Хоча Станиславів майже півтора століття перебував під владою Австрії, тутешня німецька громада була малочисельною. Втім, три родини залишили слід в історії міста. Подружжя Цьоклерів відзначилось благодійністю.
Сім’я торговців залізними товарами Гаусвальдів звела пишну кам’яницю на початку стометрівки. А династія Фідлерів робила суперові меблі. Поговоримо про Фідлерів, пише Репортер.
Будинок Кароля Фідлера. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Меблеві магнати
Читаємо оголошення в газеті «Кур’єр Станіславовський» за 1904 рік:
«Склад меблів Кароля і Едмунда Фідлерів, що працює вже 54 роки і міститься у Станиславові на плацу Франца Йосифа. Меблі власного виробництва, виготовлені якісно, за найновішими фасонами. Склад люстр і залізних меблів (ліжка звичайні, ліжка з матрацами, нічні шафки, умивальники, сітки до ліжок). Столярські вироби цієї фірми нагороджені великою срібною медаллю крайової виставки. Склад меблів також приймає замовлення на всілякі роботи стосовно будівничого столярства, у тому числі опорядження магазинів та інших публічних закладів».
Оголошення в газеті «Кур’єр Станіславовський», 1904 рік
Якщо вірити рекламі, то столярську майстерню у Станиславові Фідлери заклали у 1850 році. Краєзнавець Михайло Головатий відшукав у міських архівах імена наступних членів цієї династії: Кароль (народився у 1821 році), Юзеф (1822-1902), Людвіг (народився у 1831-му), Францішек (1832), Фердинанд (1836), Юліан (1839). Усі вони належать до одного покоління, тож можуть один одному доводитись рідними чи двоюрідними братами.
Історик Володимир Домбровський у «Пам’ятній книзі міщанства польського у Станиславові» пише, що представники цієї родини починали простими столярами, згодом закупили обладнання (порядні верстати), виготовляли меблі, мали власні магазини. Щоправда, значними «рільними маєтками», тобто землею, не володіли.
Найбільше салонів, або, як їх тоді називали, «складів меблів», було на сучасному Вічевому Майдані. У 1891 році Францішек Фідлер відкрив свій заклад у кам’яниці Галінського (тепер Мазепи, 1). Поруч, у будинку Кальмана Йонаса (Вічевий майдан, 2), працював склад меблів Людвіга Фідлера. Його справу успадкував син Кароль, саме його рекламу ми цитували.
Людвіг Фідлер і Михайлина Рудніцька
Телефонні довідники міжвоєнної доби зазначають лише одного Фідлера – Владислава. Він мав столярню та меблеву крамницю на Собеського, 90-94, тобто в кінці вулиці Січових Стрільців. Скоріш за все, цей Владислав був представником уже третього покоління столярської династії.
Чемодан-вокзал-Росія
Крім виготовлення шаф і крісел, Фідлери брали активну участь у громадському житті міста. Так, Фердинанд Фідлер очолював товариство «Гвязда» та був головою організації «Кола міщан». У 1880-му його обрали міським радним, тобто депутатом, а через чотири роки – членом правління «Міщанського банку». Цей банк тоді бурно розвивався і з 1892 по 1897 роки збільшив прибутки втричі.
Однак найвизначнішу кар’єру зробив Кароль Фідлер (народився в 1851 році). Він був сином найстаршого, теж Кароля, в родині його називали Кароль-молодший. Від батька навчився столярству, але на цьому не зупинився. У 1890-му був обраний до міської ради, а через кілька років посів посаду віце-бургомістра, тобто заступника мера.
Завдяки тогочасним газетам довідуємось про розмір зарплати цього чиновника. Так, у 1901-му міська рада зробила новорічний подарунок очільникам міста, піднявши їм заробіток. Бургомістру Артуру Німгіну встановили оклад 8000 корон (було 6000), а Фідлеру – 2400 корон (було 2000). Така диспропорція пояснювалась тим, що всі члени магістрату, окрім бургомістра, могли ще займатися підприємницькою діяльністю.
Незважаючи на статус і статки, жив Кароль скромно. Йому належав невеличкий будинок на Казимирівській (Мазепи), що більше нагадував мазанку. Тільки у 1910-му Кароль спромігся спорудити у глибині власної ділянки двоповерхову кам’яницю (Мазепи, 15).
