Газета Розваги Фото

Хлопці, ви повернулися! Як у Франківську студенти грали німців у кіно (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
У квітні 1971 року до лекційної аудиторії механічного факультету інституту нафти і газу зайшов чоловік у цивільному. Він представився працівником Одеської кіностудії й запропонував третьокурсникам взяти участь у зйомках фільму про війну. Одразу попередив, що треба грати німців. Хлопці аж підскочили – всі хотіли зніматись!

Тодішній студент, а нині пенсіонер, Сергій Вересов був задіяний у масовці. Він і розповів «Репортеру» всі деталі. А, до речі, фільм називався «Дєрзость», популярний тоді актор Микола Олялін грав там розвідника.

Кастинг на впевнених європейців

Одразу набралася сотня охочих. Чому обрали саме механічний факультет, невідомо. Напевно, то був сліпий випадок, коли кіношника завели у першу-ліпшу аудиторію. А от виш обирали спеціально, оскільки саме в «нафті» вчилося багато хлопців. На відміну від медичного й педагогічного інститутів.

Наступного дня відбувся кастинг. Підбирали високих хлопців з європейськими рисами обличчя. Цікаво, що кіношники не відшуковували блондинів із блакитними очима, адже фільм був чорно-білим, ще й грати студенти мусили в касках.

Одразу відбраковували маленьких, в окулярах, схильних до повноти. Тих, хто сильно хвилювався на співбесіді, теж не брали. «Нам потрібні спокійні, впевнені в собі хлопці», – казали працівники кіностудії.

З сотні відібрали 25 людей. З них п’ятеро мали грати офіцерів, решта – солдат. Це було важливо, адже за кожен знімальний день платили: офіцер отримував 3 рублі 20 копійок, рядовий – 2,70.

Сергію Вересову дісталася роль офіцера, начальника патруля.

На фото: Студенти інституту нафти і газу, які брали участь у зйомках. Сергій Вересов – четвертий справа

Хлопці, ви повернулись!

Студентам підібрали німецьку форму, чоботи, каски. Офіцерам видали кобури й дерев’яні макети пістолетів, солдатам вручили шмайсери. Цікаво, що кілька автоматів були справжніми, але без деяких деталей, решта – пофарбовані дерев’яні копії.

Зйомки, до яких залучали студентів, тривали два тижні. Щоранку до гуртожитку приїздив автобус і віз хлопців на вокзал. Його обрали не лише через сюжет і гарну архітектуру, а й через відсутність електроліній над коліями. Студенти переодягались, отримували зброю і розбивались на патрулі. Вони «охороняли» вокзал, перон, частину відправляли на базар «П’ятачок».

Повінь-69: як Франківськ пережив водяний апокаліпсис і чим усе закінчилося (ФОТО)

Режисером стрічки був Георгій Юнгвальд-Хількевич – той, що потім знімав «мушкетерів». Фільм «Дєрзость» розповідав про радянських підпільників, які мали підірвати потяг з Гітлером, коли той прибуде у ставку під Винницею.

За сценарієм мала бути облава на вокзалі. Режисер вирішив піти нестандартним шляхом і зняти сцену «в натурі», під час прибуття приміського поїзда – дешево і без зайвих дублів. Пасажирів ніхто не попередив. Перон оточили німецькі ­патрульні. Звідкись приїхали справжні солдати з вів­чарками, може, прикордонники, може, з внутрішніх військ. Коли з «Червоної Рути» стали вилазити сільські бабусі, режисер дав команду «фас».

Паніка, жіночі зойки, метушня, перевернуті клунки з овочами, розбиті яйця – вийшло дуже натурально. Цікаво, що кілька вуйків хрестились на німців і казали: «Слава Богу, хлопці, ви повернулись!».

