Олександр Коваль і Василь Фіцак роблять усе, аби допомогти Калушу з розвитком туризму. Зараз чоловіки розчищають старий цвинтар, шукають поховання відомих людей, аби робити екскурсії не гірше, ніж на Личакові у Львові. А на осінь готують у Калуші пивний фестиваль.
Коли сниться могила
Суботнього ранку на старому калуському кладовищі кипить робота – чути звуки бензопили, стукіт сокири, шуршання лопати. На цвинтарі порядкують Василь Фіцак та Олександр Коваль. Розкопують надгробки, обрізають плющі, косять траву, вивозять сміття. І так щосуботи з вересня минулого року.
Василь – міцний смаглявий чоловік – відволікається від рубання товстезного плюща, що обвився між парканом. Розповідає, як усе почалося. За його словами, на цвинтарі є поховання часів Першої світової, от він п’ять днів їх і досліджував. Каже, там близько 700 поховань – як цивільні, так і військові різних армій. Ідентифікував написи на хрестах, зібрав інформацію і передав до Франківська в музей, а звідти – угорцям, бо багато їхніх солдат було.
«У вільний час просто пройшовся кладовищем і побачив розбитий склеп 17-річної дівчини – Станіслави Горської, – пригадує Фіцак. – Заглянув всередину та й побачив її останки серед побутового сміття. Мене це так вразило, що почало снитися. Розказав це Олександру, тож ми вирішили розчистити й замурувати склеп, а потім покликали ксьондза, аби відчитав молитву».
Після війни – у краєзнавство
Василь бере до рук бензопилу і приступає до плюща. До гробниці тої польської дівчинки «Репортер» веде Олександр Коваль. Дорогою нахвалює товариша, мовляв, той за професією слюсар, але історію знає краще за будь-якого фахівця.
Розказує, що познайомився з ним, коли повернувся з АТО – наприкінці літа 2015-го. Після повернення, перших півроку, було тяжко – рятувався горами. Через гори з Василем і познайомились, бо той очолює ГО «Карпатські стежки», які займаються прокладанням маршрутів, впорядкуванням позначень та туристичних будинків.
«Скажу, що кращої реабілітації не знайти як зайняти себе на повну катушку, – говорить Олександр. – Аби й думати не було коли. От, я тепер і шукаю день і час, аби сходити на пиво, бо весь тут – в розкопках, в пошуках, в краєзнавстві».
Наприклад, минулого літа чоловіки розпочали розкопки біля музичної школи, де свого часу знаходилось повітове староство, а потім штаб НКВД. Шукали рештки людей, бо за переказами їх там розстрілювали. Поки що докопалися до замкової криниці, розкопали старі польські комори. Влітку збираються відновити ці розкопки.
«Тут на кладовищі хочемо ідентифікувати всіх відомих людей, позначити могили, розділити секторально, зробити стенди, – говорить Коваль. – Але спершу треба це все вичистити. Тоді можна й екскурсії водити не гірше як на Личакові. Тут дуже цікаві постаті, які творили історію не лише Калуша».
Олександр веде до могили полковника австрійської армії Маркіла Рожанківського. «Він був одним із чотирьох українців, які були на вищих посадах у австрійській армії, – додає Олександр. – Тут похований він і його перша та друга дружини. Дожив до 1954 року! Тобто людина пережила дві світові війни».
Чоловік прогортає зелень і показує металевий стовп. Каже, таких знайшли декілька. «Їх ставили працівникам «Salina» – калійного комбінату, – пояснює Олександр. – Василю, ану нагадай – хто тут?».
Фіцак знову лишає роботу та розповідає, що це найстаріше поховання, яке вони знайшли наразі – Франца Лео, 1840 року.
«А тут ми з-під землі й сміття розчистили могилу Фердинанда Полюшинського. Він інженер, очолював ревізійний відділ лісів повіту і Калущини, – розказує Василь. – Досить відома постать на той час. Взагалі, на польських сайтах не було відомостей, де він похований – ні місця, ні дати. А він тут. Подали запити, але ніхто з рідних ще не звертався».
Василь знизує плечима, мовляв, багато місць поховань втрачено і вже не відновиш, бо ж саме кладовище започаткували ще в 1790 році. В той час, як правило, ставили дерев’яні хрести, які стояли не більше півстоліття.
«Був такий Казимир Война – суддя. Дуже лояльний до українців, бо мав дружину українку, – каже Фіцак. – Є відомості, що помер 1913 року і похований десь тут. Скільки не шукали – не можемо віднайти».
Клич для аптекарів
За словами Василя Фіцака, калуське кладовище зазнало багато руйнувань від двох воєн. Самі ж віднаходили пам’ятники зі слідами від куль, снарядів. Та найбільше, говорять активісти, шкодять люди, які просто скидають сміття на могили чи у розбиті гробниці.
«Під півметровим шаром ґрунту і сміття знайшли могилу одного з перших аптекарів міста – Олександра Шустова, – говорить Василь. – Його надгробок робив Генрик Пер’є – нащадок французьких скульпторів, які приїхали на запрошення до Львова. До речі, його роботи прикрашають Личаківське кладовище. Такі пам’ятники могли замовити лише дуже заможні люди».
Зараз краєзнавці хочуть організувати серед калуських аптекарів клич, аби допомогли відреставрувати могилу колеги.
За цей час ці двоє вже ідентифікували близько 400 осіб. Серед них чимало відомих людей, які зробили значний внесок у розвиток Калуша – бургомістри, промисловці, просвітяни, духовенство, судді, військові.
Усі напрацювання наразі у рукописному вигляді у Василя. Він збирає та зберігає, аби потім видати, як кошти знайдуться. Досліджувати є що – три гектари площі.
Ще чоловіки їздять селами району та відшуковують дзвони, виготовлені на ливарні родини Фельчинських у Калуші.
А вже восени Василь з Олександром планують організувати фестиваль пива, бо дуже багата й історія калуської броварні. Роблять сувеніри з солі. Словом, займаються усім, чим можна, аби проштовхувати місто, його історію.
