28 лютого у Івано-Франківську відбулась професійна музейна дискусія ініційована Управлінням культури. Спікером семінару «Музеї. Модернізація. Мережа. Майбутнє» став український галерист і музикант Павло Гудімов. Говорили про важливі речі: комунікацію музеїв, їхню модернізацію та переосмислення.
Павло Гудімов – провідний український галерист, куратор і засновник арт-центру Я Галерея, український музикант, лідер гурту «Гудімов» та колишній гітарист «Океану Ельзи».
На цьому список захоплень і справ Павла Гудімова не обмежується. Сьогодні він розповів «Вежі», яким бачить стан франківських музеїв, актуальні мистецькі проекти через призму сучасності та про домашні сейшини із сином, донечкою та литовськими музикантами.
– Павле, у Івано-Франківську ви не вперше. Які ваші враження від міста та які вже мали асоціації?
– Тут у мене багато друзів, знайомих та людей, з котрими я роблю мистецькі проекти. Франківськ для мене є певним плацдармом для «взяття» Карпат. Щороку я намагаюся хоча б двічі відвідувати Карпати. Це, радше, зелений туризм. Цього разу мій візит пов’язаний із музейною справою. Після того, як ми спільно з FILM.UA Group та Я Галерея зробили проект «Тіні забутих предків. Виставка», цей регіон став мені ще ближчим.
– Що для вас цей семінар, на який ви запрошені у ролі спікера? Які ключові питання порушувалися?
– Зараз я шукаю нові співпраці, нові проекти та дослідження. 28 лютого відбулась професійна музейна дискусія. Вона ініційована Управлінням культури. Цю подію позиціонували, як семінар, проте семінаром її важко назвати, оскільки виступи мали дещо інший характер. Наприклад Марія Задорожна розповідала свою надзвичайно цікаву історію про Музей під час Майдану, також глибоко доповідала Леся Гасиджак, котра є найкращим музейним блогером, рушійною силою в музейній справі. Власне, я був єдиним представником кураторського напрямку, котрий також дуже регулярно працює із державними музеями. Говорили про важливі речі: важливість комунікації музеїв, їхню модернізацію, оскільки сьогодні вони не відповідають потребам часу, про їхнє переосмислення. Гадаю, зараз відбувається момент професійної «притирки». Ми розуміємо з ким і як далі рухатися та хто може бути партнером виставкових програм. Зараз ми налагоджували більш тісну та плідну дружбу з музейниками і середовищем.
– У якому руслі варто рухатися музейникам, на вашу думку? Які проекти можете поставити за приклад?
– Досвід проекту «Тіні забутих предків. Виставка» закладає приклад, певний кейс того, як можна далі розвивати цю тематику. Це універсальна мова, яка може бути представлена будь-де. На семінарі я пригадав проект, який відкривається 11 березня у Дніпровському художньому музею, під назвою «Гості». Цей проект – західноукраїнська народна дерев’яна скульптура і сучасне мистецтво в діалозі. «Гості» – це другий великий проект у Дніпровському художньому музею, який робимо з арт-центром Я Галерея. «Гості» я задумав ще до Майдану, але склалось так, що ми його переносили. Зараз зрозуміли, що саме час втілити проект у життя. Він вже настоявся і не втратив своєї актуальності. Проект несе в собі велику мистецьку місію – комунікацію.
– Чому саме музеї? Ця справа зараз займає більшу частину часу, аніж інші захоплення?
– Все це почалося давно, ще з дитинства. Я неймовірно закоханий у візуальне мистецтво, але спектр візуального мистецтва щодня розширюється. Зараз мене цікавить феномен «нового музею», емоційного музею, а особливо такий жанр, як виставки. Йдеться не про прості виставки, а такі, які чіпляють. Навіть якщо це минувшина, важливо розповідати про неї сучасною мовою.
– Над якими проектами працюєте зараз?
