Після знесення фортечних мурів Станиславів почав швидко розростатись, а найбільше південний напрямок – уздовж вулиці Липової (Шевченка). Ділянка на перехресті із сучасною Гординського у 1820-х належала містянину Гжегожу Трещаковському.
Місце, де він звів свій будинок, вважалось околицею, ледь не задвірками, тож пан Трещаковський до аристократії не належав, пише Репортер
Поштівка з колекції Володимира Шулепіна. Фото Ігоря Гудзя
У другий половині ХІХ століття хатинка переходить у власність родини Манчуковських – Михайла (згадується у переписі 1870 року) та Анни (1880). Але вони мешкали не в тій кам’яниці, що на поштівці та що має теперішню адресу Шевченка, 21, бо її спорудили пізніше. Коли саме?
На початку 2010-х у будинку був ремонт і працівники знайшли у фундаменті при головному вході металеву коробку. В ній була візитка на ім’я Александра Стесловича та кілька австрійських монет, наймолодша – 1887 року. Отже, цей Стеслович, напевно, купив ділянку у Анни Манчуковської, завалив стару хату і звів собі особняк десь наприкінці 1880-х.
Це була одноповерхова кам’яниця на високому цоколі, у плані наближена до прямокутника. Фасади виконані в стилі історизму. Цікавим архітектурним рішенням є виконання наріжних вікон у вигляді біфорію*. Над ними розміщена невеличка вежа, яка є головним композиційним елементом споруди.
Починаючи з 1890 року, власником будинку значиться Альбін Амірович. У Станиславові його поважали, про це свідчить розлогий некролог у «Кур’єрі Станіславовскому». Альбін був корінним мешканцем міста, народився в 1840 році у заможній вірменській родині. Закінчив тутешню гімназію, мав непогані перспективи влаштуватися в якусь приватну контору чи стати державним службовцем. Однак юнака тягнуло на подвиги і незабаром йому випав шанс проявити себе.
У 1863 році спалахнуло потужне повстання на заході Російської імперії – тамтешні поляки прагнули відновити власну державу. Їхні одновірці в Галичини гаряче симпатизували повстанню, але австрійський уряд закрив кордони, аби перекрити потік добровольців. Натомість ветеран угорського повстання Зігмунт Мілковський сформував із галицьких поляків загін із 213 людей та вирішив пробиватись до Росії через румунську Бессарабію.
Тамтешній король теж був царським союзником і вжив додаткових заходів для прикриття кордону. 14 липня 1863 року відбулась битва під Констангалією, де погано озброєний загін повстанців (половина мала лише коси) розгромив цілий батальйон кадрового румунського війська…
Після придушення повстання Амірович скитався по чужині, тяжко працював вантажником і фірманом, доки не став помічником аптекаря – згодилась його гімназіальна освіта.
Коли пройшло достатньо часу й австрійська поліція послабила пильність, Альбін повернувся до рідного міста. У 1875 році він відкрив аптеку «Під Божим провидінням», яка стала третім фармацевтичним закладом Станиславова. Містилась вона на розі вулиць Галицької та Бельведерської, у будинку, що не зберігся. Багато ліків аптекар виготовляв сам, наприклад «Альпійські соснові цукерки – найкращий і найдешевший засіб від кашлю».
Відзначився Амірович і в житті громади – був членом правління польської бурси імені Крашевського, яка надавала притулок учням із незаможних селянських родин. Цілих 25 років на громадських засадах виконував обов’язки цензора Австро-Угорського банку. А коли у 1909-му будували костел в Яремче, пожертвував для нього дзвін і дав п’ять корон. Помер у 1912-му, мав сина Яна – магістра фармації. Невдовзі його вдова продала кам’яницю заможному домовласнику Натану Ерліху.
* Біфорій (віл лат. biforium – «двобічний») – велике вікно, вертикально розділене на дві частини з гострими чи заокругленими завершеннями, які вгорі об’єднані аркою.
Comments are closed.