Влітку відпочити хочеться всім. Та от куди податися з дітьми, щоб відпустка таки вдалася? «Репортер» знайшов франківців, які з пелюшок прививають дітям любов до мандрів, і їх не стримують ні вершини, ні відстані, пише Репортер.
Якщо любиш гори…
Франківець Роман Сус – волонтер-рятувальник, професійний гід. Він переконаний, що з дітьми не лише можна, а й варто ходити в походи. Сина Данила він почав брати в гори з чотирьох років. Нині хлопцю 10. Разом з татом він був на Кукулі, Говерлі, Попі Івані, походив по Горганах. Останній його похід на Чивчин-Шибене тривав сім днів. Хлопець із задоволенням ходить в гори і сам несе наплічник зі спальником, карематом, особистими речами.
«Якщо любиш ходити в гори і хочеш привити це дитині, вона має, перш за все, відчути кайф. Можна розтягнути їй гамак, взяти шашлик чи сосиски і посмажити на багатті, винагородити піцою після походу», – пояснює Роман Сус.
А цієї зими син вмовив тата на ночівлю просто неба. Роман каже, насправді це просто, якщо маєш відповідне спорядження – пуховий килимок на 5 см і теплий спальник:
«Тим, хто ніколи не ходив у гори, складно уявити, як дитина може взимку спати на снігу. Він давно вже просився. А тут випала нагода. Це було недалеко від готелю, де жила вся компанія. Нам було комфортно і тепло… Тепер вже можна і десь вище в горах ночувати».
Починати Роман радить з найпростішого, перевірити, чи дитині це сподобається. А перед тим, як іти вперше з ночівлею, спробуйте розбити намет у селі.
«Поставити намет можна за будь-яким гірським селом, відійти за хати і розбитися біля якогось джерела. Чи навіть спробувати поставити намет у Вовчинцях».
Додає, що без нормального спорядження і психологічно, і фізично буде важче. Тим більше, якщо й досвіду немає. Та для мінімальної ночівлі з наметом у селі не треба в магазині скуповувати все гарне й дороге.
Аби похід не перетворився на муку, варто подумати, як максимально полегшити рюкзаки. Роман пропонує такий розрахунок: 10 % від своєї людина в поході не чує, 20 % – вже відчуває, більше – заважко.
«Похід – це не лише гарні фоточки та краєвиди, – каже Роман Сус. – Погода може зіпсуватися. Якщо не маєте дощового одягу, то візьміть комплект на зміну, коли вже не треба буде йти. Бо коли рухаєшся, то й у мокрому тепло. Найважлівіше – не брати нічого зайвого. Можна кілька днів не поїсти бульбу чи помідори, бо вони важкі. А що легший наплічник у тебе й дитини, тим більше кайфуєш від походу».
Перші походи плануйте м’які, цікаві. Та одразу розставляйте пріоритети.
«Якщо хочете вилізти на гору з веселою компанією і двіжнути – краще дітей залишити вдома, – каже Роман. – Дорослим головне на гору випертися, а дітям потрібно зовсім інше. Тому, якщо берете дітей, мусите орієнтуватися на них. Не всі друзі готові на це….
Куди йти – дітям особливого значення немає. Вони підуть з батьками куди завгодно. Головне – без екстриму. З дитиною завжди важче, але це – цінний досвід. Діти будуть вдячні за такі враження і зміну декорацій».
Іспанія, США, Шрі-Ланка
Подружжя мандрівних фотографів – Оля і Андрій Майгутяки – не уявляють свого життя без подорожей. Тож коли у них з’явився малий Святослав, сумнівів не було – мандруватиме разом з батьками. За свої півтора роки малюк відвідав Іспанію, п’ять американських штатів і Шрі-Ланку. Не всім дорослим так щастить.
Вперше Майгутяки поїхали зі Святом в Іспанію, коли йому було лише чотири місяці. Планували поїздку заздалегідь. Наступним мав бути переліт до США, тож треба було подивитись, як дитина зреагує на літаки.
«Ми зробили йому паспорт, подалися на візу і поїхали, – розповідає Оля Майгутяк. – Андрій розумів, що це зайвий напряг, але я дуже хотіла. Два перельоти Святик проспав: – 3,5 години до Парижа і ще дві години – з Парижа».
З собою брали лише основні ліки – проти застуди, отруєння, температури. На всіх – десь з кілограм медикаментів, але, каже, вони так і не знадобилися. За словами Олі, там був ідеальний відпочинок – лише море і пляж. Після Іспанії у Франківську побули кілька місяців, зробили візи до США і полетіли.
«Хоч це вже була не перша поїздка, все одно трохи переживали. Більше навіть не за переліт, а за те, як Свят звикатиме до автокрісла, бо ж в США мандрували на орендованій автівці. Але і з цим упоралися, – говорить Оля. – Я навмисне брала довгу пересадку в Парижі, щоб він добре вигулявся. А в літаку для дитини давали бокс. З ним було зручно, але в ньому Святик не спав, лише на руках, бо не звик спати сам».
У США вже довелося помандрувати. Майгутяки планували відвідати 17 нацпарків, але вдалося побачити навіть більше. За два місяці вони проїхали п’ять штатів – Юту, Неваду, Каліфорнію, Колорадо та Аризону – загалом 10 тис км.
Щоб зекономити, спали в наметах. Оля каже, це було найважче: «Свят спав тільки на руках, тому я не висипалася. Було дуже складно, але і у Франківську я могла не висипатися, а так бачила нереально красивий світ».
На той час хлопчику було 8-10 місяців. За словами Олі, цей вік – ідеальний для подорожей. А більшість проблем можна вирішити грудним вигодовуванням.
«А тепер він уже чітко знає, чого хоче. Вже його не посадиш до ергорюкзака, – пояснює Оля Майгутяк. – Сьогодні ми з ним вже б не подивилися природу в нацпарках – там у горах багато урвищ, було б важко його впантрувати».
Оля радить у подорож з дитиною їхати без великої компанії. Або ж домовлятися, де зустрінетеся. Бо вся дорога залежатиме від режиму дитини: «Ми підлаштовувалися під Святика, усі переїзди планували на його сон. Прокинувся – шукаємо з’їзд з траси, щоб погуляв, поїв і знову їдемо, поки спить».
А ще, каже, у мандрівці все треба сприймати простіше, ніж вдома. Бо якщо всім перейматися, то не отримаєш кайф. Особливо, коли батьки надто стерильні…
«Свят облизав усі аеропорти, з’їв купу піску на Шрі-Ланці, – сміється жінка. – Якщо їдеш у подорож, треба лягти кістьми, щоб дитина їла зупки щодня. У штатах Свят в основному був «на циці», ще давали йому гречку, авокадо, варили гарбуз. А на Шрі-Ланці два місяці їв те, що ми самі готували, або місцеву їжу, яку нам робила хазяйка. Їв гостре і запивав молочком».
Майгутяки вірять: де комфортно батькам, там і дитині добре. Збираються в Карпати. Оля жартує: «Святик бачив Великий каньйон, а в Карпатах нормально ще не бував… Хіба Яремче, але то пагорби».
На осінь запланували відвідати Лікійський шлях у Туреччині, а на зиму – знов шукатимуть теплі краї.
