Людина не може жити без віри в майбутнє. А віра в майбутнє неможлива без оптимістичного відчуття часу. Якщо людина не вірить в те, що їй та її близьким передбачено жити довго і дожити до світлих часів, то вона не буде сподіватися, мріяти, не стане працювати й будувати.
Людина перестане бути повноцінним виробником і споживачем. І не стане народжувати нових виробників і споживачів. Що погано відіб’ється на прибутках власників корпорацій. Саме тому ті, хто нас контролює, кревно зацікавлені в тому, щоби люди мали оптимістичне відчуття часу – цю найбільшу з морквин, підвішених перед носом суспільного віслюка.
Уряди й корпорації маскують брехливі обіцянки під обіцянки часу. Зомбоящик розповідає про невпинний прогрес. Влада будує неозорі декорації благополуччя та поступового покращання. Коли Стівен Хокінг сказав, що вже через 100 років Земля стане лише частково придатною для життя, його зашикали. Прогнози Римського клубу вже не читають. Або ж читають – як наукову фантастику.
Відтак, коли синоптики розповіли, що вже через 30 років в районі Перської затоки літні температури сягнуть 60 градусів, мешканцям тих країв почали навіювати нісенітниці. Мовляв, до Абу-Дабі морем доставлять велетенський айсберг з Антарктиди й він знизить середню температуру повітря аж на п’ять градусів.
Дивно було читати поважні англомовні видання, які in all seriousness транслювали цю маячню. Чи вони не розуміли, про що йдеться? Звичайно, розуміли. Але є вища, нездоланна настанова на оптимістичне відчуття часу. Дев’ять мільярдів баранів мають впевнено йти в майбутнє. Старші люди повинні вірити, що їхні онуки народять правнуків, а ті праправнуків і т. д. Молодь мусить безтурботно веселитися, паруватися й відчувати довге життя попереду.
Тим часом тих, хто володіє правдивою інформацією, не так вже й мало. Інформація про невідворотне майбутнє доступна мільйонам спеціалістів у різних галузях, чиновникам вищого ешелону у більшості країн та, зрозуміло, багатим людям. Але більшість із них настроєні фаталістично та насолоджується життям. Мовляв, най сі діє Божа воля. Решта ж переконана у тому, що вихід знайдеться.
На одному закритому зібранні недурний чоловік впевнював мене: «Все буде добре. Вісім років тому почалося посилене фінансування проектів «категорії G». Виділені сотні мільярдів. Вже за 20 років почнеться переселення на Марс». Я не наважився сказати йому, що він ідіот.
А може, й не зовсім ідіот. Може, він просто дуже-дуже хоче вірити в те, що все буде добре. А ця віра, у свою чергу, породжує довіру до офіційної бла-бла-бла. Може, навіть таких як він переконали, що старти марсіанських кораблів перенесені на пізніші терміни тільки тому, що якесь страшне торнадо пошкодило монтажні корпуси Michoud Assembly Facility. Ні, зрозуміло, я також бачив фоти на nasa.gov. Але невже все впирається в оті кілька вибитих вікон і тріщину у здоровенному баняку?
Тим часом весна, хоч і з запізненням, встановлює своє панування східніше Бескидів. З ґрунту лізуть зелені стрілки корисних рослин, а комахи залишають свої підземні гнізда і вилітають на пошуки. Справджується мала циклічна обіцянка часу і людям начхати на темні пророцтва про майбутнє. Вони уточнюють: «про далеке майбутнє». Хоча, насправді, воно не таке вже й далеке.
Набагато ближче, ніж для того старого, що колись вештався пустельними берегами Патмосу.
Володимир Єшкілєв
Comments are closed.