Пропонуємо свіжу публікацію франківського письменника Тараса Прохаська на порталі Збруч.
Чудесну формулу успішної соціалізації подарував мені колись чоловік, який у цьому сенсі жив у двох вимірах, будучи в обох однаково органічним і успішним. З одного боку він був відлюдьком, самітником, мешканцем вежі зі слонової кості, а з іншого – майстром комунікації, різностороннім учасником спільнот, улюбленцем товариств і так далі. І сказав він таке: щоби стати своїм у якійсь групі, досить знати, на кого вони гонять, проти кого вони, хто їм не подобається… А недавно я почув розмову двох дівчаток. Одна сказала – я розумію, що треба людей любити, але ніяк не можу полюбити тих, хто мені не подобається. На що друга відповіла – а, оскільки тобі не подобається ніхто…
Але тепер мене цікавлять слова. Їх багатозначність. І всі ті різного ґатунку феномени, які означуються тим самим одним багатозначним словом. Зрозуміло, що чим ширший горизонт асоціацій відкривається за кожним словом, тим глибшою є різкість названого побаченого. Тобто відбувається не розмивання багатокутності значення, а його збагачення. Однак це спрацьовує тільки тоді, коли і у донора, і у акцептора промовленого цей горизонт більш-менш однаковий.
Не знаю, чи є таке ще тепер, але колись майже кожна десята дитяча вулична гра у футбол не минала без того, щоби не з’явився хтось старший і не попросив дати йому пас. Часто той дорослий ставав на кілька хвилин до гри, показував якісь фінти, дріблінгував, коректно бив по воротах. Чогось навчав – учіться, поки я живий – тішився і йшов далі. Але дуже часто було так, що він брав м’яч руками і тоді зі всієї сили гатив так звану свічку, після якої м’яч треба було шукати сусідніми закапелками. І більшість дітей, коли до них підходив якийсь дорослий і просив м’яча, знали, що зараз це закінчиться якоюсь дурнуватою неприємністю.
Такою була сила завуженого горизонту асоціацій.
Таке ж зі словами. Нацисти своєю фальшивою мовою і методичною практикою вбили у масовій свідомості багатозначність слова «ґетто» і всю феноменологію, яку воно означає. Якось забулося, що ґетто – як у тих дівчаток з любов’ю і подобається – є передовсім проблемою культурною і навіть естетичною. І первинно викликане не так бажанням відокремити, як потребою відокремитися. Тому ґетто – це не тільки обмеження, а й толеранція, ненасильство, визнання окремішності, хай і неприємної, хай і неприйнятної. Бо основною ідеєю такої сепарації було не недопускання когось до свого права, а визнання чийогось права користуватися правом власним. Нічого дивного нема у тому, що поняття ґетто часто збігається із поняттям резервації. Тобто тим, що є способом збереження самобутності, самобутності культури, звичаїв, смаків, ґеному – певної традиції.
Визначальною характеристикою утворення ґетто є два пункти. По-перше, воно, незалежно від розмірів, є двостороннім. Паркан, вольєр однаково відгороджують щось від чогось. По-друге, обидві сторони розгородження дбають про свій комфорт, очищений від подразників. Третій пункт похідний – по обидві сторони огорожі (яка переважно умовна) є люди, які прагнуть потрапити на протилежний бік.
Постмодерний світ породив не тільки гібридну війну, але – ще раніше – гібридні ґетто. Які, як і така війна, вже давно є щоденною реальністю. Дроблення суспільства на групи є тим шляхом тотальної ґеттозації, яка вже не обов’язково потребує території. Споживацьке, інформаційне, віртуальне, естетичне, культурне розшарування творить клітки набагато надійніші, ніж місця компактного проживання собі подібних. До того ж гібридність полягає у тому, що кожен – як набірне руків’я фінки, зробленої на зоні, або концентричні кола на калабані в час травневого дощу – має шанс і можливість перебувати у багатьох ґетто одночасно – залежно від симпатій, тимчасової любові і споконвічної ненависті.
Тому, щоби бути своїм у якомусь товаристві, треба передовсім знати, на кого тут гонять. Щоби комфортно почуватися у ґетто, треба знати, від чого заховався за стіною.
Comments are closed.