Не всі вони мають музичну освіту, але всі вони творять якісно та щиро. Різні за віком та історіями вони збираються у студіях чи гаражах, аби разом писати щось нове і розповісти через музику про власні емоції чи думки. Вони часто джемлять – імпровізують у музиці, відчуваючи один ритм.
Не всі знають, що Івано-Франківськ – дуже музичне місто. Новий спецпроект рубрики «Вподобано» доведе, що ви чули далеко не всіх. Тут будуть відомі і не дуже гурти та сольні проекти.
Автор фото: Юлія Карева
Меланхолійний і надзвичайно талановитий музикант Миколка Колесников, який грає на акустичній гітарі у стилі інді-року – його музика сповнена психоделічності та чуттєвої проникливості.
Місце, куди приходять спогади.
«Знають мене просто як Миколку, хоча для творчості використовую псевдонім – Flashback Station (від Flashback – спогад та Station – станція, місце, куди ці спогади можуть приходити). Для мене це – як залізнична станція, куди прибувають потяги спогадів, або як радіостанція, яка приймає хвилі думок про минуле.
Спогади загалом – рушійна сила моєї творчості. Все, що зі мною колись траплялося, всі свої переживання намагаюсь перенести на музику. Саме музика і тексти – це та остання зупинка, куди приходять мої думки – покидають свій потяг. Це і є та межа, за якою ділюся із слухачами своїм світом.
Пишу про переживання і емоції, які колись зі мною сталися. Коли записати – одразу стає легше. Спочатку пару слів, потім приходила мелодія, яка переносила зміст того, що не міг сказати словами, у музику. У своїх емоціях намагаюся бути максимально правдивим із слухачем і щиро розкривати себе через музику. Між людьми, навіть між найближчими, завжди є прірва непорозуміння, яку важко чи навіть неможливо подолати. Я хочу, щоб моя музика зменшувала цю прірву – принаймні вона її зменшує всередині мене. Пишу про таємниці, які у людей залишаються невисловленими».
Коли настане певний момент…
«Я відчував, що в мені є музика, якої раніше не чув. Коли всі в дитинстві думали про баскетбол чи футбол, я знав – мені треба стати музикантом. Але тільки тоді мені здавалося, що для цього має пройти певний час, настати якийсь момент, щось трапитись. Потім зрозумів, що потрібних моментів не можна чекати, їх треба створювати. Старт завжди треба зробити самому. Так вийшло, що одного разу у 2014 році переживав закоханість – тоді це почуття стало тягарем для мене. Я намагався звільнитися від тих почуттів – захотів про них розповісти. Щоб позбутись переживань, створив вірш. Потім захотілося перенести його на музику – довелося писати і її. Стала пісня, англійською мовою.
Повернути данину кумирам.
«Не завжди в основі пісні лежить вірш – іноді це просто текст, який хочеться розповісти. Зараз пишу англійською мовою. Так виходить, бо та музика, яку пишу, створена під впливом певних іноземних виконавців. Зараз я таким чином повертаю їм ту данину, яку взяв колись у вигляді основи для творчості. Поки українською ще не можу передати все, що хочу, але обов’язково будуть пісні і рідною мовою.
Хотів би сказати, що не рівняюсь ні на кого, але то буде не зовсім правда. Після останнього концерту друзі мне почали порівнювати з Томом Йорком з Radiohead. Мені то й імпонує, але не хочу бути, як він. Хочу бути українським винятковим – схожим на багато кого, і водночас не схожим на інших».
До мрій потрібно робити маленькі кроки.
«Не думаю про фінальну сцену, ким би хотів стати у музичному плані. Недавно говорив з друзями і думали, ким хочемо бачити себе в старості. Я уявляю себе старим дідусем, який грає на ганку для внуків. Але перед тим я б хотів зібрати кілька стадіонів, і щоб моя музика допомагала іншим долати життєві труднощі.
Віра у те, що хтось почує і допоможе розкрутитися – це добре, але старт треба робити самому – до мрій потрібно робити маленькі кроки. У планах – гурт з альтернативним, тяжчим, можливо, трохи блюзовим акцентом. Сподіваюсь, що те звучання, яке у мене є зараз, не залишиться таким же і на далі, а ставатиме кращим».
Comments are closed.