Спорт

Мирослав Ступар: “Сучасна система арбітражу не відображає реалій сьогодення”

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Мирослав Ступар – єдиний в Україні, хто безпосередньо здійснював арбітраж футбольних матчів на знакових змаганнях – чемпіонаті світу та Олімпійських іграх.

В його кар’єрі  – матчі національних збірних, два фінали Кубку Радянського Союзу та Кубку Федерації СРСР, фінал VII Спартакіади народів СРСР. Мирослав Ступар –  арбітр міжнародної категорії ФІФА.

Пане Мирославе, як Ви потрапили в суддівство?

– Коли виступав за наш місцевий «Спартак», крім того, що мав оклад в розмірі 160 карбованців, додатково, керівництво команди влаштувало мене в івано-франківський педагогічний інститут, на посаду лаборанта. В інституті на мене було покладено обов’язки тренера студентської команди. Це було у 1969 році, коли за підсумками сезону ми вибороли звання чемпіона УРСР.

«Спартак» Івано-Франківськ – чемпіон Української РСР 1969 р.

Відчував, що скоро настане той час, коли потрібно буде залишати активно грати у футбол. Тому більше часу зосереджувався на роботі у навчальному закладі, якому присвятив все своє життя, в якому незмінно
працюю вже сорок дев’ять років. Як потрапив у суддівство? Це вийшло спонтанно. Тодішній головний
функціонер обласного футболу Віктор Токарєв запропонував відсудити один матч. Я спробував. Відчув, що зможу це робити якісно, до того ж, фактично залишатись у футболі, якому віддав свою молодість.

Безумовно дуже вдячний таким людям, як З.Орловський, Я. Дацьо та Т. Наконечний, які на той момент були в обласній суддівській колегії, за підтримку та поради.

З того часу почалась кар’єра ваша футбольного арбітра?

– Я би так не сказав. В 1973 році, на запрошення Віктора Лукашенка пішов працювати в тренерський склад івано-франківського «Спартака», який того сезону дебютував у першій союзній лізі. В команді на мене було покладено обов’язки пошуку талановитої молоді, яка могла би поповнити лави головної місцевої команди. В Івано-Франківську завжди робили ставку на своїх вихованців, що повністю себе виправдовувало та приносило результат. Так можу сказати, що завдяки мені в команді майстрів Івано-Франківська з’явились молоді гравці – М. Пристай, Т. Самуляк, Р. Тимчишин, М. Констанкевич та інші. Так сталось, що Лукашенка в наступному звільнили з посади, разом з ним пішов і я. Після того, як залишив «Спартак», фактично зосередився роботі в інституті, із поєднанням – суддівство у футболі.

Ви один з небагатьох із Прикарпаття, хто першим у союзні часи, потрапив на всесоюзні збори арбітрів СРСР. Як це сталось?

– На той час існувала така практика, що після матчів чемпіонату СРСР у першій лізі, проводилось обговорення суддівства, в якому приймали участь судді матчу та представники регіональної колегії. Один з матчів нашої команди у 1974 року, на стадіоні «Спартак», судив голова колегії суддів СРСР Валентин Ліпатов. Після гри, при обговоренні арбітражу, він запропонував мені подати відповідну анкету, так би мовити сучасне резюме, в федерацію футболу СРСР. Я скористався його порадою. Через деякий час прийшов виклик. Так я потрапив на збори кращих арбітрів Союзу. Після тих зборів у Сочі, я почав судити матчі команд Першої ліги, дублюючих складів і на лінії матчі команд Вищої ліги. В цей ж період отримав звання судді республіканської категорії. Це було в 1975 році.

Читайте: У Франківську пройшов турнір пам’яті Богдана Дебенка, – вперше в ньому перемогли львів’яни
Через рік Ви вже судили матчі вищої ліги?

– Так, саме в травні 1976 році, мені випала нагода дебютувати, як головний арбітр матчу у Вищій лізі, у Мінську, між місцевим «Динамо» та «Крила Рад» із Куйбишева. Від того часу, аж до 1991 року, здійснював суддівство футбольних матчів.

