Газета Люди Фото

Рульовий з «Черкас». Мешканець Тисмениці Володимир Бойко згадує події весни 2014 (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Володимир Бойко, мешканець Тисмениці й колишній рульовий нині вже легендарного тральщика «Черкаси», днями повернувся з зустрічі з побратимами. Екіпаж збирали у Черкасах. Там вони мали зустрічі з вихованцями клубу юних моряків, разом переглядали фільм. Це кіно про них.

Мер Черкас запропонував запрошувати екіпаж щороку. Володимир каже, ідея гарна, бо радий бачити своїх. До речі, то було вперше за шість років, коли зібралися майже всі, пише “Репортер”.

Щодо фільму вони з товаришами мають кілька зауважень, але розуміють, що стрічка є художньою. Втім, Бойкові не сподобалося, наскільки легковажно показали ритуал оморячення. Адже на кораблі це дуже урочиста подія. Екіпаж шикується, капітан оголошує прізвище новачка. Той виходить зі строю та має випити велику склянку води, яку двоє моряків тримають на гюйсі (хустина моряка). Не має впасти ані краплини. Лише тоді отримують посвідчення моряка.

Володимир проходив це у 2010 році, коли починав службу. З матроса дослужився до головного корабельного старшини. Звільнився у 2018.

Зелені чоловічки. Початок

У березні 2014 року Росія захоплює Крим. Тральщик «Черкаси» стояв на озері Донузлав, біля селища Новоозерне. Володимир пробує відтворити ті події. Чітко, без емоцій.

«Ми отримали сигнал бойової готовності № 1, – розказує він. – Відійшли від причалу десь на 30 м, аби «зелені чоловічки» не могли дістатися на борт. Бачили їх з корабля, як приїхали на вантажівках».

Тральщик – це корабель-сапер. Наприклад, при виході групи кораблів він йде першим, обстежує акваторію та виявляє міни.

«У нас таких було два – наш і «Чернігів», – згадує Бойко. – «Чернігів» здався, трьох моряків звідти ми прийняли до себе на борт. Вони не хотіли здаватися. Чекали на березі з речами, зв’язалися з нами. Один з них, до речі, з Франківська».

Вахту несли по чотири години. З автоматами та гранатами. Гранати щопівгодини кидали з носу й корми, аби водолази не підібралися й не заклали вибухівку. Також постійно провертали гвинти.

Захоплення “Черкас”

У такому режимі «Черкаси» жили три тижні. Потім отримали наказ вийти із бухти. Та коли вже були за кілька метрів від виходу, надійшла команда повернутися. Виконали. А наступного дня на виході росіяни затопили списаний корабель.

«Наші водолази потім обстежили територію та знайшли досить широкий вихід – понад 20 м, – продовжує Володимир. – Наш командир Юрій Федаш доповів про це командиру бригади. І назавтра на тому місті росіяни затопили ще один корабель. Зрозуміли, що нас зрадили. Ми ще раз обстежили вихід. Знайшли одне місце й уже нікому не доповідали. Далі дізналися, що адмірал Березовський перейшов на бік ворога. Замість нього став адмірал Сергій Гайдук. Він був уже свій».

Як перейти?

20 березня росіяни висунули ультиматум, щоб українці переходили на їхній бік.

«Багато було не згодні і я теж, – говорить Бойко. – Я тоді стояв за штурвалом і просто сказав, що відкручу кермо. Нікому не дам керувати кораблем. Була дуже напружена обстановка, бо багато й вагалися. Приваблювала обіцяна зарплата. Я на таке не вівся, бо складав присягу. Як перейти на інший бік?!».

Розказує, що тоді на кораблі були ще двоє прикарпатців – Степан Левицький з Бурштина та коломиянин Іван Кицюк. Перший нині за кордоном, а другий досі служить – у Миколаєві.

Екіпаж “Черкас”на причалі у селищі Новоозерне

Командир вишикував команду. Сказав, хто хоче продовжувати оборону, той залишається у строю, а хто ні – перейти на правий борт. Перейшли 12 людей із понад 50.

«Ми їх посадили на шлюпки і відправили на берег, – згадує Володимир. – Я взагалі казав, дати їм жилети і нехай гребуть».

