Газета Люди

Сорочка, близька до тіла. Наталія Бартків – про “КрайКУ”, вишиванки та модну індустрію на Прикарпатті

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
У третій четвер травня українці святкують День вишиванки. Прикарпаттю це свято особливо близьке: область славиться гарними орнаментами, а ще Франківськ має власний бренд – фестиваль модного одягу «КрайКА».

«Репортер» поспілкувався із засновницею фесту Наталією Бартків – про фестивалі, дизайн одягу та як вибрати гарну вишиванку.

– Наталіє, з чого почалася «КрайКА»?

– Ідея виникла у 2017 році. Я тоді почала працювати в Торгово-промисловій палаті, організовувала поїздки. Мені були близькі галузі легкої промисловості й турбізнесу. Тоді ж зустріла Тетяну Терсенову-Заводовську, керівницю модельної школи «Ювента». Вирішили провести спільний захід – щоб допомогти молодим дизайнерам. Для показу вибрали одяг в етностилі, бо наш край славиться виробами з вишивкою.

Одяг має пам’ять. Історії старовинних речей Покуття (ФОТО)

Запланували подію на день міста у 2018 році – щоб захопити більшу аудиторію. В рамках святкування до Франківська мала завітати міністр освіти, тому запросили до участі й три навчальні заклади: Центр професійно-технічної освіти № 1, Інститут мистецтв ПНУ та Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Крім того, були п’ять франківських дизайнерів.

Шоу тривало годину у дворику Бастіону. Захід був дуже камерний – 250 запрошених. Багато кому з охочих не вдалося потрапити. Тоді зрозуміли, що треба продовжувати.

– Потім були покази і в інших містах?

– Після першого заходу ми подали заявку на грант від Українсь­кого культурного фонду, отримали підтримку та вже в жовтні провели фестиваль у Вінниці. Вияви­лося, що там не так багато дизайнерів, як у нас. Знайшли двох місцевих модельєрів і один культурний зак­лад, який займається виробницт­вом одягу. А в листопаді знову була «КрайКА» у Франківську, на неї приїхала тодішня голова Українсь­кого культурного фонду Марина Порошенко. Ми до останнього не знали, що вона приїде, було важко організувати належну безпеку, але все вдалося.

Минулого року також провели фест на день міста і того ж місяця – менший показ у Чернігові. У ньому взяла участь дизайнерка, яка живе в Ізраїлі, але родом з Чернігова, тому вийшла міжнародна співпраця.

Метал, скло і фантазія. Як франківець Стах Бурчак творить космос (ФОТО)

Але все ж ми стараємося проводити фестиваль у Франківську, щоб створити тут спільноту дизайнерів, які працюють в етностилі.

– Цього року фест відбувся онлайн. Чи виправдав себе такий формат?

– Ідея онлайн-фестивалю була в мене давно. Цього року, коли стало зрозуміло, що звичного показу не буде, я сказала нашим співзасновникам Тетяні Терсеновій-Заводовській і Роману Харуку, що треба робити онлайн.

У фестивалі взяли участь чотири дизайнери і три студентки з Прикарпатського університету. Було важко, бо треба було дотримуватися норм – не більше трьох людей на фотозйомці. Ми хотіли зробити все у прямому ефірі, вирішили додати не лише студійну зйомку, а й на вулиці – в Микуличині. Отримали від ONUKA дозвіл на використання їхніх пісень. Зараз наше відео має понад 10 тисяч переглядів.

Ми будемо продовжувати робити фест онлайн: це дуже хороший формат, бо показ можна переглянути кілька разів. Хоч буде і офлайн – на подіумі зовсім інша атмосфера. Наступні покази плануємо у серпні та жовтні, коли буде святкування дня міста. Напевно, у жовтні зробимо традиційний показ мод, як раніше.

– Як вибираєте дизайнерів?

– Переважно ми нікому не відмовляємо у співпраці. Хіба підказуємо, що треба доробити до колекції. Намагаємося, щоб моделі не повторювалися, якщо знову співпрацюємо з тим самим дизайнером. Щоразу ми підбираємо окрему назву. Минулого року це було Карпатське море.

