Ігор Гогіль народився 14 лютого 1976 року. Футболіст, тренер. Вихованець івано-франківського футболу. Виступав за команди: «Прикарпаття»/ФК «Спартак» Івано-Франківськ (83 матчі, 12 забитих м’ячів), ЦСКА/ЦСКА-2 Київ, «Борисфен» Бориспіль, «Чорноморець» Одеса, «Скала» Стрий. Загалом в професійних командах провів 239 матчі, в яких відзначився 30 забитими м’ячами.
Нині працює в СДЮСШОР «Прикарпаття» на посаді старшого тренера-викладача.
Відомий футболіст поділився з «Репортером» спогадами про свою футбольну кар’єру. Далі — пряма мова.
Ігор Гогіль — старший тренер-викладач СДЮСШОР «Прикарпаття»
Майже як всі мої ровесники, з малку разом із своїм братом ганяв м’яча у дворі. Навіть не можу наразі точно пригадати, коли саме прийшов на стадіон «Кристал» (наразі МЦС «РУХ»), щоб потрапити до футбольної школи «Прикарпаття». Пройшовши певний відбір, потрапив у групу, яку вів Річард Гуцуляк, який фактично став моїм першим тренером у футболу.
По завершенню 8 класу середньої школи я вступив до ВПУ-21, що в Івано-франківську. Як відомо, зазначене училище, на той час мало футбольні спеціалізовані групи, через які пройшли багато знаних футболістів. Це Олег Рипан, Дмитро Гуменяк, Богдан Шпирка, Володимир Ларін та багато інших.
В атаці Ігор Гогіль. Тоді «Пикарпаття» свої домашні матчі проводило в Калуші
Не можу не відзначити, що до становлення мене, як футболіста, а також, як просто людини, «приклав» безпосередню участь Богдан Федорович Дебенко, який став для нас не тільки наставником, але й фактично другим батьком.
Як наставник він був вимогливим. Безумовно, бували випадки, коли приходилось йому нас карати за юнацькі пустощі. Та попри все, він не проявляв надмірної строгості, радше умів поєднати у своїй роботі із нами, метод «батога та пряника».
Богдан Федорович міг, як психолог точно відчути настрій кожного свого вихованця, посприяти порадою та власною безкорисною допомогою.
З того часу пройшло багато років, але те, як працював дитячо-юнацьким тренером наш наставник, закарбувалося на все життя. Багато чого з того, що дав нам Богдан Федорович, я безумовно використовую зараз у своїй роботі із юними футболістами.
Прикро, що так сталося, наш наставник рано покинув цей світ, але за коротке життя він залишив помітний внесок в історії прикарпатського футболу не тільки, як справний футболіст івано-франківського «Прикарпаття», але як й чудовий тренер-педагог. Цьогоріч у серпні в Івано-Франківську плануємо провести вже четвертий традиційний турнір пам’яті Богдана Федоровича Дебенка, організаторами якого є його вихованці.
Навчаючись у ВПУ-21, команда юнаків 1976 року, що представляла івано-франківський «Автоливаш», приймала участь в обласних змаганнях. Зокрема в сезоні 1992-1993рр. стала чемпіоном області серед юнаків.
По завершенню училища мене запрошують до надвірнянського «Бескиду», який на той час був учасником першості України у Перехідній лізі, де провів 14 матчів та зумів тричі вразити ворота суперників.
Потім мене призвали до лав Збройних Сил України. Почав служити у Львові. Під час одного із матчів між армійськими командами округів, мене помітили тренери київського ЦСКА за запросили в команду.
Ігор Гогіль у формі столичного ЦСКА
У Києві я провів п’ять сезонів, разом із командою пройшов шлях від Другої ліги до Вищої ліги українського футболу.
У сезоні 1997/1998 років в складі армійців я брав участь у фіналі Кубку України. Ми тоді грали з київським «Динамо». На жаль, через травму не зміг відіграти повний матч. Головний тренер Володимир Безсонов замінив мене у перерві. На два м’ячі, які провів у наші ворота Андрій Шевченко, ми змогли відповісти одним…
Не приховую, навіть перебуваючи в Києві, завжди надіявся та хотів грати в Івано-Франківську — за «Прикарпаття». За цю команду вболівав з малку. В її школі робив свої перші футбольні кроки.
«Прикарпаття» Івано-Франківськ 2002 рік, Ігор Гогіль сидить п’ятий зліва
У сезоні 1999/2000 років я повернувся до Івано-Франківська. На жаль, команда переживала не кращі часи. Прикро, що саме в цей сезон команда не змогла зберегти прописку у Вищій лізі.
На той момент навіть й гадки не було, що Івано-Франківськ саме в цей сезон востаннє бачив матчі кращих команд України. Мине ще кілька років, та буде одним із єдиних обласних центрів України, який не представлений бодай однією футбольною командою у професіональних чи аматорських змаганнях з футболу в нашій державі.
Прикро та боляче з цього приводу.
Футбол це не тільки матчі та перемоги, але й травми. Фактично через травми мені довелося завершити ігрову кар’єру футболіста на професійному рівні.
Час від часу футболісту дошкуляли травми
Але футбол залишився в моєму житті.
Спочатку спробував себе, як тренер аматорської команди «Цементник» Ямниця, із якою зумів досягти помітних результатів на обласному рівні. Так, в сезоні 2006 року разом із командою Ямниці здобув звання чемпіона Івано-Франківської області та володаря Кубка області.
Наразі при СДЮСШОР «Прикарпаття» маю групи юних футболістів 2003 та 2007 років народження.
Про умови тренувань юних футболістів мабуть говорити не приходиться, про них вже було сказано не мало. На жаль, наразі все без якихось суттєвих зрушень щодо покращення. Так не може тривати ж довго. Мають бути якісь позитивні зрушення, щоб вихованці місцевого футболу, а наш край завжди відзначався вихованням вправних та здібних футболістів, приносили славу івано-франківському та прикарпатському футболу, як це було протягом попередніх десятиліть.
Як відомо перед СДЮСШОР «Прикарпаття», в поточному сезоні стоїть завдання повернутись до Вищої ліги ДЮФЛ України, яку ми втратили минулого року. Гадаю, це нам під силу. До того ж, аналогічні завдання в сезоні 2012/2013 року, ми зуміли виконати, коли юнаки (1996 р.н.), яких я тренував, та юнаки Василя Гуменюка (1998 р.н.) здобули путівку до вищого дивізіону найпрестижніших юнацьких змагань з футболу в Україні.
Відзначу, що минулого року із безпосередньої ініціативи ветеранів футболу ми змогли створити та відродити команду ветеранів «Прикарпаття», яка стала чемпіоном області серед ветеранських команд (40 років і старше) та зуміли провести два чудових матчі на МЦС «РУХ» за участі команд ветеранів «Карпати» Львів та «Динамо» Київ, які змогла переглянути численна армія вболівальників краю.
Comments are closed.