Потім «Черкаси» підійшли до потоп­лених кораблів, зачепили один тросом і пробували відтягти, аби вибратися.

«Тоді росіяни почали психологічний тиск – літали гелікоптери, приїхав ЗІЛ зі снайперами, – розповідає Бойко. – Коли почали підбиратися до нас, командир дав наказ обрубати кінці, аби вони не зайшли на борт. Ми пішли назад, розвернулися, замполіт десь знайшов музику і на повну увімкнули спершу «гордого Варяга», а потім ще Океану Ельзи – «Я не здамся без бою». Ті на березі, певно, думали, що ми якісь відбиті на голову».

Свої партизани

У ті дні, каже Володимир, дуже допомагали кримські татари. Вони по рації розповідали про дії ворога, передавали харчі, кримськотатарський прапор і дитячі листи.

Ранком 23 березня «Черкаси» знову спробували вирватися.

«Тут нам якраз на руку був туман, пробиралися за приборами, – розказує Бойко. – Ледве вписувалися, аж метал скрипів. Пройшли десь 70 %, і тут зліва нас таранив російський буксир. Погнув борт, перила. Там було, може, троє військових, а решта цивільні. Наші поливали їх із брандспойтів, вітер дув з їхнього боку, то їм нічого не було видно. Ми могли перейти й захопити корабель. Але командир вирішив не ризикувати й дочекатися нашу десантно-штурмову бригаду, яка до нас так і не дісталася».

http://report.if.ua/lyudy/damaska-stal-dlya-neskorenyh-na-prykarpatti-gotuyut-podarunok-moryakam-yaki-buly-u-poloni-video/

Буксир зіштовхнув «Черкаси» на мілину, але вони вибралися заднім ходом. Тоді росіяни затопили на виході ще один корабель. Все, то була пастка.

Ворог крутився навколо на швидкісних катерах. Українці не давали піднятися на борт і відлякували неприцільним вогнем.

«Вони кричали, мовляв, закінчуйте, бо ви вже одні, – згадує Володимир. – А ввечері почався штурм. Вибухи, спалахи, катери, гелікоптери. Вони заклали підривний пакет, який пошкодив руль. Командир дав наказ загерметизуватись і чекати. Нас взяли на буксир і відтягли до берега».

Штурм тривав десь три години. «Ми готувалися відбиватися, але, звісно, було страшно, – зізнається Бойко. – Далі росіяни зайшли на борт. Ми їх усіх знали, бо часто перетиналися на змаганнях. Нас не чіпали. Була команда відпустити, бо ми гідно трималися».

Володимир посміхається й каже, що росіяни ще довго не могли спустити український прапор, бо моряки відв’язали трос, а флагшток облили мастилом. Ще й наробили написів зеленкою: «Слава Україні», «Україна понад усе», «Смерть ворогам».

“Хлопці чекають листів” – батьки полоненого моряка Андрія Ейдера у Франківську

«Хтось навіть у вентиляцію понапихав яєць, аби знали», – сміється Володимир.

…Через місяць він знову був у Криму. Росіяни віддали їм старий корабель «Ковель», якому 50 років. У частині вже все було перефарбоване у російські кольори.

В актори не схотів

Поруч із ним сидить дружина Мар’яна. Чоловіком дуже пишається.

Зараз Володимир працює зварювальником. За морем, зізнається, трохи сумує, особливо після зустрічі з побратимами й перегляду фільму.

Розказує, що в них тоді була така компанія спортивних хлопців – Віктор Заєвий з Миколаївщини, Володимир Куркін із Горлівки та Михайло Воскобойнік з Дніпра. З ними радий був побачитися найбільше. До речі, Воскобойнік знявся у фільмі. Кликали й Бойка, але той не захотів.

Хлопці мали на борту свій спортивний куток – гирі, турніки. Навіть тоді, в дні облоги, знімали стрес спортом.

Володимир і нині серйозно займається пауерліфтингом. Готується до змагань, наприкінці квітня має добрий шанс стати майстром спорту.

Вже у дверях кав’ярні, каже, що коли був зі своїми, то ніби й не минуло стільки часу. Ніхто не змінився.

Авторка: Світлана Лелик
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.