Франківці швидко звикли, що після кожного ковальського фестивалю місто прикрашалося черговою кованою скульптурою. Згадаймо знамениті «Дерево щастя», «Великоднє сонечко» чи карусель біля лазні на Низовій. Але після встановлення у 2012-му «Арки міського права» на майдані Шептицького важко пригадати нові шедеври. Про те, чим ковалі займалися останні п’ять років, «Репортеру» розповів співорганізатор фестивалю «Свято ковалів» Сергій Полуботько. Далі — його пряма мова.
З глибини віків
Перед кожним ковальським фестивалем оголошують тему. Під час свята майстри виковують різні елементи, які потім монтують разом, і утворюється так званий шедевр. Коли гості роз’їжджаються, місцеві ковалі його доробляють та урочисто відкривають на наступному фесті.
У 2012 році тема була — «З глибини віків». Ми тоді виготовляли дзвоники для знаку першій українській церкві. Цьому передувала цікава історія.
На початку 2010-х посилено лобіювалось питання про забудову скверику біля ратуші. Цьому протидіяв мер Віктор Анушкевичус, який поставив задачу головному архітектору міста Володимиру Гайдару спорудити там пам’ятник. Як раз тоді віднайшли закладний камінь давньої дерев’яної церкви 1670 року, тож ідея була актуальна. В нас як прийнято — коли ставлять хрест, то там уже нічого не будують. Скульптор Степан Федорин виконав проект пам’ятного знаку першій українській церкві Станиславова. Я також мав проекти щодо того скверика. Хотів встановити стилізований хрест, біля якого обладнати джерело із питною водою, а поруч зробити кілька арок із дзвониками — такі інтерактивні об’єкти для дітей. У підсумку вирішили поєднати два проекти: силует церкви, а по боках — дві стійки з дзвониками. Задум реалізовували у два етапи.
На День міста у 2012-му встановили основний знак, який виготовили зі сталевої плити товщиною 30 мм. Використовували сучасні технології комп’ютерної різки. На фестивалі зробили дзвоники, повісили їх наступного року. Також наші майстри викували кілька медальйонів, які теж прикрасили скульптуру. Там є язичницькі знаки і християнські символи, що підкреслюють тяглість релігійних традицій на наших землях.
Закохані почекають
У 2013-му мерія ініціювала впорядкування Острову закоханих на міському озері, де росли непролазні хащі та «культурно відпочивали» шанувальники Бахуса. Ми вирішили виготовити прикраси для перил мостику. Ковалі із задоволенням відгукнулись на пропозицію. Наприклад, хлопці з Пермі зробили оригінальні фігурки ведмедів та інших представників так званого «Звіриного стилю», а Юрій Виродов із смт Рокитне, що під Києвом, викував залізну ромашку, на якій дівчата гадають: любить — не любить. Її сьогодні можна побачити у галереї бастіону.
На жаль, цей проект залишився нереалізованим. Потрібно було міняти всю огорожу моста, а це — понад 100 м. Міська влада гроші на це не виділила. До того ж, «Арка міського права» потягнула надзвичайно багато ресурсів, які не були компенсовані бюджетом фестивалю. Тому прикраси для мосту чекають свого часу, думаю, що рано чи пізно їх таки встановлять.
На перехресті чотирьох доріг
Коли почалася війна на Донбасі, ми спершу взагалі не планували проводити фестиваль. Але потім наважились. Ворог роздирав Україну на шматки, і це підказало тему. Коваль Анатолій Рудік подав ідею — змайструвати дерев’яний хрест, скріплений металевими скобами. Ми дещо доробили проект, тож вийшов тривимірний «Хрест єдності». Символіка проста — скріпити, об’єднати Україну, зробити її сильною.