Наша основна вимога – щоб дизайнери у своїх виробах використовували елементи вишивки й ручну роботу. Наприклад, цього­річ була студентка, у якої в одязі не було елементів вишивки, але було жаття тканини, ручна робота, тому її теж прийняли до показу.

– Чи достатньо професійні наші дизайнери?

– Вони точно вкладають душу в свої роботи, ґанджів немає. Здається, що всі працюють в одному напрямку, але насправді вони використовують різну техніку. Минулого року ми їхали з дизайнерами в Париж, де вони проходили навчання. Так вони бачать, в яких напрямках мають розвиватися в моді взагалі, отримують міжнародний досвід. Етнічна вишивка в Україні популяризується, як ніде. Хоча, практично в усіх народів в етнічному одязі є вишивка хрестиком та схожі елементи. Але нашим майстриням і дизайнерам вдалося його популяризувати в Україні, тому ми маємо цим пишатися і вдосконалювати.

З бабусиної скрині. Як сучасна мода на вишиваний одяг прийшла в міста ще 100 років тому (ФОТО)

Звісно, нашим дизайнерам дуже важко стати відомими за кордоном – через брак сировини, досвіду, технологій. А ще, аби стати відомим брендом, потрібні великі інвестиції – йдеться не про тисячі, а про мільйони.

– В етнічному одязі більшає сучасних трендів?

– Щоб розвиватися, треба ­завжди придумувати щось нове. Нам варто пропагувати створення нових продуктів, наприклад, футболки з принтом або сукні з декоруванням. Але сучасні світові тренди – це «мішок», який жінка одягла, підв’язала та пішла. У нас, сподіваюся, такого не буде. Колись вишиваний одяг одягали на святкові події – надіюся, так і залишиться. Треба продовжувати традиції, додавати сучасні крої, елементи. Наприклад, друк на тканині.

– Як вибрати гарну ви­шиванку?

– Скажу банально: головне, щоб у вишиванці було комфортно. У мене є дуже дорога і гарна вишиванка, яку я одягаю рідко, а є дешева, яку можна носити щодня. А ще є вишита моєю бабусею, там видно неакуратні хрестики, але вона – одна з улюблених.

Стандарту немає – залежить від внутрішнього комфорту. Минулого року я відвідала музей у Франківську і поміряла вишиванку, якій більше 100 років. У мене було враження, що вона зроблена спеціально на мене – настільки просто пошито, але відчутна душа, вкладена в одяг.

Головне – не купувати речі, де шматок старовинної вишивки накладають зверху на нову тканину. У першу чергу це неправильно енергетично, бо ми не знаємо, хто колись носив цю сорочку. Вишиванка – це одне ціле, а коли ми відрізаємо шматок, то знищуємо цю енергію. Краще вже купувати репліки.

– Яких дизайнерів порадите?

– З Франківська – Любов Чернікову, ми з нею постійно працює­мо, а також Марію Чуднову, яка відкрилася чотири роки тому, в неї також дуже якісні тканини, складна для створення вишивка. А ще – Оксана Бейлах, яка працює більше в динамічному напрямку. У неї колекції переплетені: одна сорочка може компонуватися з іншими речами, доповнювати наступні.

– Зараз ви – радниця президента Торгово-промислової палати. Чи не важко поєднувати цю роботу з організацію фестивалів?

– Для мене фестивалі – це покликання. Вперше спробувала себе в цьому на «Порто Франко» і зрозуміла, що це моє, хоч є й недоспані ночі, і сльози. Тому поєднувати не важко, якщо є любов до чогось, бо «КрайКА» – це моя любов. Я хочу, щоб цей проєкт розвивався, хочу допомогти дизайнерам відчувати, що вони є частиною однієї спільноти.

Ми плануємо проводити навчання, може, в режимі онлайн. Будемо співпрацювати з навчальними закладами, прививати любов до національного, до культурної спадщини, бо нам є, чим пишатися.

Авторка: Ольга Романська
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.