Соціум

Війна навчить усьому. Боєць батальйону “Івано-Франківськ” розповів про службу в зоні АТО

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Назар Кішак родом із Делятина. У свої 23 роки він уже чимало пережив, що таке війна, знає не з книжок і не з інтернету. Спершу був добровольцем «Айдару», а зараз служить у штурмовому взводі батальйону «Івано-Франківськ».

1
На блокпосту з чотирилапим другом

Із семи років Назар займався тайським боксом, потім виступав на професійній арені, навіть заснував власний спортклуб. Та коли почалася війна, не зміг залишитися осторонь. Почав займатися волонтерством, а потім зрозумів — мусить воювати.

«В мене є знайомі в Іспанії, які допомагали фінансами, — говорить Назар Кішак. — За ті гроші ми шили для хлопців форму. Також збирали продукти, які потім відвозили на схід. Після однієї з тих поїздок я й вирішив залишитися на фронті».

Далі були чотири місяці у добровольчому батальйону «Айдар». Коли ж Назар дізнався, що в Івано-Франківську формується батальйон при УМВС, то вирішив, що хоче воювати саме в його складі.

«За великим рахунком мені нема різниці, в якому батальйоні воювати, я Україну не ділю, — каже він. — Просто в «Івано-Франківську» ми маємо, чим захищати державу, а в «Айдарі» мали тільки те, що «віджали» у сепаратистів. Тут реально краще забезпечення і є якась стабільність».

Перед тим як відправитись на схід, батальйон «Івано-Франківськ» пройшов місячний курс бойової підготовки. Назар добре володів зброєю, бо часто брав участь у вишкільних таборах УНА-УНСО, та й служба в «Айдарі», звісно, не пройшла безслідно. Але серед бійців були й такі, що навіть не тримали зброю в руках. Однак війна навчила всього.

Про те, що він служить, рідні не знали. Назар сказав, що їде в Польщу — на збори перед чемпіонатом Європи з боїв без правил. Такі там проводяться щороку. Аби мама не хвилювалася, пообіцяв їй телефонувати раз на тиждень.

Першим дізнався старший брат Назара — Роман. Він кинув роботу на залізниці, де працював маневровим диспетчером, і теж вступив до батальйону «Івано-Франківськ». З того часу їздять на схід разом.

«Якось посеред ночі телефонує мама і питає: «Як там Польща?», — посміхаючись, згадує Назар. — Кажу: «Мам, та все нормально, я завтра тобі передзвоню». А вона говорить, що мене по телевізору показували. То якраз був період, коли почалися бойові дії в секторі «М», вже за Маріуполем. Тоді приїхала знімальна група «Галичини» і показали нас на ротації. А зранку мама дізналась, що й брат зі мною. Плакала, дзвонила по двадцять разів на день».

Назар тепер їздить на схід разом з братом Романом
Назар тепер їздить на схід разом з братом Романом

Враження від Маріуполя, де зараз проходять службу бійці, в Назара неоднозначні. Каже, коли приїхав вперше, то хотілося просто скинути на місто бомбу, бо люди самі не могли визначитись, в якій країні хочуть жити. Одні підтримують ДНР і називають наших карателями, інші ж — за Україну.

«Коли батальйон приїхав у Маріуполь, у декого з хлопців були нашивки «Гуцульський корпус», то була страшна біда, — сміється Назар. — Місцеві казали, що приїхали гуцули, бандери, які хочуть забрати собі місто. Багато хто й зараз так думає, але є й такі що допомагають, привозять бутерброди на блокпости, навіть дарують подарунки».

Є й такі, кому просто все одно. За словами Назара, у сусідньому з їхньою базою нічному клубі «гуляють» регулярно. Їм навіть байдуже, що іноді вікна трусяться від вибухів. Живуть своїм життям та й усе.

«До нас на блокпости приходили дівчата, які пропонували секс за сто гривень, — розказує боєць. — Ми їм пояснили, що може трапитись із тими, хто продає себе за гроші. Сказали, що відправимо їх на Прикарпаття, а там наші жінки навчать їх правильно жити».

Роботи там, каже Назар Кішак, неоране поле, бо місцеві міліціонери не дуже переймаються криміногенною ситуацією. Тільки мовчки виконують вказівки «зверху», в той час, коли наші хлопці ловлять диверсантів.

Одного разу зупинили на блокпості священика, а в нього на паспорті — червона обкладинка з емблемою СРСР. Обшукали машину, виявили заборонені предмети. Які саме, Нараз не говорить, мовляв, не має права.

Якось затримали чоловіка, який був аж занадто люб’язний з бійцями. Перевірили, а то ДНРівець, який перебуває в розшуку. І таких випадків трапляється чимало.

«Нам після кожної ротації навіть грамоти дають за проведену роботу. Якщо чесно, не знаю навіщо, але складаю їх, буде що дітям показати», — посміхається Назар.

Вільного часу в бійців майже нема. По 12 годин стоять на блокпостах, потім кілька годин сплять і йдуть на тренування.

«Ми постійно тренуємось, навіть коли у Франківську, — стверджує боєць. — Їздимо на затримання, також нас вчать, як правильно зачищати територію. Це дуже важливо, бо раніше цього не було».

Бійці постійно вдосконалюють бойову підготовку
Бійці постійно вдосконалюють бойову підготовку

Службою він задоволений, каже, вже не бачить себе в цивільному житті. Хоче робити кар’єру в міліції, навіть поступив у Національну академію внутрішніх справ.

В суботу, 15 серпня, батальйон «Івано-Франківськ» знову відправиться в зону АТО. Для Назара це буде вже шоста ротація.

Write A Comment