Якщо в Росії є дві вічні проблеми — дурні й дороги, то в сучасній Україні найактуальніша — корупція. З нею намагаються боротись, є якісь успіхи, але до перемоги ще далеко.
Цікаво згадати, як намагались очистити владу 100 років тому. В часи визвольних змагань діячі Наддніпрянської України дивувались відносному порядку, що панував у Галичині. Якщо в УНР вирували хаос та анархія, тамтешні політики направо й наліво просаджували казенні мільйони, то адміністративний апарат ЗУНР працював чітко і злагоджено. Цьому сприяли жорсткі умови прийняття на державну службу, пише Репортер.
Будівля Державного секретаріату ЗУНР. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Насамперед чиновник мав вільно володіти українською «у слові і письмі». Це при тому, що край вважався багатонаціональним, тут було повно поляків, євреїв, німців та інших. Втім, це мало кого турбувало. Не знаєш української — не пхайся до влади!
Крім того, кандидат на посаду мав бути «бездоганного поведення і не переступати сорокового року життя». Щоправда, вікові обмеження не стосувались персоналу, що вже працював.
У жодному разі не приймали на держслужбу засуджених «за кримінальні злочини проступки проти публічного порядку, моралі чи користолюбство; осіб недієздатних; неоплатних боржників, проти яких порушена судова справа; осіб, що своєю поведінкою викликають публічне згіршення».
Також намагалися викорінити кумівство: «Поміж начальником і підлеглим на державній службі не могло бути спорідення, ані посвоячення по лінії прямій, а по лінії бічній до другого степеня».
Але, навіть після прийняття на службу не було жодної гарантії, що ти не вилетиш з неї. Після річного стажування чиновник мав скласти кваліфікаційний іспит. Дві невдалі спроби — до побачення!
Зазначимо, що всі ці обмеження видав Державний секретаріат (тобто міністерство) внутрішніх справ у березні 1919 року. Уряд ЗУНР тоді перебував у Станиславові, і Кабмін працював у стінах теперішнього палацу правосуддя на Грюнвальдській.
Comments are closed.