– Проект під назвою «Один кілометр перцю», який зараз у процесі роботи, вперше буде презентований на «Книжковому Арсеналі» у Києві. Він присвячений складній, дивній та неоднозначній історії українського сатиричного журналу «Перець». Другий проект називатиметься «Енеїда Базилевича», котрий першим зробив графічний роман, ще у 1968-му році він випустив ілюстровану книжку Івана Котляревського «Енеїда», яка розірвала поняття про книгу. Після проекту ми будемо показувати у великому об’ємі проект «Енеїда».
На даному етапі я можу сказати, що ці виставки займають основну частину роботи. Склад нашої команди не великий, проте дуже ефективний. Ми активно залучили до роботи одну з наших найкращих мистецтвознавців – Діану Клочко. Я думаю, що у такій колаборації ми зробимо дуже неочікувані проекти.
– Які у вас сформувались враження від франківських музеїв (стан та перспективи)?
– Я думаю, що в цьому регіоні є один надзвичайно професійний, який також переживає не найпростіші часи. Це Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття. Надзвичайний музей, на чолі з професійною директоркою Мирославою Ткачук. Мрію здійснити якусь цікаву колаборацію разом. Хотів би зауважити, що на даному етапі, два музеї у Івано-Франківську – Музей мистецтв Прикарпаття та Івано-Франківський краєзнавчий музеї, є надзвичайно складними для цілісного усвідомлення. Всі музеї явно потребують переосмислення. Вони багаті на чудові колекції, проте достатньо застаріла, завмерла в часі форма. Вона потребує не просто переосмислення, не просто реекспозиції, а отримання нового життя. У музеях працюють дійсно фанатичні люди, але час бере своє, тому потрібно надавати дорогу молоді. Покоління мають працювати разом, в тандемі.
– Що б ви порадили обласним та регіональним музеям, яким потрібно це нове віяння?
– Мінімальна порада: менше нагромаджувати, краще змінювати експозицію, менше експонатів, але більше цікавих описів, історій, також вводити мультимедійні експонати, транслювати не тільки статичні об’єкти, а ще й динамічні (відео, слайд-шоу, інтерактивні панелі тощо), а також важливим є дизайн. Людина має отримувати інформацію у дуже якісній обгортці, видана естетично.
– Тобто, виставки краще сприйматимуться у нестандартній формі?
– Якщо вже зазіхати на виставки такого рівня, то це має бути зроблено дуже естетично та зі смаком. Якщо це буде просто балаган, то краще й не починати.
– Яке місце зараз у вашому житті займає музична діяльність?
– Музика перейшла у більш інтимний процес. Ми граємо домашні сейшени. Часто граємо з литовськими музикантами Володимиром Тарасовим, котрий є співавтором багатьох експозиційних робіт, та з Іллею Кабаковим. Це дуже дивний та цікавих склад: мій син, грає на клавішах, я – на бас-гітарі, Тарасов на барабанах, а співає завжди маленька донька, якій зараз шість років. Це повноцінна імпровізація, але такі сейшени дуже важливі.
Щодо гурту «Гудімов». Учасники гурту: Денис, зараз грає в гурті «Бумбокс», а Славко, наш барабанщик, у круїзному турі, грає із крутими джазовими музикантами. Не зарікаюся, можливо ми і зберемося, зробимо щось цікаве, проте у форматі поп- чи рок-музикантів мені не було б цікаво. Я люблю займатися трішки іншими проектами.
– Яким ви бачите майбутнє гурту «Гудімов»?
– Зараз у нас тайм-аут. Я не можу сказати коли гурт «Гудімов» може заграти наступний концерт. Вже дочекаємося з турне Славка, тоді і зберемося нашим оригінальним складом, для обговорення. Зараз я концентровано запланував речі пов’язані з мистецькими проектами, мистецькими поїздками та роботою по оновленню образу музеїв. Для мене це принципово, бо вже набридло жити в безладі. Хочеться, щоб наші міста виглядали по-іншому, а наші діти розвивалися у естетичному світі. Мені дуже приємно, що нове покоління поступово звертає увагу на естетичні коди.
