Є кілька способів розстатися. Можна піти по-англійськи – не прощаючись. Можна по-єврейськи – попрощатися і не йти. А можна звалити по-російськи.
Як це на власній шкурі відчули мешканці Станиславова на завершальному етапі Першої світової війни, пише Репортер.
Наступ з відступом
6 липня 1917 року разом ударили 300 гармат, що стояли на площах, вулицях, подвір’ях і передмістях Станиславова. Так розпочався потужний російський наступ, який увійде в історію як «офензива Керенського». Тоді фронт проходив по Бистриці Солотвинській – в Ямниці вже були австро-німецькі окопи. Оборону союзників вдалось прорвати і росіяни поперли вперед.
Два тижні мешканці міста спостерігали, як через місто вдень і вночі сунуть на захід обози з амуніцією та боєприпасами. А потім щось пішло не так. Якщо в районі Станиславова наступ розвивався успішно, здобули Калуш і просувались до Болехова, то на півночі справи йшли кепсько. Під Золочевим німці контратакували та фактично розгромили ХІ армію росіян. Її залишки відкочувались настільки стрімко, що невдовзі кайзерівські війська увійшли до Тернополя.
Командування сусідньої VIII армії зрозуміло: – якщо не почати негайний відступ, то є всі шанси потрапити в оточення. Втім, організовано відступити – це теж військове мистецтво, і з цією задачею російські генерали не впорались. Дуже швидко був втрачений контроль над величезною масою людей, що сунула в бік Тисмениці. Це була вже не дисциплінована царська армія, яка починала війну. Влітку 1917-го у Петербурзі сидів якийсь незрозумілий і малопопулярний Тимчасовий уряд; підрозділами вешталися більшовицькі агітатори. Кістяк кадрових офіцерів уже загинув у кривавих боях, взводами й ротами командували наспіх мобілізовані прапорщики – вчорашні вчителі, інженери, студенти. Солдатські комітети бунтували…
Полковник Мосціцький
Ввечері 21 липня вулиці Станиславова заполонили обози. Фур було так багато, що в центрі міста утворився величезний затор. Вояки різних батальйонів, полків і бригад перемішались. У середмісті солдати побачили багаті крамниці без жодної охорони. Не відомо, хто кинув перший камінь у вітрину, але незабаром місто захлиснула хвиля грабунків.
Грабіж у відблисках пожежі
Очевидець Тадеуш Чапчинській у статті «Останні дні російської інвазії в Станиславові» яскраво описує події 21 липня 1917 року.
«Козаки, черкеси разом з автомобілістами та обозниками, що через затори не могли рушити далі, почали розбивати крамниці, грабуючи товари, які не встигли заховати, оскільки відступ несподівано заскочив усіх уві сні. Награбовані товари складали на вози, магазини поливали бензином і підпалювали. Таке саме відбувалось у будинках, в пивницях, на стріхах, де в мешканців забирали їжу, білизну, одяг, постіль, коштовності й гроші. Жінок ґвалтували, чоловіків, які намагалися їх боронити, стріляли чи різали кинджалами. Потім будинки теж підпалювали, поливаючи сходи бензином. Втручання генерала, офіцерів і порядних жовнірів не допомагали. Запалала вулиця Карпінського від Бельведеру, почавши від аптеки Аміровича. Потім підпалили магазин Боніковського і Ясельського, зайнявся цілий пасаж, вулички, що провадили до Ринку, деякі ринкові будиночки, величезна стара кам’яниця Ґоровіца при вулиці Сапіжинській, звідти вогонь перенісся на новий, перед війною збудований дім Ґоровіца. Я вже не кажу про численні менші пожежі на передмістях і в навколишніх селах.
Російські війська у Станиславові
Надто почали висаджувати в повітря склади амуніції, які не встигли евакуювати. Один вибух на друзки розтрощив триповерхову кам’яницю на початку вулиці Бельведерської, понищив сусідні будинки. Інший вибух стався біля залізничних складів, а третій – на Торговиці (тепер парк Військових ветеранів. – Авт.), що засипав півміста камінням, поранивши багатьох мешканців.
