Син атовця Андрія Фармуги бореться з онко - франківці об'єдналися для допомоги

У родині франківського атовця Андрія Фармуги занедужав син – дев’ятирічний Станіслав. Почалося все з поганого самопочуття, та вже за тиждень батьки почули страшний діагноз – гострий лейкоз.

Нині побратими, активісти та небайдужі франківці об’єдналися, аби врятувати хлопця. Бо навіть найменша допомога у цій боротьбі – неоціненна, пише “Репортер”.

Не міг бути осторонь

Андрій Фармуга за фахом – політолог. Нині у Франківську його знають як активного учасника обох майданів, ветерана АТО, фахівця з інтернет-маркетингу.

Після Помаранчевої революції Фармуга створив у Франківську осередок всеукраїнської молодіжної організації «Спілка молодих політологів», де працювали зі студентами, проводили навчання.

«Ми давали їм те, чого нема в університеті – там лише теорія, – каже Андрій Фармуга. – Ми ж показували практичні речі, як от організація прес-служби, щоб людина, яка отримає диплом політолога, мала не лише набиту теорією голову, а й навики роботи».

Коли почався майдан, поїхав до Києва, бо розумів, що основні події – там.

«Нас було 11 з Франківська – тих, хто тут робив Майдан, – розповідає Андрій. – Але коли тут справа була запущена, поїхали до Києва. Там допомагали зі створенням медичної служби Майдану. Я займався медійною частиною. Медики у білих футболках з червоним серцем – це наша робота. Коли ж захопили облраду, повернувся до Франківська – аби братися за роботу на місці».

З початком подій на сході пішов у військкомат, пройшов медкомісію. І коли під час другої хвилі мобілізації не отримав повістки, то на третю викликався сам.

«В кожному разі я не зміг би сидіти вдома, – каже Андрій Фармуга. – Я мав досвід строкової служби у Збройних силах України, тому не хотів йти у добровольчі батальйони. Вирішив, якщо є думка, що армія – погана, то треба йти туди й робити зміни на тому рівні, на якому можеш».

Спочатку Андрій пройшов навчання на Яворівському полігоні, потім служив у 79-й десантній Миколаївській бригаді. На початку жовтня виїхали в зону АТО – і одразу під Донецький аеропорт.

«Тоді там якраз розвивалися бойові дії. Півроку був в околицях аеропорту в складі артилерійського підрозділу, – розповідає Фармуга. – Був гранатометником, командиром розрахунку. Ми захищали тих хлопців, які оборонялися в терміналах. Потім, згідно з Мінськими угодами, наш підрозділ вивели, бо в нас було важке озброєння. До кінця служби було ще кілька виїздних рейдів».

Хвороба прийшла раптово

Після демобілізації Андрій Фармуга долучився до програми соціально-психологічної реабілітації ветеранів війни – «Побратими». Спершу сам пройшов тренінг, а потім отримав міжнародний диплом по роботі ветеранами. Прагне допомагати іншим хлопцям соціалізуватися після війни.

«Я був готовий до змін. І хотів не лише собі допомогти, а й долучитися до реабілітації інших, – говорить Фармуга. – Бачив з прикладу різних воєн, що адаптація буде проблемою і цього не оминути. Тому шукав можливості — і для себе, і для інших. Переписувався з психологами а волонтерами – багато хто з них рекомендував саме програму «Побратими». Це – реабілітаційний тренінг, що працює з ветеранами 12 країн. Програма себе добре зарекомендувала. Заповнив заявку і з того часу працюю з хлопцями, допомагаю їм».

Каже, часто ветерани після тренінгів самі знаходять його, звертаються за допомогою. І сарафанне радіо спрацьовує – телефонують і незнайомі атовці. Окрім побратимської програми реабілітації, в обласній асоціації учасників АТО виконує обов’язки секретаря – допомагає з різними питаннями, побутовими проблемами ветеранів.

Нині ж допомоги потребує і його сім’я – усі зусилля спрямовані на порятунок дев’ятирічного Станіслава. Гострий лейкоз у хлопця виявили два тижні тому.

«Дитина раптом стала блідою, з’явилися синці під очима, на тілі. Почала боліти голова, – розповідає Андрій. – Ми звернулися до лікаря, тиждень лікували гайморит. Здали аналізи і результати виявилися дуже поганими. Лікарі рекомендували звернутись у відділення онкогематології Івано-Франківської обласної дитячої лікарні – виникли підозри, що щось не так. Там поставили діагноз – гострий лімфобластний лейкоз».

Нині Станіслав уже пройшов перший восьмиденний курс і в понеділок, 25 червня, почав отримувати хіміотерапію. Зараз головне завдання — стабілізувати його стан, адже перевозити його поки що не можна. Андрій каже, наразі розглядають різні варіанти – львівський і київський Охматдит, волонтери пропонують можливість пролікуватися за кордоном.

«Поки ми лише збираємо варіанти – нам потрібно орієнтуватися на те, що скажуть лікарі, аби знати, куди рухатися далі, — говорить Фармуга. — Нас попередили, що лікування триватиме не менше року, буде виснажливим і вартісним. За словами лікарів, є й позитив – лейкоз виявили на ранній стадії, організм реагує адекватно. Ми з дружиною Лілею намагаємося своїм прикладом показати йому оптимізм, періодично показуємо есемески і повідомлення, які отримуємо. Він бачить, скільки людей відгукнулося, це його мотивує».

Коли повертається віра

Щойно у Франківську стало відомо про діагноз, у соцмережах організували благодійний аукціон – митці, майстрині, підприємці пропонують свої лоти, а виручені гроші передають на лікування Станіслава. На аукціоні — вироби ручної роботи, картини, книги, майстер-класи, рекламні послуги. А письменник Тарас Прохасько взявся пригостити доброчинців власноруч приготованою вечерею. Наразі вдалося виручити 42 тис грн.

«Формат аукціону – це не просто пожертви, це ще й можливість нашим майстриням показати свої роботи, і разом з тим ми отримуємо гроші на лікування, – каже Андрій Фармуга. – Наразі бажано акумулювати кошти, бо не відомо, що буде далі. Тим паче після одужання Станіслава, гроші, що залишаться, ми передамо іншій дитині. Спеціально для цього я відкрив окрему картку».

Каже, донорами крові є переважно ветерани, бо спершу інформацію поширили серед них – і багато хлопців прийшли. Втім, донори потрібні постійно — чоловіки від 25 до 45 років з I групою крові.

Навіть якщо у донора перша група крові, не всі підходять – з десяти – двоє чи троє, пояснює Андрій. Тому потрібно мати максимальний список людей, які підходять і можуть в разі потреби під’їхати і здати кров.

«Дякую всім, хто долучився до допомоги – люди переказують кошти, пишуть, телефонують зі словами підтримки і пропозиціями допомогти. Люди намагаються долучитися – хто як може, – каже Фармуга. – Після війни я був розчарований суспільством, думав, що в ньому панує байдужість, що людям все одно. Але ця ситуація показала – є багато людей, які відгукуються і хочуть допомогти. І це, як казав Остап Бендер, повертає мені віру в людство».