Соціум

У лісі нічого не сховаєш

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

«Ви там нас не дуже розхвалюйте, – говорить лісничий Євдокія Федорчак. – Бо люди не повірять, що в лісі можна так важко працювати. А тому, хто каже, що тут крадуть ліс, краще приїхати й побачити все на власні очі».


До повені 2008 року дорога проходила внизу – попри Білий Черемош

Довга дорога до Яловичори

Головний лісничий Гринявського лісового господарства Дмитро Пилип’юк, міцний сивий чоловік віком трохи за 50 років, зустрів «Репортер» у Верховині. Попереду – далека дорога у гірські ліси. Спершу треба подолати близько 20 км до самого лісгоспу, а звідти ще 40 – до Яловичорського лісництва, одного з найвіддаленіших в області. Половина цього шляху пролягає гірськими дорогами, вкритими ґрунтом і гравієм. Старенькій службовій «Ниві» Пилип’юка до цього не звикати.

Дмитро Пилип’юк пройшов майже усі ланки роботи в лісі. Його батько був лісосплавником. Нині мало хто знає, що ліс у Карпатах сплавляли аж до 1970-х років. Потім вирішили, що безпечніше та дешевше возити його вантажівками.

Як каже Пилип’юк, у цій системі випадкові люди не затримуються. У більшості з працівників лісництв батько чи дідо працювали у лісі. Для них ліс – це вже не просто заробіток, це спадкове – на все життя.

У Гринявський лісгосп ми заскочили лише на пару хвилин – познайомитись. «Лісничий – центральна ланка в лісовому господарстві, – розповідає директор Гринявського лісгоспу Роман Стефанюк. – Під його керівництвом: помічник, майстер, лісники. Лісничий відповідає за все, що робиться в лісі».

У лісгоспі до нас приєднується Роман Аксюк, помічник лісничого Гостівецького лісництва. Саме туди ми заїжджаємо перед відправкою до Яловичори. Донедавна це лісництво не мало навіть електрики, допоки лісничий Мирослав Копчук не добився прокладки сюди 2 км електролінії. До слова, будуються лісничі практично самотужки. Кожне лісництво облаштовує своє життя як може. Ось і в Гостівці відносно недавно поруч з древньою хатою, де колись базувалося лісництво, звели нові адміністративний і житловий будинки. Тут є все – від пожежного посту до кімнат відпочинку та кухні. У штучний ставок запустили рибу.

«Лісничий слідкує за охороною лісу, збором насіння, його посівом, доглядає за лісовими культурами, – розповідає Мирослав Копчук. – Кожен лісничий має місячний план заготівлі лісу. Тож слідкуємо і за цим, відводимо ділянки під лісорозробки. У час повені, коли вода забирає дороги чи підмиває мости, усім лісництвом виїжджаємо та відновлюємо їх. Також виставляємо аншлаги (наглядну агітацію) про безпеку в лісі, пожежні щити, облаштовуємо місця відпочинку туристів».


Мирослав Копчук влаштував у лісництві ставок

Господиня лісу

У Гостівець за «Репортером» приїжджає Євдокія Федорчак, лісничий Яловичорського лісництва, чорнява жінка середнього віку в камуфляжі. Вона єдина жінка-лісничий на Прикарпатті, стаж – близько 30 років. Пересідаємо у її «Ниву». Тим, хто упереджено ставиться до жінок за кермом, одразу скажемо – пані Євдокія на цих дорогах, напевно, дала би фору і спортсменам.

Дорога до лісництва пролягає над урвищем. Далеко внизу – Білий Черемош. До повені 2008 року попри річку проходила дорога, а нині від неї не залишилося й сліду. «Тоді ми вирішили зробити дорогу значно вище, – розповідає Євдокія Федорчак. – Відновлювали самотужки. У пригоді став екскаватор лісгоспу, який прорубував шлях у скелі. Сьогодні доробляємо ще два кілометри вже недалеко від лісництва. Мусимо давати собі раду, бо без доріг, як без рук».

На одному з пагорбів розташований лісовий розсадник Яловичорського лісництва. Тут на площі півгектара ростуть маленькі деревця, потім їх висадять у лісі. Перед висадкою дерева живуть у розсаднику по три-чотири роки.