Ціле місто огорнуло димом і вогнем, а тим часом грабунок продовжувався. При вулиці Карпінського, Сапіжинській і на Ринку немає жодної цілої крамниці – усі або спалені, або розбиті. Жодна ролета не опущена, жодна шиба не вціліла у давніх склепах. Понищені кав’ярні, вціліла лише «Австрія» і, частково, «Уніон». На дрібні кавалки побиті аптекарські слоїки, ваги, знищені запаси ліків, спалена багата книгарня Ясельського з друкарнею, що цілу окупацію стояла без діла, адже книжки було заборонено випускати. Знищено магазин залізних товарів Гаусвальда, а сам власник ледь не простився з життям.
Так виглядала кам’яниця Ґоровіца
Подібні грабіжницькі оргії відбувались у приватних будинках. Не лише багаті, але й найбідніші підвальні мешканці були обдерті по кілька разів. Забирали все – від грошей і коней до носових хустинок».
Смерть мародерам!
Невідомо, що б залишилося від міста, якби не щасливий випадок. Вночі під Крехівцями (нині – Крихівці) зупинився Перший полк польських уланів. Він входив до складу російської армії, втім, складався виключно з польських добровольців. Після тривалого переходу солдати розбили табір, почали готувати вечерю. Командир, полковник Болеслав Мосціцький, з групою офіцерів вирушив до Станиславова, аби отримати вказівки від керівництва 11-ї дивізії, якій підпорядковувались улани.
Вершник полку польських уланів
Вранці 22 липня кавалеристи побачили на вулицях страшну картину. На відміну від здеморалізованих росіян, поляки зберегли військову дисципліну і з жахом спостерігали безчинства мародерів. Грабували всі – піхотинці, козаки, кавказці, артилеристи, обозники, навіть санітари. Полковник Мосціцький особисто зарубав солдата, який намагався зняти персні з місцевої панянки. Іншого, що чіплявся до малої дівчинки, застрелив ад’ютант. Мешканці, побачивши, що хтось чинить опір п’яній солдатні, почали благати уланів про допомогу. Незабаром прийшла ціла делегація на чолі з бургомістром Антоні Стигаром, яка просила врятувати місто. Полковник завітав до штабу 11-ї дивізії. Її командир не міг вгамувати мародерів, але не заперечував, аби це зробили поляки.
Мосціцький негайно послав вістового до Крехівців із наказом підняти полк. Зустрівши своїх солдат перед містом, полковник на чолі колони заїхав на площу Ринок. Там вершники спішились, влаштували командний пункт, прикритий кулеметною командою. На південну околицю міста Мосціцький вислав патруль, аби не проґавити наближення німців. Потім він поділив Станиславів на чотири райони – за кількістю ескадронів – після чого солдати вирушили на зачистку. Мародери чинили запеклий, але розрізнений опір, тож не могли протистояти злагодженим діям уланів. Ті не церемонились із грабіжниками – кого застукали на гарячому, то вбивали на місці. Кульмінацією став справжній бій із двома сотнями Другого кінного дагестанського полку, яких поляки розгромили й розсіяли.
Бої тривали цілий день, але порядок у Станиславові навели. Мешканці активно допомагали уланам, показували, де є грабіжники, проводили солдат короткими стежками через двори, гасили пожежі. Одних мародерів прогнали, але з заходу надходили нові юрби дезертирів, яких треба було роззброювати та випроваджувати з міста. В ніч на 23 липня до міста повернувся кавказький полк, вояки якого горіли жагою помсти за загиблих товаришів. Втім, знову «відгребли» й відступили.
Наступний день улани патрулювали вулиці Станиславова. Містяни радо запрошували їх до помешкань, годували, перев’язували рани, підковували коней. Ніч минула неспокійно. Велика група мародерів, що тікала з фронту, напала на військові склади біля вокзалу. Коли Мосціцький вислав туди своїх людей, їх обстріляв російський бронепотяг. На щастя, нікого не зачепило.
24 липня ситуація різко змінилась. Патрулі доповіли, що з півдня до міста наближаються німці…
Далі буде.
Автор: Іван Бондарев