Для основи з Тернопільщини привезли модринові колоди, а гості фестивалю виготовляли скоби, по нашому — клямбри. Ми тоді їх багато робили і відправляли на схід — військові використовували їх для побудови бліндажів. Потім ми навіть влаштували акцію «Ковалі — фронту». Того літа в АТО загинув наш колега, майстер Петро Федоряка з-під Миргороду. Всього з війни не повернулися вісім ковалів. Тому цей хрест є ще й своєрідним пам’ятником наших побратимам, а також усім, хто загинув, захищаючи Україну.
Довго думали, де ставити. Хрест більш притаманний сільській місцевості, тому почали переговори із головами Вовчинця й Лисця. Та поки домовлялися, один зі спонсорів фестивалю — Віктор Вінтоняк — знайшов для нього місце. Дружина його колеги, народного депутата Анатолія Матвієнка, походить із села Тишківці, що на Городенківщині. На центральній вулиці вже стояли кілька старовинних розп’ять, тож ковальський шедевр вписався туди ідеально. Місце — перехрестя чотирьох доріг — називається «Громадські ворота», бо колись там стояла укріплена брама і в цьому є певний символізм.
Гніздо на острові
Для фестивалю 2015 року коваль з Надвірної Анатолій Рудік зробив ескіз «Гнізда всесвіту». Це складна скульптура, що включала в себе колесо від воза, на якому пропорційно виконані планети сонячної системи. Наш майстер Василь Куцій, який захоплюється ремонтом годинників, разом з Юрієм Мельничуком та Владиславом Чекісом виготовили складний механізм — він запускає маятник і колесо крутиться разом із планетами. Шестерню знайшли на пункті прийому металобрухту. Змонтували виріб на камені з фундаменту зруйнованої австрійської кам’яниці.
Тема гнізда широка — це сім’я, держава, галактика. Відкрили композицію на Острові кохання влітку наступного року. Захід пройшов непоміченим, і мало хто знає про існування «Гнізда». Трохи шкода, адже за складністю виконання з цією скульптурою може сперечатися хіба що кована карусель біля лазні.
Брама бастіону
Франківськ вже давно входить до асоціації «Кільце ковальських міст Європи». Кілька років тому керівництво асоціації зобов’язало кожного члена (загалом їх 18) виготовити мистецьку металеву табличку 20 х 30см із назвою міста, країни та надіслати до центрального офісу. Згодом прийшла нам посилка із 10 табличками інших міст. Коли забирали на пошті, то побачили, що коробка з Донецька (також міста — члена асоціації) відкрита, а сам знак відсутній. Можливо, його вкрали на кордоні.
Незабаром випала нагода гідно представити усі ці таблиці. Івано-Франківськ отримав європейський грант, частина якого перепала ковалям. На внутрішньому майданчику бастіону, де традиційно відбуваються наші фестивалі, звели ковальський павільйон. Ліворуч була страшненька радянська брама на заднє подвір’я морфологічного корпусу медуніверситету. Вирішили робити нову, але не симетричну — з маленькою фірткою для медиків.
На фестивалі 2016 року дали завдання на тему «Цеглина бастіону». Усі викувані «цеглинки» знайшли своє місце на брамі. Крім того, там розмістили багато елементів з попередніх заходів: квіти, пташки, підкови, навіть дзвіночок є. Вийшла справжня енциклопедія ковальства. Ії урочисто відкриють на цьогорічному фестивалі. Офіційна назва — «Брама бастіону».
Анонс маленького Тауеру
Коли проектували фортечну галерею «Бастіон», то на верхній терасі мали бути літні кафе. Архітектор Сергій Чередніченко розробив оригінальну наріжну вежу, в який був схований ліфт для доставки страв із кухні. Саме її запропонувала прикрасити франківська письменниця Наталя Щерба, автор популярного циклу «Часодії». З трьох боків вежі (у четвертому розташоване віконце ліфту) мають повісити величезні годинники двометрового діаметру. Механізми куплять на фабриці, а ось рами, циферблати та оздоблення виготовлять ковалі. Тема фестивалю 2017 року — «Час на нашому боці».
Comments are closed.