Чотири ратуші Станиславова

Історично так склалося, що всі міста, які себе поважають, мають якийсь власний символ. Для Парижа це Ейфелева вежа, для Нью-Йорка – статуя Свободи і т. д. Івано-Франківськ також не пасе задніх у цьому плані – в нього є Ратуша. Сьогодні ця споруда стала невід’ємною частиною міста. Її зображення можна побачити на конвертах, поштівках, календариках, значках, медалях, у випускних альбомах, на коробках із сірниками чи цукерками.

Її стилізоване зображення є емблемою Івано-Франківського хлібозаводу, а фірма «Княгинин» випустила настоянку «Стара ратуша», яка може прикрасити будь-який стіл як зовнішнім оформленням, так і вмістом.

Саме слово «ратуша» походить від німецького «Rathaus» – будинок ради. Колись там засідав магістрат, тобто рада обраних містянами представників, які вершили суд, збирали податки та займались іншими питаннями самоврядування.

За свою майже 350‑річну історію будівля кілька разів змінювала зовнішній вигляд. Через те приміщення сучасного краєзнавчого музею є останнім – четвертим варіантом споруди. А якими були попередні?

Напівмурована башта

Перший варіант ратуші був зведений коштом засновника міста Андрія Потоцького близько 1666 року. Її зображення не збереглися. Втім, до нас дійшов щоденник мандрівника Ульріха фон Вердума, який так описав цю споруду: «Ратуша стоїть посередині великого чотирикутного ринку. Побудована вона у вигляді башти з різними заглибленнями, почасти мурована, почасти з дерева».

Вона проіснувала неповних 20 років і вже за часів Йосипа Потоцького, сина Андрія, її повністю перебудували.

Орел – не архангел!

У 1695 році, на замовлення власника міста Йосипа Потоцького, архітектор Карл Беноа зводить нову ратушу, цього разу – виключно з каменю. За взірець зодчий обрав ратушу в Гусятині (Тернопільщина), збудовану ще у 1634 році. Щоправда, станиславівська споруда значно перевищувала прототип і була найвищою будівлею міста. Їй судилося простояти 173 роки і цим самим побити своєрідний рекорд довголіття центральної споруди Станиславова.

Збереглося декілька малюнків та описів тієї ратуші, на підставі яких відомий прикарпатський архітектор Зеновій Соколовський зробив графічну реконструкцію споруди. Отже, була вона хрестоподібною у плані, мала дев’ять поверхів і вежу, яку вінчав купол. На рівні п’ятого поверху містився годинник із чотирма циферблатами, які кожні 15 хвилин відбивали час за допомогою дзвонів, підвішених у куполі. Довкола вежі поверху йшла галерея, там постійно чатували дозорці. При виявленні пожежі, наближення ворога чи будь-яких інших небезпек спостерігачі трубили у сурми, попереджаючи мешканців міста. Для цих вартових-горністів над годинником була обладнана кімната, де вони й мешкали.

На другому і третьому поверхах відбувалися засідання магістрату і суду (лави), а перший поверх здавався в оренду купцям, які влаштували тут аж 24 крамниці. У підвалах ратуші розташовувалась в’язниця, там тримали опришків і різних кримінальних злочинців.

Потрапити у магістрат можна було через єдину залізну браму із гербом Потоцьких, яка знаходилась у західному крилі.

А з купола ратуші, за ринковою метушнею безмовно спостерігав залізний архангел Михаїл, що перемагав диявола у вигляді змія. У 1826 році фігуру архангела знесло буревієм і тому наступного року австрійці замінили його на цісарського орла.

Утративши свого небесного покровителя, ратуша сильно постраждала під час знаменитої «мармулядової пожежі» 1868 року – від неї залишився лише обгорілий кістяк.

П’ять поверхів мармуру

У 1870 році був закладений наріжний камінь нової споруди. Роботи вела львівська фірма з довгою назвою «Товариство будівництва і виробницт-ва цегли машинним способом». Архітекторами виступили Атанасій Пшибиловський і Філіп Покутинський. Остан­ній, разом із бургомістром, заклав у фундамент свого творіння капсулу з пергаментом про історію ратуші, а також старопольськими та австрійськими монетами і медалями. У 1871 році будівництво завершили.

Нова ратуша мала вигляд величного прямокутного двоповерхового будинку з високою вежею (колишній кістяк старої ратуші). До рівня п’ятого поверху її облицювали білим мармуром. Вище знаходились куранти та оглядова галерея. Архітектурний ансамбль завершував видовжений напівсферичний купол.

Родзинкою споруди був зал засідань міської ради, багато оздоблений та прикрашений написами про головні події історії Станиславова. У підвалі новобудови розмістились поліційні арешти. Дехто із прикарпатських краєзнав-ців стверджує, що у 1880 році тут провів ніч (в якості затриманого) сам Іван Франко.

Під час Першої світової війни ратушу сильно пошкодила авст-рійська артилерія. Будівля хоч і не завалилась, але вкрилася тріщинами і з того часу перебувала у аварійному стані.

Прапор над золотом

Протягом 1920‑х років у Польщі вирувала економічна криза і тому більше 10 років довелося чекати, доки у міської влади дійдуть руки до аварійної будівлі в центрі міста. У 1929 році гроші нарешті знайшли, і фірма «Інженер Крауш і спілка», яка перемогла у конкурсі, приступила до роботи. Архітектором був інженер Станіслав Треля, який, напевно, тоді й уявити собі не міг, що за шедевр він створює. Вже за традицією, у фундамент південно‑східного крила помістили капсулу з планами новобудови, фотографіями старої ратуші та іншими документами. Завершити будівництво передбачали у 1932 році. Але через хронічний брак коштів споруду звели на три роки пізніше, а внутрішні оздоблювальні роботи тривали аж до 1939 року.

Остання (нинішня) ратуша зведена у стилі ардек та являє собою хрест, з перетину якого здіймається вежа, що завершується куполом у вигляді військового шолому. На рівні четвертого поверху по кутах встановили брон-зових орлів, які символізували могутність польської держави. Загальна висота споруди становить 49,5 м, що дозволило їй тоді бути найвищою в місті.

Більшовики не вигадали нічого кращого, як розмістити у ратуші шевсько-кравецьку майстерню, але це виявився ще далеко не гірший варіант. Німці взагалі намагались її підірвати. На щастя, виручили товсті стіни споруди і обвалилося лише північно-західне крило, яке відбудували після війни. Slotomen

У 1957 році провели ремонт, під час якого фігури «ідеологічно чужих» польських орлів замінили на якусь скульптурну абстракцію. Через два роки у приміщенні відкрився краєзнавчий музей, який уже відсвяткував своє 50‑річчя.

Першу спробу підняти на ратуші синьо-жовтий прапор здійснив 21 січня 1990 року оператор ОДТРК «Галичина» Тарас Майстришин, який, скориставшись ремонтними роботами, дістався на риштування і водрузив там стяг. Офіційно ж національний двоколор замайорів над куполом ратуші на Великдень, 15 квітня того ж 1990 року. Тоді, за дорученням обласної ради, це зробили Петро Арсенич, Зіновій Дума та Маркіян Чучук.

Уже за часів незалежності, протягом 1999‑2000 років, ратуші зробили капремонт, під час якого позолотили купол (37 м²). Так наша ратуша стала ще й єдиною світською спорудою на території України із позолоченим дахом. І нарешті, у 2008 році, модернізували електронні куранти. Сьогодні вони, як і 300 років тому, відбивають кожну чверть години, привчаючи до пунктуальності іванофранківців і гостей міста.