Сутеніє, певно, пора б їхати до лісництва, але Євдокія повертає вглиб лісу, де її чекають працівники з лісовозом. Треба виписати документи на заготовлену деревину, а їх чимало: специфікація-накладна, розрахунок, квитанція, товарно-транспортна накладна – в чотирьох екземплярах. Недарма лісничий повинен мати вищу освіту.


Євдокія Федорчак мусить ретельно перевірити документи на деревину

Два двори і лісництво

Яловичора – присілок села Голошина, тут лише два двори. На протилежному боці Білого Черемоша – Чернівецька область, присілок Верхній Ясенів – ще десь дворів 15. Далі, за 15 км звідси – прикордонний пост Перкалаб на українсько-румунському кордоні.

До найближчої лікарні – понад 20 км, тому в лісництві є найпростіше медичне приладдя та ліки. Місцеві звертаються до лікарів тільки тоді, коли конче потрібне хірургічне втручання. А так, то переважно навіть народжують вдома. Одного разу пологи приймала і пані Євдокія.

До домівки Федорчаків доїжджаємо, коли на вулиці вже геть темно. Виявляється, для них це звичний час повернення додому. Вся сім’я працює в лісі. Чоловік Євдокії Михайло – єгер, невістка Марта – майстер лісу. На роботі вони є підлеглими Євдокії. Нещодавно Яловичорське лісництво розділили на два, і лісничим у новоствореній «Яловичорі №2» працює 25-річний син Євдокії Микола. Микола й Марта виховують трирічного сина Мишка. Родина збирається у літній кухні. Вечеряємо та обговорюємо, як пройшов день, близько півночі розходимося спати. Спиться тут – мертво.

Мобільний тут не допоможе

Весна – розпал лісозаготівлі. «Щомісяця наше лісництво має план на 150 кубометрів лісу, це близько 16-17 лісовозів, і коли до лісництва приїжджають робочі з вантажівками, намагаємося використати техніку по максимуму, – говорить Євдокія Федорчак. – А попри лісозаготівлю, щодня є багато іншої роботи, якщо бодай на день розслабитися, наздогнати потім важко. Тому часто працюємо і у вихідні».

У карпатських лісах, окрім дерев, живе чимало диких тварин. Догляд за ними – робота єгеря Михайла Федорчака. Щодня з рушницею за плечима він проходить близько 50 км лісами, доглядає за кормушками оленів, набирає туди свіжого сіна, кладе камінь солі – виявляється, навесні олені дуже її потребують.

Робота починається з сьомої ранку. Микола Федорчак вирушає з робочими у своє лісництво, Євдокія – у своє. Її чекають лісоруби, необхідно заправити їхню вантажівку пальним та відправити до лісу. Далі знову їдемо за кілька кілометрів до розсадника. Це найближче місце, де є мобільний зв’язок. Євдокія зв’язується із ще одним лісовозом, у якого, виявляється, пробило колесо. Машина стоїть посеред лісу, а колесо повезли за 50 км до Верховини – ремонтувати. Тим часом лісоруби готують деревину. Євдокії треба терміново їхати до них (мобільного зв’язку з лісорубами немає) та давати інше завдання.

В той же час у другому Яловичорському лісництві, де працює Микола Федорчак, теж проблеми. В лісовоза ламається кермо, до вирішення неполадки доводиться залишити вантажівку на ніч у лісі.

І знову Федорчаки збираються вдома разом, коли надворі глибокий вечір. Микола привозить з собою чотирьох робочих, яких теж потрібно нагодувати. Вечерю приготувала Марта, вона того дня залишилася вдома з маленьким Мишком.

«Посів насіння, лісозаготівлі, висадка та охорона лісу, – щороку наша робота повторюється, – говорить Євдокія Федорчак. – Але ми любимо її, бо любимо землю та ліс, в якому живемо».

Чужих тут немає. В лісі всі про всіх усе знають – нічого не сховаєш. І ще – якби ж ми ставилися до свого міста, як вони до свого лісу…

Write A Comment