У Тлумачі школярі знають, що зброя – не іграшка. Вони вправно збирають й розбирають будь-яку гвинтівку чи автомат, знають військову тактику. Понад три роки тому в місті заснували військово-патріотичний центр, при якому є спортзал, музей зброї, тир. У Франківську такого нема.
Музей розкаже багато
Центр розташований на околиці Тлумача. Його ініціатор – Руслан Хімейчук, керівник обласної федерації кунг-фу, а також директор місцевої школи-інтернату. З серпня 2014 року він же керує центром військовопатріотичного виховання «Воїн-патріот».
До теми: Дід Иванчик бажає здоров’я. У Криворівні відкрили унікальний музей (ФОТО)
Чоловік відчиняє двері напівзруйнованої будівлі із забитими клейонкою вікнами. Всередині значно краще, але дуже холодно.
«Ми гріємося дровами, я швидше приходжу, розігріваю пічку, а потім приходять діти, – говорить пан Руслан. – У нас щодня заняття, крім неділі. Усе безкоштовно».
Веде у спортзал, облаштований з того, хто що приніс. На стінах плакати зі змагань. Хвалиться, що його діти змагалися на Кубках світу, на Європу їздили.
Ідея відкрити такий центр, каже, виникла на ходу, після подій на Майдані, а потім АТО. Говорить, що в школах «Захист Вітчизни» діти вчать хіба з картинок, і то ще з радянських книжок. От і захотів зробити щось таке, аби дійсно було те патріотичне виховання.
Знайшли занедбане приміщення, за три місяці 20 тлумацьких самооборонівців довели його то пуття. Далі почали залучати дітей. Починали з трьох Хімейчукових вихованців, а нині у центрі займаються 35 школярів – від 8 до 11 років.
«Найперше моє завдання було – забрати дітей з вулиці, з кафе та барів, – каже пан Руслан. – Точно знаю, поки діти тут – вони під наглядом. І їм тут цікаво».
До теми: Право на захист. Чи варто легалізувати вогнепальну зброю в Україні
Після спортзалу зробили музей. За словами Хімейчука, прийшли якісь люди і принесли цілий пакет з набоями.
«Ми кожен ідентифікували за спеціальною літературою, – продовжує чоловік. – Було з 14 виробників. Розклали, зробили опис, і так виникла ідея зробити експозицію».
Пан Руслан наголошує, що всі патрони просвердлені, тобто безпечні. Далі почали зносити й інші експонати. І так коридор центру перетворився у музей.
Серед експонатів – револьвери, шаблі, снаряди, кулеметні стрічки, інше. Каже, нині до музею приїздить вся область.
Також Руслан Хімейчук готує книжку «Європейські легенди стрілкової зброї», яка стосується рушниць з ручним перезаряджанням. Говорить, україномовної літератури про зброю немає, тому вирішив зібрати з різних джерел, перекласти, доступно викласти й видати. Аби дітям було цікаво, і не лише їм. Працював два роки. А от видати, каже, вже не сподівається – дорого.
Вихованці воюють добре
Посередині навчального класу – довгий дерев’яний стіл. На стінах також зброя, на полицях – снаряди, гранати. Розповідає, що перші муляжі з’явилися тут у жовтні 2014-го.
«Приїздили тут на виборах кандидати і щойно хтось із них впоминався про патріотичне виховання – я тут як тут! – сміється Хімейчук. – Раз так дбаєте, то подаруйте дітям якийсь макет зброї. Так отримали чотири. Потім зрозумів, поки не буде виборів – ні в кого нічого не допросишся».
На протилежній стіні зі зброєю кілька десятків чорно-білих фото з військовими – з часів обох світових війн, з УПА.
«Молоді, просто діти, – пан Руслан показує на фото трьох партизан. – Воювали тим, що роздобули в бою. Отут в одного німецький пістолет-кулемет МP-40. А тут уже російська зброя – ДП 27, ППШ-41, ППС. У цього упівця рушниця Маузера, знову ППШ, а там гвинтівка Манліхер. А тут партизан з дуже рідкісним на той час пістолетом-кулеметом, який розробив угорець англійського походження – Пол Кіралі. Їх було лише вісім тисяч. Упівець міг роздобути десь у бою на Закарпатті. Ще є на фото хлопець з пістолетом-кулеметом Томпсона…».
Серед Хімейчукових вихованців зараз троє воюють в АТО. Розказує про Ігоря Гайдейчука. Той отримав тяжке поранення – куля влучила в живіт. «З найгіршого вийшов, – говорить чоловік. – Нормально реабілітовується. Приходив до нас на тренування, пробував бити грушу. Ще чекає на одну операцію».
Розказує, що багато відслужило його самооборонівців. «Василь Гриньків – зброї в очі не бачив, лиш по телевізору, – продовжує пан Руслан. – Тут навчання пройшов, їздили на вишкіл у село Козино, пішов добровольцем». Розповідає про Богдана Риндича з прикордонних військ, артилериста Ярослава Московчука, які теж уже відслужили. Володимир Драч – нині служить у 10 ОГШБ.
«Зараз він у Коломиї на ротації, коли був в АТО, ми йому передавали «їжаків», – продовжує Хімейчук. – Попросив, бо на блокпості стояли, а летить КрАЗ чи КамАЗ і чим ти спиниш? На позиції лише люди та якийсь нещасний УАЗик. Ми тут збирали арматуру, зварювали навхрест. Зробили пару секцій і відправили. Дзвонив, казав, що передачка спрацювала на наступний же день. Затримали КрАЗ з двома сепаратистами. Маємо подяку від їхньої частини».
Діти дали фору
«Ми раз на місяць робимо генеральну чистку з дітьми, – розказує пан Руслан. – У нас тут сиро, тож усе розбираємо, перемащуємо. Чистимо, а заодно історію вивчаємо – хто коли зробив, як це було. Їм то дуже подобається, бо не як у школі. У нас тут інколи такі дебати… У мене тут є пару дітей, які можуть розібрати й зібрати будь-яку зброю».
Тлумацька команда в останні роки збирає всі нагороди з «Чорного лісу» – патріотичної науково-пізнавальної програми.
За дверима – тир, теж ще з радянських часів, трохи відновили. Але не стріляють, бо треба спеціальні дозволи, ліцензію. Усе закладено дровами. Тут є смуга перешкод, різні позиції для схову, діти вивчають тактику: як займати позицію, як ховатися, хто кого прикриває і т. д.
«Минулого року на базі нашого клубу спільно з обласним військкоматом зробили перший в області стрілецький день для територіальних загонів оборони, – розказує Хімейчук. – Було тут з 80 чоловіків з різних районів. Проходили теоретичні заняття, практичні. І діти наші брали участь. Втерли носа дорослим. Ми їх вбрали у форму, то вони тут бігали по позиціях, якийсь чоловік питав, мовляв, з якого підрозділу бійців запросили? Кажу: «То наші діти». Були дуже здивовані».
Дітям тут подобається. Є те, що їм цікаве і нема банальщини. А за кожною зброєю – ціла історія: про людину, часи, епоху.
«Не раз у лісі щось знаходять, за плугом щось вилізе, якісь снаряди. Я впевнений, що діти, які тут займаються, до того не полізуть. Вони то відставлять, подзвонять, скажуть про знахідку. Для них це не іграшка. Знають, що в музеї воно безпечне, а надворі – під питанням. Я вважаю, що той гурток – вже недаремно».
Comments are closed.