Відео Газета Спорт Фото

Негода пригодам не завада. Як у Карпатах пробігли Gorgany Race 2018 (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Минулого тижня у селі Пасічній Надвірнянського району майже 700 відчайдухів стартували у пригодницьких перегонах Gorgany race 2018.

Прогнози про сильні зливи та повідомлення гірських рятувальників про небезпеку походів – не для них. Як стартували і на що підписалися учасники, бачив «Репортер».

Авантюра й цікава історія

Старт запланували на 11:00. Та вже з дев’ятої у стартовому таборі на території відпочинкової бази «Розтока» – гамірно. Учасники снідають, готуються, заклеюють карти кількома шарами скотчу, аби не намокли. Між наметами на диво багато дітей. Поки татусі бігтимуть, діти з мамами чекатимуть у таборі.

Маріан Стрільців тримає на руках маленького Теодора. Каже, через сильні зливи вирішили поселитися не в наметі, а в будиночку.

«Я з команди «Горган», братиму участь на дистанції 80 км. Мені цікаво отримати досвід перегонів через ніч. Коротка дистанція на 40 км – простенька, – розповідає чоловік. – Якщо не ставити спортивної мети, то Gorgany race – це авантюра й цікава історія. Мені здається, тут більшість людей – саме за цим».

За умовами перегонів, мінімум двоє учасників, максимум – четверо.

Маріан Стрільців йтиме з напарником. Каже, що більше людей в команді, то більша ймовірність, що щось трапиться. Але, додає, якщо двоє можуть зіпсувати один одному настрій, то троє – це завжди компанія, де скоріше знайдеться хтось, хто підтримає.

Голова «Івано- Франківської обласної асоціації учасників та ветеранів АТО» Тарас Шпук каже, що цього року не планував брати участь, тож особливо і не готувався. 

«Біжу з друзями. Минулого року на дистанції, на яку давали 24 години, ми вклалися у 23 з чимось, – говорить Шпук. – Ми мокрі вже від вчора, бо мокли всю ніч. Цього року сильна конкуренція – зібралися найсильніші учасники за всі роки. Горгани – це не трейл і не мультигонка. Це велика пригода з наймасовішим українським стартом. Хто одного разу спробував – одразу затягує. Чекаємо і вас наступного року. Приїжджайте, спробуєте».

Максим Грищук, перший заступник керівника спеціалізованої антикорупційної прокуратури з Києва, приїхав на Gorgany Race з дружиною і двома доньками. Дистанцію долатиме з тернопільськими товаришами.

«Беру участь в цих змаганнях вже втретє, але зі значними перервами. Перший раз ходив у 2009 році, потім в 2014-му. І кожні змагання – особливі, може через розрив у часі, – розповідає Грищук. – В 2009 було екстремально: коліна позривали, сплавлялися вночі повноводною річкою на скатах».

Каже, приїхав з доньками, яким 3 і 4,5 роки, аби показати їм природу, гори. Перші два рази вдавалося  увійшти в десять:

«Тоді було мало команд. Ми маємо досвід у пішохідному туризмі, ходили «Стежками героїв». Але щоб розраховувати на призи, треба готуватися».

30 годин нонстоп

За безпекою учасників на Gorgany Race стежать рятувальники і Муніципальна варта Франківська. Перед стартом усі отримують телефони інструкції з телефонами Романа Чепіля, який розробляв маршрут і Богдана Кухарука – очільника варти. Вся територія перегонів поділена на квадрати, є чергові автівки. Муніципальна варта забезпечує допомогу з евакуації і порятунку спортсменів, які можуть отримати травму.

«Як тільки ми створилися, то одразу долучилися до організації перегонів, бо це здорова альтернатива тим речам, з якими ми боремося в містах. І ці люди ніколи не робитимуть те, з чим ми боремося, – говорить Богдан Кухарук, очільник Муніципальної варти. – Тут не ті спортсмени, які могли б заблукати, ми більше орієнтуємося на травми. Ці натхненні і живі люди за 10-15 годин боротьби перетворюються на втомлених і виснажених. Інколи на пунктах, де чергують рятувальники, вони просто відмовляються йти далі. Одного разу я віз 16 таких в своїй машині».

Каже, до війни брав участь у перегонах на дистанції трек, у 2013 році організовував техетапи, але тоді учасників було в рази менше.

