Працюючи над цією статтею, ми зіштовхнулись із невеличким часово-просторовим парадоксом. На старій поштівці бачимо вулицю 3 мая, по правому боці якої стоїть двоповерхова кам’яниця № 6.
Здавалося б, нічого дивного, що на сучасній вулиці Грушевського будинок має той самий номер. Втім, є нюанс. Нині ця вулиця починається від перехрестя з Вітовського, а за Австрії її початок був на перетині з Незалежності. А номер збігається, пише Репортер.
Поштівка з сайту SkyscraperCiti.com. Фото Ігоря Гудзя
Особливою архітектурою кам’яниця похвалитись не може. Характерною особливістю є наскрізний прохід з арковим завершенням, що веде до внутрішнього подвір’я. Два однакові балкони, розташовані на крилах будинку, надають споруді симетрії. Із прикрас відмітимо імітацію нижнього ярусу рельєфним дощатим рустом, трикутні та лучкові мандрики (завершення) над вікнами другого поверху та рельєфну ліпнину на стилізовані рослинні мотиви між прямокутними віконцями горища.
На мапах XVIII століття на цьому місці був великий пустир, що тягнувся від Тисменицької дороги (теперішня стометрівка) до фортечного рову (площа Міцкевича). Активне освоєння цієї дільниці почалося після ліквідації станиславівської фортеці. Перепис 1822 року зазначає тут парцелю, якою володіли пани М. Фоллендер та М. Гайслер. Саме парцелю — ділянку, а не будинок. За наступні півстоліття мало що змінилось. У 1870-му місцина все ще не забудована і належить Д. Фоллендеру та Ш. Аппенцеллеру. Порожнє місце тут було протягом міських інвентаризацій 1880 і 1890 років. А у 1910-му будинок уже стояв. Його власником значиться Абрахам Давид Біркенталь. Його рід занять нам підкаже газета «Кур’єр Станіславовскі». У випуску від 17 травня 1903 року зазначається, що до тутешнього ґмінного союзу прийняли пана Біркенталя — власника реальності. Тоді так називали людей, які володіли нерухомістю, яку здавали квартирантам. Щось на кшталт тих везунчиків, які в дев’яностих приватизували офісні приміщення у центрі Франківська й нині непогано живуть з оренди.
У серпні 1939-го магістрат Станиславова провів перепис населення, який став своєрідним підсумком двадцятирічного польського панування. На будинок по вулиці 3 Мая, 6 збереглися переписні листи квартир №4, 5, 6а і 8. Усі вони підписані М. Габером, який сам тут не жив. Схоже, він і був останнім власником кам’яниці.
На поштівці споруда позбавлена будь-якої зовнішньої реклами і скидається на житлову. Але це не зовсім так. У газетному оголошенні за травень 1908-го читаємо, що доктор права адвокат Леон Алексієвич переніс свою канцелярію у будинок на 3 Мая, 6.
Роком пізніше у пресі зустрічаємо згадки про віденську школу крою та шиття Цецилії Шухерової, що містилась за цією ж адресою. В оголошенні зазначалося, що у стислі терміни та на дуже вигідних умовах, охочі гарантовано опанують пошиття досконалих дамських суконь як для власної потреби, так і на продаж. Професійних кравчинь запрошували на спеціальні лекції. За Австрії більшість жінок перебували на утриманні своїх чоловіків чи батьків, тому освоєння спеціальності кравчині могло приносити додаткові гроші до сімейного бюджету. Ця професія була тоді досить затребувана, адже фабричне вбрання ще не витіснило одяг ручної роботи. У січні-лютому в Станиславові проводились численні бали й карнавали. Для тутешніх модниць не було найгіршої ганьби, ніж з’явитись на світському прийомі в одній сукні більше одного разу.
Але ми не відповіли на питання, коли саме Біркенталь звів свою кам’яницю. У цьому нам допоможе стара поштівка, хоч і не датована. За словами колекціонера Максима Дутчака, існує ціла серія видів Станиславова місцевого видавця Д. Шраєра. На одній з них чорнилом нанесена дата «5.1.1904», тож цілком ймовірно, що її випустили у попередньому році. Таким чином будинок на 3 Мая, 6 постав не пізніше 1903-го. Напевно знаємо одне — кам’яниця давно відсвяткувала сторічний ювілей і нині потребує ремонту.
Іван Бондарев, Михайло Головатий
