Люди

Мрія до свята. Чого бажають літні люди до Дня Святого Миколая

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Щозими молодіжний рух “Молодь за мир” навідується в будинки для літних людей, аби зібрати інформацію про потреби стареньких до Дня Святого Миколая.

Потім волонтери передають її “таємним Сантам”, які можуть зробити подарунки бабусям і дідусям до Дня Святого.

Цьогоріч “Українська правда. Життя” вирішила долучитись до акції та поспілкуватись з жителями Київського пансіонату ветеранів праці на вулиці Маршала Жукова, 2, пише “Репортер”.

Волонтери попереджали, що найчастіше те, чого потребують старенькі в будинку людей похилого віку, треба зрозуміти з контексту розмови. Мало хто говоритиме про матеріальне.

Втім, з контекстом і без нього зрозуміло, що те, чого їм справді бракує, за гроші не купиш.

МРІЯ ДО СВЯТА: НЕ РОЗЛУЧАТИСЬ З ДРУЖИНОЮ

98-річний Григорій Степанович цитує напам’ять уривки роману у віршах “Євгеній Онєгін” Пушкіна. Це – його улюблений поет.

– Я пошел в нашу библиотеку и спросил у Надежды Ивановны: А Пушкина еще не декоммунизировали?. Она сказала, что нет. Вот я у нее взял томик и держу его уже 2 года, – говорить дідусь.

Кімнату старенького прикрашають картини зятя-художника та фото правнука-8-класника. Григорій Степанович з гордістю розповідає, що той відвідує кілька гуртків одразу – і футбол, і танці, і англійську. І до дідуся навідується. Щоправда, нечасто.

Зараз його дочка з зятем – в Єгипті, а Григорій Степанович – тут, у кімнаті №43 Київського пансіонату ветеранів праці.

В будинку чоловік живе вже 13 років.

– Деточка моя, мне здесь, знаешь, как хорошо? – провадить старенький. – Мне 3 раза в день приносят покушать в комнату, убирают. А главное – постоянно заходит молодежь. Вот я с тобой за полчаса уже помолодел. А там, гляди, еще кто-то заглянет.

За словами чоловіка, йому подобається у пансіонаті. Тут – у нього друзі й улюблене хобі, якому нарешті можна присвятити увесь свій час.

Хобі – це написання листів у спеціальному блокноті.

Пише дідусь вчительці з першачками, які приходили навідати його, висловлюючи подяку “за воспитание таких внимательных и обходительных детей”, онукові, якого дуже любить, санітаркам, які підтримують порядок у його кімнаті. А також – біографію своєї мами. Каже, пам’ятає про неї геть усе.

Хоча, визнає, що пропрацювавши усе життя лісником, ніколи б не подумав, що йому буде подобатись писанина. Цим він завдячує Богові.

А ще, пише Машеньці, його колишній дружині. З нею чоловік розвівся, коли йому ще не було 30. Тепер шкодує. Каже, що з теперішньою мудрістю ніколи б цього не зробив.

– Понимаешь, я тогда уехал в Днепропетровск и оставил ее. Я прошу у нее прощения. Пишу: Машенька, родной мой патриарх, сейчас бы я этого не совершил, – каже чоловік.

Усі листи Григорій Степанович пише виключно для себе. І ніколи не збирається їх надсилати.

Між іншим, Машеньці нині – 96.

МРІЯ ДО СВЯТА: УВАГА ОНУКА

Синьоокій пані Ніні – 86. Її вік видають тільки злегка зморщені руки і купа життєвих історій за плечима.

Усе життя жінка працювала на шахті в Луганській області. Мала сина і доньку. Пані Ніна не стримує сліз: син загинув в Афганістані, коли йому було тільки 19.

За 2 місяці після цього помер чоловік – не витримав горя.

Коли в Луганську почались військові дії, пані Ніну до Києва забрала донька. Жінка каже, що сама хотіла до будинку для літніх людей.

– А ви уявіть собі, як би я заважала своїй доньці з чоловіком та внукові в однокімнатній квартирі. Тут я собі серед ночі світло можу увімкнути, кудись вийти, голосніше двері зачинити, увімкнути телевізор на повну гучність, потеревенити з подругами, – перераховує переваги пані Ніна.

Попри це, бабуся нарікає на свою колишню сусідку. Мовляв, Олька лінувалась вночі ходити до вбиральні, тому користувалась горщиком у кімнаті.

Пані Ніні це відверто набридло і вона радіє тому, що 73-річну Ольку перевели до іншої кімнати.

Однак, найбільше непокоїть бабусю її 26-річний онук. Бабуся знає про його життя усе – донька розповідає. Він про неї – нічого. Пані Ніна вважає, що у хлопця власні проблеми. Мовляв, немає коли приходити.

– Я ж його не буду змушувати, розумієш. От тільки коли моя донька затримувалась на роботі, я онука вкладала спати, він маленький був. Йому був десь рік.