«У мене був випадок, що стартанули Gorgany Race, а за півгодини розбили компас і пішли додому. На тому всі змагання для нас закінчилися», – додає Кухарук.

Цьогоріч змагання пройшли уже 12 раз поспіль.

Є чотири традиційні категорії. Піші – 40, 80 та 110 км – учасники повинні здолати відповідно за 12, 24 та 30 годин. У категорії вело учасники за 30 годин долають 150 км велосипедом і 30 км пішки.

Співорганізатор змагань Станіслав Провальний каже, що перші учасники з коротких дистанцій почнуть фінішувати цього ж дня з 22:00 – і до 17:00 наступного. Вони не беруть ані спальників, ані наметів – йдуть нонстоп.

«Сьогодні о 6:30 ми вивісили контрольну карту з усіма точками. Учасники до самого старту не знають маршруту – стратегію вибудовують за три години, – розповідає Провальний. – На дистанції є контрольні пункти (КП), які треба відшукати і зробити там селфі, але марштут кожна команда будує самостійно і від цього залежить усе».

Каже, що новачки звично йдуть на короткі дистанції, що  в радіусі 40 км від стартового табору – з будь-якого пагорба можна спуститися в населений пункт. Найвіддаленіша точка – Сивуля. Велосипедисти і найдовший клас будуть іти через Осмолоду і підніматися в гори. Стартовий табір -майже на краю маршруту.

Потенційні лідери, які з року в рік у п’ятірці найкращих, ще й вибудовують тактику, як відірватися від решти, додає Провальний.

«Є люди, які не вміють орієнтуватися, але мають багато фізичної сили, вони падають на хвіст і будуть іти, скільки влізе. Тому тут питання не лише підготовки чи витривалості, а й тактики, – говорить організатор. – Gorgany race – пригодницькі перегони. Вибігаєш за паркан – і вже пригода! Після фінішу за списками звіряємо всіх і обдзвонюємо тих, що не дійшли. За всю історію змагань з дистанції сходили, але ще ніхто не загубився».

Плани на перемогу

До старту ще майже дві години – є час роздивитися й розпитати. Йдемо до озера, де теж розбиті намети. Провальний привідкриває секрет – останній КП буде посеред острова.

«Потрібно доплисти до острова, сіткою видертися на цього і напарник з берега робить контрольне фото, – каже він. – Ми б цього ніколи не робили на середині дистанції. Але після всього, що учасники пройдуть, озеро вже буде не перешкода – зможуть змити бруд і втому».

Дорогою до острова з намету гукають два хлопці: «А сфотографуйте нас». Обидва з Львівської академії сухопутних військ імені Сагайдачного: Сергій Рузак і Павло Нікітюк. Сергій каже, стартує вже вдруге. Першого разу прийшов п’ятим, тому нині не проти потрапити в призери. (За підсумком хлопці прийшли сьомими).

Біля намету під самим озером вже лагодить велосипед Олександр Гром’як з Тернополя. Він теж тут не вперше. У парі з товаришем долатиме велодистанцію 150+30.

«Це вже, мабуть, вп’яте – ми і в призи потрапляли, і перемагали. А одного разу не дійшли до фінішу – дуже спокуслива колиба дорогою трапилася, ми там і заночували, – говорить Гром’як. – Сьогодні плануємо виграти. Треба просто їхати, а на маршруті пригод буде достатньо».

Каже, особливо до перегонів не готуються – працює вчителем фізкультури, і вільний час проводить активно, мандрує з велосипедом. (І вони таки прийшли першими).

Олександр Жмудовський з Кам’янця-Подільського на призи не розраховує.

«Ми йдемо прогулятися в задоволення, – говорить він. – Не всі КП беремо, але дистанцію долаємо завжди. Заблукати не боїмося, є карта і навігатор». Цьогоріч його напарниця – дружина колеги Ірина Резніченко – бере участь у перегонах вперше. В гори ходила ще в шкільні роки. Але повністю довіряє Олександру, тому налаштована пройти всю дистанцію.

Дві Оксани – Клеман і Липська – архітекторки зі Львова. На перегонах не вперше. Крім того, ходили Кавказом, Альпами, щороку – «Стежками героїв». Збираються подолати 110 км.

«Ми двічі серед жінок мали перше місце, – каже Оксана Липська. – Я тут уже всьоме. Але цього разу після травми ноги. А подруга два роки тому народила дитину. Тому амбіції трохи менші, ніж зазвичай».

