Газета Культура Люди Соціум

У театрі навчають людяності. Як у Франківську діти від 6 до 16 відвідують театральну майстерню (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
У Франківську з вересня діє Дитяча театральна майстерня при драмтеатрі. 90 дітей від 6 до 16 років вчаться презентувати себе, передавати емоції та вживаються в ролі. Дехто з них вже отримав свій перший сценічний досвід у зимовій казці про слона Хортона.

Гуру і директор

Створити дитячу майстерню при драмтеатрі – ідея його директора Ростислава Держипільського. Актор театру, директор майстерні та викладач Олексій Лейбюк розповідає, що було близько 270 заявок на кастинг. І на відбір прийшли майже усі – 250 дітей. Втім, врешті набрали 90, хоч розраховували на менше.

«Ми не очікували, що заяв буде так багато і що майже всі прийдуть на кастинг, – розповідає Олексій Лейбюк в репетиційній залі драмтеатру. Тим часом на заняття сходяться діти зі старшої групи. Тихо переодягаються і прислухаються до розмови. – Вирішили трохи збільшити групи. Але досвід у нас є, ми знали, чого хочемо, і не було чому лякатися. Відібрали найталановитіших».

Каже, за цей час відсіялися до 10 дітей з молодшої та середньої груп – зрозуміли, що їм важко чи це не їхнє. Зі старших не пішов ніхто.

«Дітей з майстерні в першу чергу залучаємо до постановок. І у новорічній казці «Як слон Хортон висаджував яйце» грають 12 дітей з середньої групи. Діти з вистави «Оскар» теж уже виростають – треба буде оновлювати склад. Вихованці нашої школи потраплятимуть на кастинг в першу чергу і матимуть можливість грати у виставах», – говорить Олексій.

Згодом планує зробити цілісну виставу з трьома групами театральної школи, і ввести її в репертуар театру – уже підшукали казку, де є багато персонажів і усі 90 вихованців можуть бути задіяними.

Досвід роботи з дітьми він отримав ще у Києві – там працював у театральних школах. У Франківську ще три роки працював у ­театральній школі «Жив-був пес» Ігоря Захарчука.

«Найбільше досвіду – у Ростислава Держипільського – до посади директора драмтеатру працював у 23-ій школі. Він запропонував: «Я буду гуру, а ти директором», – розповідає Олексій Лейбюк. – Наші педагоги навчалися в учнів Курбаса, тож виходить, що і він і я – третє покоління Курбаса. У нас схожа школа, схожі думки, і коли ми приходимо на заняття, то працюємо за однією програмою. Немає різнобою».

Каже, головне завдання – відучити дітей від того, що всі мають бути однаковими, відповідати, як у школі, одне й теж: «В першу чергу вони мають бути особистостями і людьми. Ми заборонили їм дивитися серіал «Школа», заставляємо читати книжки. Бо виходить, що тут вчимо їх бути людиною, а вони приходять додому і дивляться серіали. Актор в першу чергу має бути людяним. Бо що може дати людям в залі, якщо він сам – гнилий?».

Все як у виші

Нині в майстерні займаються три групи. Старших, віком від 12 до 16 років, найменше – 17 дітей. В інших групах по 30-35 дітей, вони займаються у два склади. Заняття – по дві години двічі на тиждень. Бувають ще й факультативи – коли ставлять хореографію чи вокал, якщо дітей треба задіяти у показі. Вартість місяця занять – 600 грн. Для воїнів АТО, багатодітних сімей, малозабезпечених є знижки.

«Я суворий, але і батькам, і дітям це подобається. Вони розуміють, що є результат, – каже Олексій Лейбюк. – Оцінок нікому ніхто не ставить. Але коли батьки питають, що потрібно для акторства, то кажу: головне, щоб цього хотіла дитина. В іншому разі краще не ведіть».

Звично у театральних школах працюють на результат – зробити виставу і поїхати з нею на фестивалі, розповідає Олексій. Натомість вони з Держипільським вирішили працювати за системою університету. Тут все як у виші – є лекції та теорія, яку переносять на практику. Так перший семестр повністю провели на тренінгах, вивчали етюди тварин, ритміку. У грудні для дітей і їх батьків провели підсумковий показ етюдів. Цього року запланували зі старшою групою взяти вищу планку і поставити Чехова.

