«Остогидла та пропаганда американської гегемонії, – каже французький режисер Люк Бессон, – Чому лише вони спасають світ?». Найближча відповідь на це питання гордо плаває на поверхні. Американці рятують світ лише тому, що до того французам (а також персонажам творів графа Толстого та Герберта Уеллса) його рятувати не сильно виходило. Якось так.
А були ж часи, коли про порятунок світу взагалі не йшлося. Всі знали пророцтва. І різні віровчення у підсумку погоджувалися: гаплик неминучий. Тобто задовго до написання роману Стівена Кінґа і появи в прокаті блокбастера Ніка Арселя люди знали про майбутнє падіння Темної вежі. Її малювали вже в арканах Таро, створених, кажуть, за доби фараонів.
В принциповій неспасенності нашого світу предки не сумнівалися. Сперечалися лише про час та обставини. Дехто з просвітлених навіть стверджував, що вся історія людства – тільки золотий сон між падіннями двох веж – Вавилонської і Темної. Інші їх виправляли: мовляв, це одна вежа під двома назвами і падати вона буде шість тисяч шістсот шістдесят шість років. І не роком менше.
Але за пізніших часів хитруни наплодили оптимістичних історій, де Темна вежа уникає падіння. Рятівники в тих історіях щоразу інші. Колись це були просвітителі. Пізніше на рятівників світу призначали геніальних вчених, героїв, пролетаріат, арійську расу, громадянське суспільство та навіть поняття типу «краси» та «вселюдської совісті».
Час йшов, пропозиції примножувались. І от ми дожили до популярних статей, в яких спасителями світу названо… Правильно, ви вгадали. Українську спільноту. Зрештою, коли купа освіченого люду шукає чогось дуже хитрого під назвою «національна ідея», то рано чи пізно хтось дійде думки: якщо треба написати на прапорі гасло, то варто писати не дрібну хрєнь, а щось таке величне і небуденне, аби дух перехопило. Щось месіанське.
І начхати на те, що воно шурхотітиме шифером і не дружитиме з канарєйкою. Зате нашим стопудово сподобається. Адже французам колись подобалося і німцям також. Пам’ятаємо. Якщо ж згадати «савєцкій народ», то він, сарака, лише тим величним призначенням і дихав. Рятував світ у всіх можливих в’єтнамах, лише б наливали і медалі вішали. А ми що, пальцем роблені?
Отже, проголошено: віднині приймаємо естафету рятування світу. Від кого рятуватимемо? Ну це вже дитяче питання, скажуть нам автори популярних статей. Звісно, що від того колективного сусіднього злидня, котрого братчики з Могилянської академії свого часу навчили – на свою і наші голови – грамоті та пояснили, що лізти в галантну політику з непідтертою дупою не комільфо.
Себто маємо відчути не просту звичайну месіанську сверблячку, а цілу екзистенційну провину за те, що саме зусиллями наших немудрих прадідів злидень набрався європейської вченості, а нині оборзєл і лаяй. Посипаємо голови попелом. А відтак кладемо на кін все, що маємо (плюс те, що позичать, подарують або ж кинуть нам просунуті), й на всі ближчі століття поринаймо у непримиренну борню з Гогом і Магогом. Ну, добре, з одним лише Гогом. А Магога, так вже тому й бути, нехай поборюють заокеанські побратими.
Як на мене, розвиток цієї теми неминуче набуває форми паротяга без гальм, що на повній швидкості в’їжджає до приймального покою дурдому «Веселка». Тому кажу: зав’язуйте, брати і сестри. Темну вежу не врятувати. Крапка.
Comments are closed.