На власні черевики

Після масового старту, автівкою по розбитій дорозі, за 20 хвилин дістаємося до другого КП – водоспаду Дзвінка, що неподалік Бухтівецького. Від роздоріжжя – ще 300 м пішки.

«Чорниці море, малина є – з голоду не помруть, – жартує Роман Чепіль, який розробляв маршрут перегонів. – Лідерів не застанемо. Вони мабуть уже проскочили водоспад. Ми об’їдемо, а учасникам треба на гірку підніматися – десь на 1000 м. Це КП береться за дві години, «коні», думаю, впоралися за півтори».

Розповідає, що сім років приймав участь як учасник, а потім в 2015 році Андрій Бандрівський, співорганізатор та засновник Gorgany Race запропонував взятися за постановку дистанції.

«Мені цікаво стало, бо я завжди матюкався, що щось не подобається, – говорить Роман Чепіль. – А тепер сам можу зробити так, щоб людям сподобалося. Виявляється, це дуже непросто. Починаєш від вибору точки старту. Треба обирати техетапи так, щоб до них чотири-п’ять годин треба було йти і туди не прибігли 50 команд одразу».

Починає планувати маршрут залежно від точки старту.

Аби учасникам на дистанції показати щось цікаве, шукає на Вікімапії цікаві місця. Розставляє пункти, потім дивиться, як на них йти, скіль є варіантів – щось додає, а щось відкидає.

«Бухтівецький водоспад знають всі, а от Дзвінки на карті немає, я його на Вікімапії знайшов, – говорить Чепіль. – Оптимальний маршрут завжди є, але його одразу не видно, його ще треба віднайти. – Колись було просто – йдеш або за годинниковою стрілкою або проти неї. А тут зі старту було три варіанти виходу на три різні пункти і треба думати на які КП виходити у якій послідовності».

Поки розмовляємо, підбігають двоє учасників:

-Третє КП куди?

-Хлопці, повертайте наліво. Слухайте мене і не сперечайтеся з інженером дистанції.

Ентузіазм дістатися до водоспаду зменшується на першому потічку.

Роман Чепіль перелазить поваленою сосною. Каже, як є можливість не мочити ноги, нею треба скористатися. В автівці чекають змінні капці, тому міряємо глибину потічка власними черевиками – вода вище колін. Холодно, мокро, зате трохи екстриму.

Далі – болото, кропива в пояс, ожина і ще один потічок. Назустріч трапляються перші учасники – по 2-3, а то й цілими групами. На цьому етапі усі ще веселі та гречні – подають руку, ловлять, якщо послизнутися. Хтось без розбору тисне і у воду, і в багнюку, інші – за принципом Чепіля шукають найменшого опору. Та є й такі, що перед водою щоразу роззуваються, переходять з черевиками в руках, знову взуваються. Трохи дивно, але чому б і ні – кожен розважається як може.

Водоспад Дзвінка заховався в ущелині. Чепіль каже, місяць тому, коли він ставив КП, текло – як із крана. Нині ж і справді красиво. Поки хтось добігає і фотографується, пара учасників намагається спуститися стрімким урвищем. Порад обійти не слухають, і дівчина таки зривається та котиться донизу між скель до самого водоспаду. Усі затамовують подих і кидаються на допомогу. Дивом обійшлося. Дівчина залишається внизу, а хлопець таки вирішує обійти.

Дорогою назад, десь метрів за 500 від Дзвінки, зустрічаємо групу учасників.

«Куди ви пішли, – виглядає з машини Роман Чепіль. – Я ж вам казав, наліво. Оце вони поки бігають, вже з півтори години втратили. Думаю, не одні такі. Треба в карту дивитися. Йшли, певно, в натовпі й не знали куди. А от уже й дівчата йдуть.

Що вночі будуть робити – не знаю, напевне, знайдуть колибу і переночують. А вранці вже дійдуть. Таким темпом дістануться, може, до Маняви. А от і дівчина, що на задниці з’їхала. Ви хоч на компас дивилися? Йдете за течією, а треба було проти течії. Люди явно з картою не дружать: де вгору, де вниз – не розрізняють».

Навздогін обрушується злива. На годиннику 15:00, за кілька годин почнуть фінішувати перші учасники.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.