«Хто був у нас на показі старшої групи, казали, що такий рівень не завжди є на першому курсі університету, – говорить Олексій Лейбюк. – У старшій групі діти вже знають, що хочуть пов’язати своє життя з акторством, планують вступати у виші. А молодша і середня групи ростуть до того, аби згодом потрапити в старшу».

Ростислав Держипільський в середній і старшій групах переважно викладає теорію, Олексій Лейбюк – практику. З молодшими займається актор драмтеатру Сергій Лазановський. Акторка драмтеатру Таня Шавкова допомагає Олексію Лейбюку.

Каже, коли дізналася, що в драмтеатрі відкривають дитячу студію, попросилася займатися нарівні з дітьми. Спершу ходила на заняття в усі групи, бо було цікаво. Поки займалася з молодшими, допомагала підтримувати дисципліну. Потім Олексій Лейбюк запропонував працювати з ним у старшій та середній групах.

«Я бачу віддачу, – говорить Таня. – Після заняття старші залишаються самі в залі, аби щось зробити, репетирувати з власної ініціативи. Також це дає змогу подивитися збоку на акторську професію. Разом з ними я аналізую свою роботу. Та й у спілкуванні – вони дуже хороші люди, ми з ними як з рівними. І Лесик постійно шукає, щоб з ними таке зробити – це дуже круто».

Фізичні вправи і подолання страху

Поки не розпочалося заняття, розпитуємо дівчат про майстерню. Є в групі і хлопці, але дівчата виявляються спритнішими. Софія Сорока навчається в дев’ятому класі, каже, вперше до театру потрапила зі школою і відчула щось живе і справжнє, чого немає у кіно:

«Сьогодні це моє життя. Найскладніше – уявити себе іншою людиною і зіграти цю роль. Ці дві години ми працюємо над собою, над своїми страхами, проговорюємо їх і це допомагає».

Ніколетта Мачкодера теж дев’ятикласниця, хоч і на рік старша за подругу. Про кастинг дізналася від бабусі і хоч завжди мріяла про театр, вагалася, чи йти. Обрала монолог сироти з шоу «Україна має талант. Діти». Розповіла. Потім ще заспівала. І пройшла.

«У Києві, де жила 11 років, я ходила у студію «Чорний квадрат», – говорить Віолетта. – Ходила недовго, але у франківській школі отримала значно більший досвід, відчуваю, що вже чогось навчилася. Після закінчення школи хочу вступати до Карпенка-Карого, хоч це буде і непросто».

Каті Дубініній – 14. До кастингу в театральні гуртки не ходила. Мріяла стати лікаркою, але, потрапивши до театральної студії, задумалась про акторську кар’єру. Каже, батьки не проти.

«Мені тут дуже подобається, група дружня, ми допомагаємо один одному, немає такого, щоб хтось був вигнанцем, – розповідає Катя. – Найважче мені даються етюди, бо боюся виступати перед людьми, але потроху страх минає. Це навіть в школі допомагає спілкуватись, стає легше, фізична підготовка на театральній майстерні допомагає на фізкультурі».

Про серйозність фізичної підготовки «Репортер» переконався вже за кілька хвилин. На початку заняття – розминка: біг, присідання, віджимання, прес і планка. Вправи виконують старанно, а за зайві розмови можна отримати додаткову порцію навантаження. Усе серйозно.

Далі – розбір оповідання «Аґрус» Чехова…

«У цю школу ми вкладаємо багато сил – вранці репетиції, майже щовечора вистави. А в обід діти. Вони забирають багато зусиль, але і ми у них багато чому навчаємось, – розповідає Олексій Лейбюк. – Згадую, як існувати на сцені від самого початку, а не грати готовий образ. Ще Станіславський казав, що діти і тварини найкращі актори. Вчуся у них віри, щирості, вміння дуріти, не бути відмінником. Це такий взаємообмін енергією!»

Охочі приєднатися до занять телефонують майже щотижня – сарафанне радіо працює добре. Аде робити добір не будуть. Тож охочих запрошують в серпні на кастинг у нові групи.

«Цього разу, мабуть, не будемо допускати батьків, – каже Олексій. – Вони дітей лише зашугують. Будемо батьків залишати надворі. По дитині одразу відчутно, наскільки вона готова, наскільки хоче вона, а наскільки це – бажання батьків».

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.