Арбітр міжнародної категорії ФІФА з Івано-франківська – Мирослав Ступар
Можете порівняти арбітраж футбольних матчів у Ваші часи і тепер?

– Безумовно все змінюється. Змінюється й футбол, а з ним й вимоги до нього. Не виключенням є арбітраж. В наші часи ніхто навіть й гадки не мав, що прийдуть часи, та на допомогу арбітрам прийде система VAR. Рахую, що вона є певною революцією у системі арбітражу. Від її впровадження є позитивні тенденції, але її застосування потребує ще певного та якісного вдосконалення. Приміром арбітр фінального матчу чемпіонату світу між Францією та Хорватією, не зумів правильно розібратись у ситуації із призначенням штрафного, який призвів до першого м’яча, а в наступному із
призначенням пенальті у ворота хорватів. Рішення арбітра, на мою думку, були хибними. Не допомогла й системам VAR.

Ступар на чемпіонаті світу 1982 року, матч Франція – Кувейт.
В чому головна причина, що фактично, в кожному турі матчів УПЛ чи першої та другої ліги, головними дієвими особами стають арбітри?

– З приходом в Україну голови суддівського комітету УЄФА П’єрлуї́джі Колліни на посаду куратора ФФУ, були певні сподівання на покращення ситуації. Нажаль, надії не виправдали себе. Рахую, що його робота, як і його оплічника, керівника комітету арбітрів ФФУ Лучано Лучі є провальною для нашого футболу. Крім отримання значних гонорарів, ці особи нічим себе так і не проявили.

Я вважаю, що в Україні є арбітри, які можуть проводити матчі на високому рівні. Сучасна система комітету арбітрів ФФУ фактично унеможливлює їх ріст та вдосконалення. Створена певна система недовіри, яка фактично позбавляє арбітрів із нашої країни бути призначеними на проведення матчів високого рівня на міжнародній арені. Рахую, що львів’янин Ю. Можаровський та харків’янин К. Труханов могли сьогодні належним чином здійснювати арбітраж міжнародних матчів, але цього наразі не має.

Читайте: «Калуш» – сенсація, а «Прикарпаття» вибуває із розіграшу кубку України з футболу (ФОТО)

Також до негативу можна віднести різне тлумачення спірних епізодів із матчів. Приміром в одній футбольній передачі, експерти коментують так, на іншому – по іншому, а в коментарі комітету арбітрів – кардинально інше. Мають бути одні критерії в оцінці арбітражу. Не можу не відзначити, що колись в арбітри йшли переважно, ті хто завершив ігрову кар’єру у футболі. Це й логічно, оскільки вони краще розуміють єдиноборства, відчувають дух гри, можуть дати оперативну оцінку
тій чи іншій ситуації на футбольному полі, тощо. Наразі попередню систему відкинули, запровадивши нову, яка вже не один рік діє мало ефективно. Ось приміром, в Івано-Франківську не один рік існує так звана школа арбітрів, яка щороку оголошує набір, а в наступному звітуються про все нових арбітрів. Але де ці арбітри? Хтось може сказати хто із випускників тієї школи, наразі здійснює арбітраж на високому рівні? Жодний арбітр чи лайсмен із нашої області, вже тривалий час не долучається до матчів УПЛ чи вирішальних у розіграшу Кубку країни. Ось реальний показник роботи тієї школи, на яку ФФУ виділяє значні кошти.

Можу сказати, не сумнівними наборами треба хизуватись, а проводити якісний відбір арбітрів, оскільки саме відбір є запорукою виховання та належною підготовкою арбітра у футболі. На жаль така методика у нас відсутня, що залишає наш футбол на задвірках футбольного світу.

Мирослав Іванович на МЦС «Рух» під час матчу ветеранських команд «Прикарпаття» та «Динамо» Київ.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.