За два неповні роки вони зіграли майже 100 поєдинків. Деякі хлопці їдуть годину на тренування, восьмеро переїхали до Франківська з окупованого Луганська. Тренер хоче, аби його вихованці були не лише хорошими гравцями, а ще й однією великою родиною за межами поля. «Репортер» бачив, як тренується і бореться єдина в області команда футболістів із вадами слуху.
Почалася війна, встигли виїхати
Нещодавно ФК «Інваспорт» повернувся з чемпіонату України, який відбувся у Кропивницькому (колишній Кіровоград). Хлопці зайняли там сьоме місце з 16 команд, торік були четвертими. Наставник франківців Сергій Лагута результатом не задоволений, але на своїх не злиться, бо, каже, билися до останнього.
«Не було чотирьох забійників. Двоє травмувалися, ще двоє поїхали за кордон на заробітки. Тож довелося їх заміняти трохи слабшими гравцями», – пояснює він.
За словами тренера, загалом у команді 24 футболісти, грають і глухі, і слабочуючі. Понад два роки тому Сергій Лагута перебрався з Луганська до Івано-Франківська. З собою привіз ще вісьмох футболістів, які грали за тамтешню команду глухих під його керівництвом.
«Почалася війна, встигли виїхати. Вирішили сюди, бо тут народилася моя дружина Наталка. У Більшівцях ще й дід похований», – пояснює тренер.
У 2014-му на засіданні обласної федерації футболу Сергій Лагута повідомив, що хоче зібрати команду гравців із вадами слуху. Звернувся до регіонального центру з фізкультури і спорту інвалідів, поїздив по районах і поступово створив колектив. Найстаршому гравцю 35 років, наймолодшому – 16. Каже, деякі хлопці зі своїх сіл добираються на тренування по годині. Є юнаки з села Бабче, з Братківців. А найдальше живе Олег Гринюк, він із Пістиня Косівського району.
«Деякі футболісти вчилися у звичайних школах, мають слухові апарати. Тепер освоюють жестову мову, аби розуміти партнерів по команді», – розповідає Сергій Лагута.
Сам тренер чує добре, лиш говорити треба голосно, аби не повторяти кілька разів. Він народився у сім’ї глухих батьків. З народження мав проблеми зі слухом. Грав у великий футбол, та довелося кинути – через погане порозуміння з партнерами. Тож почав займатись у команді з вадами слуху. Не раз ставав чемпіоном СРСР і України. Потім почав тренерську кар’єру – з київським «Інваспортом» виграв три чемпіонати України з футболу і три – з футзалу. Згодом повернувся до Луганська, створив там сильну команду.
«А потім одним махом усе зруйнувалося», – каже Сергій Лагута.
Усе починається з реклами
За словами наставника, Івано-Франківськ прийняв ФК «Інваспорт» дуже гостинно. Гравці двічі на тиждень відвідують тренажерний зал, інколи по понеділках плавають у басейні коледжу фізвиховання. А футболом займаються 2-3 рази в тиждень на майданчиках спорткомплексу НФК «Ураган». І все це безкоштовно.
За два неповні роки команда провела 98 поєдинків, зіграла навіть з «Тепловиком», який зовсім недавно перейменували на «Прикарпаття».
«Ми програли тоді 0:9, але мої хлопці вперше в житті відчули професійний рівень футболу», – говорить Сергій Лагута.
Тренування у гравців послідовне: невеличка розминка, вправи з м’ячем, спаринг. Наставник бігає теж. Постійно жестикулює. На обличчях гравців часта посмішка, агресії геть немає. Подають один одному руку, якщо хтось падає. Нормальна швидкість, хороша техніка…
«Вчу їх розуміти саму гру. Футбол – це не тільки бити по м’ячу, тут ще й головою думати треба, – каже Лагута. – Кожне заняття роблю корисним для розвитку мислення, техніко-тактичних дій».
Тренувалися дві години. Позаймалися інтенсивно, бо вже завтра перший матч на кубок міста з футзалу. Тренер шукає в сумці аркуш паперу, аби уточнити годину поєдинку.
«Театр починається з вішалки, а футбол – з реклами», – сміється Сергій Лагута.
Перший млинець
У чемпіонаті Івано-Франківська з футзалу цього року беруть участь 27 команд з міста й області. Серед них – ФК «Інваспорт». Поєдинки відбуваються у Муніципальному фізкультурно-оздоровчому центрі на Симоненка.
Глядачів у спортзалі зо три десятки. На паркет у зеленій формі вийшли підопічні Сергія Лагути, грають з яворівським «Нафтовиком». Матч почали спокійно. Тренер «Інваспорту» часто жестикулює, тупає ногами, плескає. Гравці на мить кидають на нього погляд і далі діють спокійно й виважено.
Наприкінці першого тайму «Інваспорт» забив. Гравці не бігли обійматися, а просто із серйозними обличчями поплескали одне одному й «погнали» далі. У другій половині гри «Нафтовик» зрівняв рахунок, а згодом вийшов уперед. Поєдинок завершився перемогою команди з Яворова.
«Ну нічого, це лише перший матч. Чемпіонат аж до березня, попереду ще 25 матчів», – говорить з посмішкою Сергій Лагута.
Як брати
В «Інваспорті» є троє кандидатів у збірну України – Дмитро Белоусов, Антон Понежа, Євген Лизогуб. Усі вони з Луганська. До речі, хлопці, які приїхали з Донбасу із Сергієм Лагутою, харчуються безкоштовно в одному з кафе Франківська. Щодо житла – то кандидати в збірну мешкають у муніципальному готелі, решта орендує квартири.
«Всі вони тут самі, бо батьки залишилися в Луганську, – каже тренер. – Та ми зідзвонюємося, запрошуємо в Івано-Франківськ. Але не хочуть. Ну й справді, хто ж захоче покинути рідний дім?».
Спонсорів у ФК «Інваспорт» немає. Допомагає міська влада й регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів. Кількох хлопців узяли на роботу тутешні будівельні компанії. Сергій Лагута сподівається, що хтось таки фінансуватиме команду.
«Ми вийшли на дуже непоганий рівень. Футболісти грають безкоштовно, бо люблять спорт, – каже тренер. – Їх треба підтримувати, аби не мали часу на якісь дурнощі».
Головним завданням для себе Сергій Лагута вважає зробити зі своїх гравців не лише хорошу команду, а й міцну сім’ю.
«Аби вони були, як брати, – додає він. – Колись війна закінчиться, все в Україні буде добре. Але ми вже вирішили, що в Луганськ не повернемося, бо закохалися в Івано-Франківськ».
Comments are closed.