На жаль, не обійшлося без постраждалих. Кілька бабусь у передінфарктному стані студенти винесли з перону і завантажили у швидкі. Зомлів навіть один із «патрульних». Його посадили на лавку, розчепили мундир, лікар зробив укол і бідолаху відправили до гуртожитку. А ввечері, коли здавали реквізит, не дорахувалися одного шмайсера. Скандал! Зникла зброя! Дарма, що дерев’яна. Прискакав навіть дядька із КДБ, відпрацьовували версію про «проіскі врагов». Перерили весь вокзал, знай­шли – за лавкою, де відкачували нестійкого студента.

Зірка з Києва

Головну роль грав відомий актор Микола Олялін. На четвертий день зйомок він підійшов до групки студентів і почав тикати пальцями «Ти, ти і ти – пішли зі мною». Відібрав сім хлопців, серед яких був Сергій Вересов, і повів їх до кафе «Білий камінь», під готелем «Київ». До речі, саме в «Києві» жила знімальна група.

Актор замовив каву й шампанське, розпитував про студентське життя, розповідав цікаві історії з кіношної практики. Коли подали рахунок, категорично заборонив щось оплачувати, сказав, що пригощає. Наступного вечора знову запросив ту саму компанію до кафе. І наступного також.

Олялін був інтелігентним, начитаним, міг вести розмову на будь-які теми, декламував вірші Ахматової та Висоцького. А ще любив випити й, коли перебирав, починав з усіма обніматись. Казав, що просто закохався в Івано-Франківськ, його архітектуру, атмосферу, ритм життя. По секрету розповів хлопцям, що після облави на вокзалі Хількевичу подзвонило начальство з Одеської кіностудії та дало доброго прочухана. Тому наступну облаву знімали на пішохідному мості через колію, але залучали туди лише професійних акторів.

Легенди Станиславова. Не мийтесь у холодній воді

Квітень того року видався доволі спекотним, тож Олялін зазвичай знімав німецький кітель і вішав на спинку крісла. Якось один студент попросив ненадовго позичити мундир. Через 10 хвилин повернувся і сказав, що зробив знімку у сусідньому фотоательє, де тоді працював майстер Степан Назаренко. Наступного вечора ще два хлопці, які були з актором однієї статури, також пішли на фотосесію в його кітелі. Пізніше вони хвалилися знімками в інституті та в результаті ще й отримали «по комсомольській лінії».

Коли спадала спека, підпитий Олялін сідав у кіношний кабріолет і колесив вулицями Франківська. Праворуч до машини була приварена рама, на яку під час зйомок монтували камеру. Вона виступала далеко вбік, але машин у місті тоді було мало, тож роз’їжджалися без проблем. ДАІ він геть не боявся, хоч і водив не зовсім тверезим. Міліція просто не чіплялася до київської кінозірки.

Прем’єра або Великий облом

Два знімальних тижні минули швидко, зі студентами розрахувались, вони повернулися до навчання. Виходу фільму чекали з нетерпінням, кіношники казали, що це буде наступного року.

І ось довгоочікувана прем’єра – лютий 1972 року, кінотеатр «Космос». У залі жодного вільного місця, усі «німці» разом з друзями, родичами, дівчатами і знайомими прийшли подивитись на себе рідних.

Легенди Станиславова. Куди йдуть євреї

І тут їх очікував великий облом. Майже всі сцени з ними повирізали. До фільму не увійшла знаменита облава на пероні, яку знімали «вживу», безслідно зникли кадри з ринку «Пятачок», де теж відзняли багато матеріалу. Залишилася тільки сцена, як переодягнені студенти гуртом заходять у зал очікування, і ще кілька невеликих епізодів на вокзалі. І постановочна облава на залізничному мості у фільмі теж була. Хоча в порівнянні зі «шмоном» на пероні вона виглядала непереконливо.

У подальшому ніхто з масовки актором не став, закінчили інститут, працювали інженерами. Але ще довго хлопці у компаніях починали розмову словами: «А ось коли я знімався з Оляліним…».

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.