От він засне, а я лягаю, бува, на інше ліжко. То він прокинеться посеред ночі і плаче, щоб я назад лягла. Бо він без мене не може спати. А тепер не треба бабуся, – зі сльозами на очах розповідає пані Ніна.

МРІЯ ДО СВЯТА: ЗДОРОВІ НОГИ

Заходимо до 80-річної Олени Василівни, питаємо, як у неї справи.

– Скоро будуть добре, – відповідає пані Олена. – А зараз у мене дуже ноги болять.

На запитання до стареньких “Як вам тут? Чи, може, чогось бракує?” усі відповідають однаково.

Олена Василівна не виняток:

– Тричі годують. В кімнаті тепло. Нам тут добре. І нічого більше не треба.

– А гуляти ходите?

– Та по коридору. Здорові б ноги мені.

– Друзі є у вас тут?

– За обіднім столом двоє. А всі інші – більше лежать, ніж ходять. Ви ж подивіться, в коридорах пусто. Думаєте, не сумно? Походила, посиділа. От тобі моє хобі. Ще й радіо мовчить, якась лінія там зламалась.

МРІЯ ДО СВЯТА: НЕ БУТИ ОДНІЙ У КІМНАТІ

У Київському пансіонаті ветеранів праці – планова прогулянка.

О 12.00 двері усіх кімнат майже синхронно відчиняються і звідти виходять люди з ціпками та іншими допоміжними засобами пересування.

Такими коридори приміщення бувають тільки тричі на день: на сніданок, обід і вечерю.

– Шире шаг, молодежь, – кричить бабуся, яка йде першою.

Коридор наповнюється сміхом.

Біля входу зустрічаю ще одну жительку пансіонату.

–  А що ви сьогодні принесли бабусі? – питає Валентина Вацлавівна. – О, банани я люблю. Цукерки мені не давайте – це не корисно. Я от купалась. Прийшла додому.

– А де ви купались? – питаю.

– Ну, не в сауні ж. У Дніпрі, – сміється та. – Я вже 15 років так роблю. Тому і виглядаю добре. Заходьте до мене, в 126 кімнату. Я вам усе розкажу.

За годину Валентину в її кімнаті я не знаходжу.

Санітарка каже, що зустріти її вдень важко. Вона, мовляв, як вранці виходить гуляти Києвом, – так увечері й повертається. Так їй легше – не сидіти самій у кімнаті.

МРІЯ ДО СВЯТА: БУТИ МОЛОДОЮ

Валерії Олексівні – 92. І сьогодні вона – лебідь.

– Я сегодня падала. Поэтому я лебедь. Летаю, – сміючись, зустрічає нас бабуся.

Улюблена справа Валерії Олексіївни – розповідати історії з молодості. Скидається на те, що таким чином жінка не постаріє ніколи.

За 2 хвилини нашої розмови ми переносимось у воєнний період, де пані Валерія закохується у естонця, офіцера Юрія.

Ще через півгодини – в Індію, куди жінка приїхала в зимовому пальті.

– Что вам рассказать, девочки? Война еще не кончилась, а я уже влюбилась.

З майбутнім чоловіком жінка розписалась, коли вони просто проходили повз РАГС. Ходімо, мовляв, розпишемось. Тоді пані Валерія вже була вагітна.

– Пришли мы тогда к маме и сказали, что поженились. А мама говорит: Вот и хорошо, сейчас свадьбу справим. У нас есть борщ. Вот мы поели борща и выпили чаю с вишневыми веточками. Самая лучшая свадьба, – пригадує Валерія.

Вона розповідає про те, як народила сина, як за нею приїхав батько чоловіка, який на той час перевівся в естонський військовий корпус. І здається, що це було тільки вчора.

Бабуся пам’ятає усе – навіть день тижня.

– Отец Юры говорил очень плохо по-русски. И поэтому в поезде, когда в Таллин ехали, постоянно называл меня невестой, а не невесткой. Пока я к нему не обратилась: Папа.

Это точно было воскресенье.

Молоде подружжя прекрасно жило в Естонії. Ці роки пані Валерія пригадує так, ніби це було вчора. Не розповідає тільки про те, де і коли помер її чоловік. Ніби зовсім не хоче в це вірити.

Щоб сфотографуватись, Валерія Олексіївна одягає свій “парадний зелений берет” і продовжує:

– Вот и вы придете к своим кавалерам сегодня и скажете, что с бабулькой общались. Пусть ценят свою молодость. Захотят послушать – пусть приходят, я им все расскажу.

Я виходжу з пансіонату з думками про власну бабусю – її вже давно немає.

Назустріч мені йде молодий хлопець. Хочеться вірити, що принаймні одне серце серед тих, хто живе в цьому будинку, зараз зрадіє тому, що до нього навідався онук.

Це – найкращий подарунок до Дня Святого Миколая.

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.