У місті заступника бургомістра поважали за порядність і відвагу. Наприклад, коли у 1906 році спалахнула пожежа у магазині лаків і фарб на початку теперішньої Чорновола, Фідлер одним із перших дістався місця події та особисто керував рятувальною операцією.
Із початком Першої світової бургомістр Артур Німгін утік з міста. Російські війська довелося зустрічати його заступнику, який вийшов до окупантів із білим прапором. Він майже півроку виконував обов’язки міського голови, поки навесні 1915-го москалі не вислали його до Сибіру як неблагонадійного.
Сестра Гітлера
Яка подальша доля родини? Мабуть, їх, як і решту станиславівських німців, у грудні 1939-го совіти відправили до фатерланду. Однак і нині у Франківську живуть нащадки славетної династії, щоправда, по жіночій лінії.
Наймолодший із братів Фідлерів – Юліан (народився у 1839-му) – був справжньою білою вороною. Він не пішов у столяри-меблевики, а став залізничним службовцем. Його найстарший син Людвиг (1878-1918) одружився з Михайлиною з Рудніцьких. Вона була на кілька років старшою за свого обранця, і це був її другий шлюб. Перший чоловік Михайлини – пан Волосянко – працював у станиславівській поліції. Молоду дружину він залишив вдовою, коли послизнувся на вулиці і вдарився головою об лід.
У Людвіга й Михайлини було четверо дітей, з яких вижили лише дві дівчинки – Мариля та Яніна. Запалення нирок рано звело в могилу батька. За кілька років померла його дружина. Вона вела здоровий спосіб життя, загартовувала тіло, бігаючи босою по снігу, через що отримала фатальне запалення легень. Хоча Фідлери мали великий родинний склеп на старому християнському кладовищі, Людвіга та Михайлину поховали в окремих могилах. Опікуном сиріт став стрийко – Йоган Фідлер.
Донька Яніна мала отримати непоганий спадок, але родичі позбавили її всього. Причина крилась у тому, що вона вийшла заміж за українця Миколу Стасюка. Перед тим Фідлери родичалися з поляками, німцями, навіть євреями, але шлюб з українцем вважався мезальянсом. Усі гроші успадкувала старша сестра Мариля. Хоча Микола був далеко не жебрак, володів трьома майстернями, що робили взуття, та мешкав у престижній кам’яниці на Седельмайєрівській (Новгородська, 9).
Микола Стасюк та Яніна Фідлер. Фото з родинного архіву Олександри Рибак
14 листопада 1943 року, під час облави на прем’єрі оперети «Шаріка», кілька молодих ОУНівців зуміли вирватись з оточеного театру та забігти у під’їзд будинку на Седельмайєрівській. Вони піднялись на останній, четвертий поверх та гучно стукали у двері подружжя Стасюків. Господарі заховали хлопців. Незабаром з обшуком прийшли німці, але побачивши, що у квартирі мешкає жінка-фольксдойч, офіцер вибачився і поцілував руку пані Яніні.
Іншого разу спорідненість із Фідлерами врятувала подружжя від серйозних неприємностей. Якось Яніна і Микола засиділись у гостях та проґавили настання комендантської години. Коли вертались додому, нарвались на патруль української поліції. Ті були рішуче налаштовані і вже хотіли вести пару до постерунку. Тоді Микола пішов ва-банк. Розгорнувши посвідчення дружини, він заявив начальнику патруля: «Та ти знаєш, кого зараз затримав? Подивись сюди – це сестра Гітлера!». Поліцаї не надто розуміли німецьку, та й при світлі ліхтариків прізвище «Fiedler» їм здалося подібним на «Hitler». Нахабство чоловіка справило враження, тож патрульні чемно провели пару під саму хату.
У 1949 році подружжя Стасюків відправили у заслання на Далекий схід. До Станіслава вони повернулись лише наприкінці 1950-х. А родинну історію мені розповіла донька Яніни та Миколи – Олександра Рибак, яка народилась у 1940-му. Наприкінці вона додала, що в Австралії є велика меблева фабрика, яка належить Фідлерам. Може, то родина?
Автор: Іван Бондарев
Comments are closed.