Час від часу в світі коїться неможливе. Збуваються пророцтва випадкових людей, з ксерокопій тече миро, дикі ведмеді приносять відлюдникам меду, а пусті брили відповідають на оголошення меси завершеною: «Amen!».
А ще час від часу світ дивують повстання ляльок. Роблені для театру мальвіни і п’єро раптом сповнюються недоречною волею та піднімають небуденний рокош супроти своїх карабасів. Спочатку всі сміються, всім весело. Але потім той сміх застрягає у горлі, пише Володимир Єшкілєв у Репортері.
Самодіяльні містики та доморощені філософи й досі сперечаються щодо справжньої сутності таких повстань. Комусь в них маряться знаки наближення вселенського фіналу, а хтось каже про злих жартунів, що заради приколу вселяють душі у принагідне дрантя.
Кабалісти при цьому переконують, що сила певних літер здатна перетворити театральний мотлох на героїв, а знавці циганської магії натякають на присутність у ляльках нічних жіночих енергій.
Як би там не було, але не дай вам боже жити в ті часи, коли повстануть ляльки. Адже немає істоти злішої за бунтівного буратіна. Кожна його клітина пам’ятає безжальний гембель старого Татуся Карла. Тобто той іржавий рубанок, котрим буратіна було роблено десь за клунею. Хтось вже приготувався до спекуляцій щодо майстрів та учнів, проте варто нагадати, що серед символічних інструментів, розміщених на вівтарях вільних каменярів, гембель блискучо відсутній.
Серед древніх повчальних та підсумкових текстів, зібраних у «Кодексі ОХ», знаходимо історію про Місто, котре взяли в облогу повсталі маріонетки. Вона розповідає, що магістрат помилково вирішив, що в основу ворожої сили покладено циркове мистецтво. Детальний опис знищення мандрівного цирку та тих тортур, якими замордували клоунів та акробатів, займає кілька сторінок.
Проте, зазначають автори кодексу, боротьба з цирком не врятувала Місто від загибелі. Знавіснілі буратіни з мальвінами вибили усіх городян до ноги й дощенту спалили громадські будівлі. Храм, в якому добропорядні і працелюбні мешканці Міста століттями вирощували гроші, було сплюндровано, а над священством пентаклів люто познущалися. На почорнілих каменях понакреслювали знаки, серед яких промовисто переважали зірки з тонкими променями, сонячні диски та зворотні свастики.
Декому може здатися, що така жорстокість повсталих маріонеток зумовлена тиранією карабасів та інших театральних мажорів. Що довгі роки деспотичного правління тиснуть на незриму пружину відплати й, врешті-решт, та починає нестримно розпрямлятися, виходячи за межі пристойної геометрії. Що довго і ретельно культивована ненависть є витвором мистецтва не гіршим й не менш потужним за музику Баха.
Насправді ж усе не так. Просто кожна повстала лялька є носієм порожнечі. І кожна повстала лялька переконує себе та інших в тому, що ця порожнеча не вроджена, що її колись заповнювали цінності, які були підступно вкрадені. Кожна повстала лялька шукає вкрадені духовні цінності.
Проте пошук марний. Порожнеча всередині маріонеток була від самого початку. А казку про вкрадені цінності придумав пудель Артемон після того, як йому вкоротили хвоста.
Тому повстання ляльок, за великим рахунком, не має сенсу. Скільки перемог не отримав би буратіно, він залишається покращеним дерев’яним поліном. І всі мрії Татуся Карла про достойного спадкоємця також марні. Поліна (навіть покращені вправними геблярами) не наслідують землю і синами Божими не назвуться.
Зате вони можуть добре горіти у пічці. Зігріваючи не лише князів світу сього, але й брехливого пуделя Артемона.
