Торгівля людьми – досі поширене явище навіть у сучасному світі. Українці найчастіше потрапляють у рабство у пошуках роботи за кордоном. І тут треба бути обачними, бо не завжди допоможе й поліція.
Іван (ім’я змінене) поїхав на будову в Росію, пише “Репортер“.
«Ходили люди, збирали на роботу. Посередник казав, платитимуть 1000 доларів на місяць, я й погодився, – розповідає Іван. – Нас було 11 чи 12, спочатку везли бусом, а потім 20 хвилин на поромі в Анапу. 100 доларів за дорогу платили самі, хто мав, а в інших мали вирахувати з зарплати».
Чоловіки будували в Анапі котеджі. Посередник, який з ними спілкувався, був тамтешній, а начальник, за словами Івана, вірменин. Мешкали по семеро у недобудованій хаті, спали на тапчанах, добре, що хоч годували, а далі…
«Пройшов місяць, прийшла пора нам платити за роботу, а вони почали щось тягнути, – каже Іван. – Якраз тоді міліція зробила облаву, то виявилося, що цей чоловік робітникам не платив. Приїхало місцеве телебачення. 30 людей зловили, нас теж, бо ми були без права на роботу. Забрали до суду, поставили депортацію без права в’їзду на п’ять років, але вірмен, які там теж працювали, відмазали. Нам лише оплатили пором додому».
Діставшись до України, чоловіки майже не мали грошей, щоб доїхати додому. Хто мав родину на півдні чи сході, то поїхав туди, а решта добиралися як могли.
«Нас шестеро поїхало до Києва, якраз вистачило на дорогу, – розповідає Іван. – А там подзвонили знайомому, він позичив нам 1000 грн на всіх. Так і доїхали до Франківська. За 10 грн купили хот-дог – ото і вся їжа. Додому приїхали без копійки».
Зараз Іван на роботу не їде, бавить вдома внуків.
Цього року на Прикарпатті зафіксували вже 10 випадків торгівлі людьми, практично всі пов’язані з роботою. Минулоріч було 19.
«Цього року постраждалі – переважно чоловіки, які були в трудовій експлуатації в Росії, а також у Польщі та Чехії, – каже виконавча директорка «Карітасу» Наталія Козакевич. – Минулого року були ще випадки сексуальної експлуатації. Багато випадків торгівлі людьми на території Івано-Франківщини. Наприклад, людину продавали в рабство за борги, п’ятьох визволили з реабілітаційних центрів, які лікували залежних. Було кримінальне провадження за 2018 рік по порностудії у Франківську».
Минулоріч вісім людей подали документи, щоб отримати статус постраждалого від торгівлі людьми й допомогу від держави. Була одна відмова. Цього року на статус подалися двоє, одному теж відмовили.
«Міністерство соцполітики відмовляє людині, якщо вона не звернулася до правоохоронців із заявою стосовно тих людей, які її втягнули, – пояснює Наталія Козакевич. – Хоч за законом для отримання статусу необов’язково звертатися до поліції, якщо людина боїться за своє життя чи безпеку. Зазвичай ті, хто таким займається, забирають у людей паспорти, тому знають їхні адреси. Тож люди бояться свідчити».
Щоб не потрапити в рабство, треба бути обачними і не вестися на заманливі, але малоймовірні пропозиції.
«Не варто вірити, що хтось прийшов на будівництво, подивився, як ти працюєш, і запросив на роботу – без оформлення договорів, без записів у трудову. Потім людей саджають в автомобіль і завозять в іншу область, – розповідає Наталія Козакевич. – Не можна погоджуватися перетинати кордон за підробленими паспортами або їхати на роботу без робочої візи, бо ж безвіз не дає права працювати. Також не треба вестися на пропозиції роботи, яка не потребує жодної кваліфікації чи знання мови».
За словами виконавчої директорки «Карітасу», зараз багато хто шукає роботу через посередників, тому треба завжди перевіряти, чи вони мають ліцензії, договір з фірмами, для яких набирають працівників. У «Карітасі» рекомендують користуватися послугами інтернет-ресурсів, де подані актуальні вакансії, й телефонувати безпосередньо роботодавцям. Також необхідно укладати трудовий договір, а перед тим відкривати робочу візу. І в жодному разі не віддавати нікому свій паспорт.
А ще, добре подбати наперед про ідентифікацію своєї особи.
«Треба мати в електронних ресурсах, наприклад у чернетці на електронній пошті, паспортні дані, фото, як українського паспорта, так і закордонного, з усіма відмітками й візами, – говорить Наталія Козакевич. – Коли люди втікають з трудового рабства і звертаються до поліції, то ідентифікують себе саме за допомогою таких документів. Але поліція – не завжди вихід, бо в Росії вони самі часто прикривають торговців людьми і можуть навіть переслідувати втікачів. Треба ще виписати собі телефони громадських організацій, притулків, куди можна звернутися».
Постраждалі від торгівлі людьми можуть звернутися за допомогою в «Карітас», «Ла Страда» або в соціальні служби. Там допоможуть з адвокатом, ліками, грошима чи роботою.
