На старому цвинтарі, що за готелем «Надія», збереглась дещо дивна могила. Це склеп із великим чорним хрестом, на якому вигравірувані три різних прізвища. Але всі вони — одна родина, пише Репортер.
Могила на старому цвинтарі
Хатинка до хатиночки
Найдавніший напис такий: «Францішек Гуравський, горожанин м. Станіславова, +28/IV.1885 в 88 р. життя». Не важко здогадатись, що це засновник династії.
Перший раз його прізвище зустрічаємо серед перепису домовласників Станиславова. Йому належав одноповерховий будинок на Заболотівському передмісті, збудований у 1828 році. Поруч стояла хатинка Михайла Гуравського, тож можна припустити, що це його батько. Тепер на тому місті Промінвестбанк, що на розі Василіянок і Дністровської.
Крім того, Гуравський-молодший мав будиночок і ділянку, де сьогодні стоїть кам’яниця на Грушевського, 42, та ще одну хатинку на Заболотівському передмісті.
Першу двоповерхівку Гуравський звів у 1844 році
Але уся ця нерухомість була партеровою, тобто одноповерховою. Свою першу двоповерхівку Гуравський спорудив у 1844 році, вона збереглась і має адресу Тринітарська, 13 — у підвалі працює кафе «Корал». Втім, згідно з архівними документами, власник там не жив.
За резиденцію він обрав скромну хатинку на розі сучасних Низової та Новгородської. Вона перебудована до невпізнаваності — у дев’яностих її облицювали білою силікатною цеглою, а в 2010-х зробили євроремонт і тепер там взуттєвий магазин «Львів’янка».
Будинок на Новгородський, 14 змінився до невпізнанності
Гігієнічний прорив
Саме на вулиці Низовій, що за Австрії носила ім’я цісаря Фердинанда, містився центр муніципальної імперії Францішка Гуравського. Перлиною його володінь стала перша у Станиславові лазня. Так, саме та лазня, що досі працює та є найстарішою в Україні.
Дату її побудови у своїй «Історії окружного міста Станиславова в Галичині в 1847р.» оприлюднив тутешній літописець М. Грибович. «Також гідна уваги парова купальня з ваннами, збудована та відкрита в 1845 році при вулиці Фердинанда, великим коштом і вигодою, бо коштував той заклад 16 000 флоринів. Зараз він слугує потребам громадськості, і кожний городянин за невелику плату може скористатися послугами тієї купальні».
Лазня на вулиці Фердинанда зробила життя мешканців значно комфортнішим
Цю лазню ще називали турецькою. Чого так? Мода на них прийшла з Туреччини, де вони більш відомі як «хамам». На відміну від римських чи руських у турецькій лазні температура не висока — 30-55°С. Вона ідеально підходить для людей, що погано переносять спеку, особливо популярна серед жінок.
Не відомо, де мились мешканці міста до 1845 року, але завдяки Гуравському їхнє життя стало більш комфортним і гігієнічним.
Хоча абсолютним першопрохідцем у цій галузі пан Францішек не був. До того Станиславів мав невеличку дерев’яну лазню в районі вулиці Страчених. Але вона, по-перше, була єврейською, а по-друге — згоріла під час пожежі 1826 року.
Муляр, але не штукатур
Уся ця нерухомість, крім персональної хати на Новгородській, 14, служила одній єдиній меті — приносити прибутки власнику. Будинки були поділені на окремі кімнати, що здавалися квартирантам. Також непоганий дохід приносила лазня, оскільки довший час не мала конкурентів. Таким чином, наш герой належав навіть не до середнього класу, а до вершків міського патриціату.
Що ми знаємо про Францішка Гуравського? З «Журналу перепису населення Станиславова» за 1880 рік довідаємось наступне: рік народження — 1798 (серед інших містян у переписі він єдиний з XVIII століття); віросповідання — римо-католик, рід занять — власник реальності. Останній пункт і так зрозумілий, але ж мусила бути в нього якась спеціальність?
У спогадах про революційні події 1848 року бургомістр Ігнаці Камінський перелічує членів магістрату. Серед них фігурує Францішек Гуравський — муляр. Маєш собі! При всій повазі до цього добродія якось не віриться, що він стояв на риштуваннях і власноруч мурував усі свої хатинки.
Трохи більше світла на його фах проливає стаття Івана Кревецького «До історії організування національних гвардій в 1848р.», що вийшла у «Записках Наукового Товариства імені Шевченка» за 1906 рік. Він наводить список містян, що записались до національної гвардії Станиславова. Прізвища «Гуравський» немає серед офіцерів та сержантів, проте він є між рядовими та позначений як «будівничий Франц Гаравський». Це вже більш відповідає дійсності. Наявність невеличкої (а може й досить солідної) будівельної фірми легко пояснює величезну кількість нерухомості нашого героя. Тоді з цим було простіше, електронні декларації ніхто не заповнював.
Купець, швець і студент
Старий Францішек помер у 1888-му, але рід Гуравських на ньому не згас. У підшивках «Кур’єра Станиславівського» початку ХХ століття постійно зустрічається Адольф Гуравський, можливо, син лазнево-прального магната.
У будинку праворуч була крамниця прянощів Адольфа Гуравського
Він був купцем, тримав популярну крамницю прянощів і делікатесів у будинку на розі теперішніх Галицької і Сотника Мартинця (не зберігся, зруйнований під час Першої світової). Крамниця продавала мелену каву, якісні грецькі вина та інші колоніальні товари. У газетах навіть друкували віршовану рекламу закладу:
«По мак, цукор та інші продукти
В цей святочний і радісний час
На Карпінського швидке прямуйте,
Там Гуравський і Копач чекають на вас!»
При крамниці працювала зала для сніданків — аналог теперішніх закладів швидкого харчування.
Пан Адольф не був скупердяєм і часто робив пожертви на благодійні заходи, наприклад, регулярно давав кошти на реставрацію старого костелу. А в січні 1901-го він матеріально підтримав бідну учнівську молодь, що мешкала у бурсі Крашевського. На новорічні свята щедрий меценат завіз хлопчикам горіхи та… пару ящиків вина.
Крім того, він був активним членом польського «Кола міщан», входив до складу наглядової ради «Банку залічкового», кілька разів обирався помічником присяжного до станиславівського суду.
Але щось із бізнесом пішло не так. У 1903 році Гуравський продав залу для сніданків ресторатору Гаубенштоку, а 23 жовтня 1904 року «Кур’єр Станиславівський» оголосив про банкрутство його фірмової крамниці. Незабаром вона перейшла у власність панів Воніковського і Брошньовського.
У 1906 перший і єдиний раз у місцевій пресі згадується Францішек Гуравський, якого обрали до управи станиславівського цеху шевців та споріднених ремесел. Не виключено, що то був брат Адольфа.
Представником третього покоління родини Гуравських сміливо можна вважати Людвига, який у 1908 році успішно склав випускні іспити у місцевій вчительській семінарії.
На жаль, не вдалося дослідити місця їх проживання. Втім відомо одне — основну частину своїх маєтків старий Гуравський заповів зовсім не їм.
Далі буде.
* Початок теперішньої вулиці Галицької
У статті використані поштівки Зеновія Жеребецького та фото Зеновія Соколовського
Автор: Іван Бондарев
