Якщо не брати до уваги середмістя, то дільниця між сучасним Вічевим майданом і вулицею Січових Стрільців є найстарішим кварталом Франківська. Усі будинки там зведені ще в ХІХ столітті. Візьмемо, для прикладу, кам’яницю №3.
Ділянка була забудована вже у 1800-х. Як і більшість споруд тогочасного Станиславова, хатинка була невелика, дерев’яна. Першим відомим власником був Ян Манастирський (1822), потім Анна Шимонович (1870), Анна Дорожевська (1870) та Йоахім Розенберг (1890). В останнього садибу відкупив купець Лазар Френкель, який зніс старий будинок і взявся за спорудження кам’яниці. В липні 1893-го він звертався до магістрату за дозволом про складування будматеріалів на Собеського (Січових Стрільців) і одержав його з умовою використання не більше 1/3 ширини вулиці і сплати в міську казну такси в 15 ринських злотих, пише Репортер.
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Архітектори відносять будинок до стилю еклектики, що поєднав у собі класицистичні та ренесансні правила побудови фасадів. Двоповерховий, у плані Г-подібний. Віконні та дверні прорізи першого поверху мають аркові завершення. Проїзд у подвір’я розташований не посередині кам’яниці, як зазвичай, а в її правому крилі.
Фото Ігоря Гудзя
Про те, чим конкретно торгував Лазар Френкель, довідаємось завдяки невеличкому скандалу. У 1894 році на фасаді новозведеного будинку він помістив німецьку вивіску «Еіsenhof, gegründet 1849» (торгівля залізом, заснована у 1849). Одразу після того у польській пресі Станиславова його почали жорстко критикувати за те, що напис не дубльований польською. Власнику довелося виправлятися.
Натомість запам’ятався Френкель не лише скандалами. Він брав активну участь у житті єврейської громади, зокрема суттєво спричинився до будівництва поступової синагоги. Входив до складу Управи з 12 осіб, що наглядала за спорудженням храму, де виконував обов’язки скарбника, тобто репутацію мав добру.
Коли божницю завершили, Френкель подарував для неї Тору й ритуальну срібну корону. А 24 грудня 1903 року в синагозі відбувся шлюб Лазаревої доньки з лікарем Еренпрайзом. З нагоди весілля тесть влаштував у єврейській народній кухні щедрий обід для кількох десятків жебраків без огляду на їхнє віросповідання (!) та навіть дав кожному грошей.
Помер купець несподівано, 22 листопада 1912 року. Його ім’я вписали до почесної «Книги померлих» (Іскор), а в вестибюлі синагоги вмурували меморіальну дошку із написом: «На пошану пам’яті Лазара Френкеля, опікуна і добродія святині».
Зять покійного, лікар Едвард Еренпрайз, був відомим гінекологом й рекламувався як «спеціаліст хвороб коб’ячих та акушер». Перед тим довший час працював секундарем (заступником головного лікаря) у жіночому відділенні краківського шпиталю, а після одруження відкрив власну ординацію у будинку свого тестя. З газетних оголошень добре видно, що ескулап особливо не надривався — хворих приймав лише з 11:00 до 12:00 та з 14:00 до 16:00 — по три години на день.
У 1930-х кам’яниця на Собеського, 3 мало не виконувала функції Українського народного дому. За переписом, у будинку містились: філія Львівського музичного інституту імені Лисенка, громадські товариства «Українська бесіда» та «Молода громада», співочі товариства «Боян» і «Думка». На їхньому тлі явно не в темі виглядає пан Ліхтенберг, єврейський приватний службовець, який із сім’єю мешкав у квартирі №3.
За 120 з гаком років будинок Френкеля змінився не сильно. З даху зникла балюстрада та масивний прямокутний купол посередині. Нижній ярус кам’яниці пофарбований у ядучій фіолетовий колір який буквально ріже око. В арці працює кафе «Esse» — єдине місце у Франківську, де можна відвідати страви індійської кухні. А практично весь перший поверх займає якісь мутний інтернет-клуб, постійно зачинений, схожий на нелегальне віртуальне казино.
