає. Люди не навчені не смітити. А про пластик, який розкладається по 200 років, взагалі мовчу.
Карпати об’єднують.
Там немає різниці, звідки ти, якою мовою говориш. Зустрічаєш незнайомих людей, за потреби ділишся з ними їжею, порадами. А часом зустрічаються дві різні компанії, ставите палатки недалеко, а вже ввечері сидите разом біля ватри, співаєте пісень під гітару, смажите картоплю. Карпати гуртують.
