Газета Люди Фото

«Дрібнота» навчає архітекторів. Як у Франківську діти досліджували епоху модернізму (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Минулої суботи у франківському просторі “Дрібнота” завершилася тижнева архітектурна школа для дітей 8-14 років.

За шість днів учасники представили власні проекти – демонстрували креслення і макети, розповідали про елементи модернізму, відповідали на запитання. «У нас все по-дорослому», – каже архітекторка Валерія Агафонова. Дрібнота

Фото: Андрій Сидорук

Про модернізм

В освітньому експериментальному просторі «Дрібнота», який з початком літа розташувався на Промприладі, гамірно. Хтось з учасників архітектурної школи вже очікує на презентацію, а хтось ще готує свої проекти. На дошці прикріплені навчальні креслення і напис: «Що я тут роблю, у мене ж канікули?!».

12-річний Іван з допомогою Валерії Агафонової доклеює сонцерізи на макет офісного центру на Галицькій, 22. Вони умовно назвали цей будинок «Вежа» – за назвою телерадіокомпанії на останньому поверсі будинку.

Іван каже, будинок обрав саме за сонцерізи та велику кількість вікон.

«Ми вивчали ранній і пізній модернізм, – говорить Іван і показує два креслення фасадів. – Тут усі деталі будинку були практичні. Це доводять сонцерізи на моєму макеті «Вежі», що відноситься до пізнього модернізму. Цей будинок мені дуже сподобався – на ньому багато вікон, і їх дуже важко було вирізати».

Операційна менеджерка Галина Іванців розповідає, що в дитячій архітектурній школі навчалися семеро учасників від 8 до 12 років. Протягом шести днів вони слухали про модернізм, ходили на дослідницькі екскурсії містом, розглядали будівлі.

«Це такий міський табір, коли дітлахи відпочивають і навчаються в інтерактивному форматі, – говорить вона. – Тут вони пробують розвивати свої спонтанні ідеї, вигадувати будинки та мислити творчо. Незважаючи на різний вік, вони легко ладнали між собою».

Заняття у просторі на Пром­приладі проводили Валерія Агафонова і Володимир Пономаренко, викладачі дитячої архітектурної школи, яка в Харкові працює вже четвертий рік.

«Влітку ми проводимо виїзні воркшопи у різних містах. І вже втретє ми у Франківську, – каже Валерія. – Для Франківська обрали не дуже популярну в Україні тему радянського модернізму. Він, насправді, дуже важливий – нині ним цікавляться в усьому світі. І тут важливим є не слово «радянський», а саме – модернізм. Це світова тенденція, коли почали робити все з бетону, а потім – залізобетону, відмовились від декору. Ми не можемо рухатися далі й розвиватися, якщо не знаємо, що у нас було в минулому».

Вчителі-архітектори розповідають, що за цей тиждень дослідити усі модерні будівлі у Франківську, звісно, не вдалося. Дітям показали кілька жилих будинків, ратушу, поштамт і автобусну зупинку. А ті вже самі обрали, що їм сподобалося найбільше і відтворили це у проектах.

«Вежа», драмтеатр, сонцерізи

За підсумками школи Олег розробив підбірку наліпок з найбільш поширеними у Франківську елементами модернізму. За його задумом, із цих елементів-наліпок кожен може змоделювати власний будинок.

Олег з Тернопільської області. В архітектурний табір «Дрібноти» його водила тітка, яка нині живе у Франківську. Мама хлопця Галина Походжай розповідає, що перш за все хотіли, аби син став самостійнішим. Каже, варто віддавати дітей на такі речі, щоб дитина мала можливість зрозуміти, який напрямок обрати – чи це його, чи ні.

Данило презентував макет будівлі пізнього модернізму – драмтеатру. Розповідає, що його привабили деталі. А Максим зі своєю командою власноруч відтворив одне з вікон спілки художників – різали, збивали, фарбували.

«Працюючи з інструментами, вони вперше відкинули свої телефони і змагалися за те, хто що буде робити, – говорить Володимир Пономаренко. – Це дуже виручило. Ми зрозуміли, що треба вводити побільше роботи з інструментами, щоб не бачити телефонів на заняттях».

Валерія Агафонова розповідає, що, крім теорії, були й незвичні вправи, які допомагали сконцентруватися і вчили бачити на перший погляд неважливе – діти повільно пили воду або вивчали різні матеріали із зав’язаними очима.

«Ми щодня робимо багато речей і навіть не зауважуємо, як саме, а архітектору дуже важливо вміти помічати деталі, – говорить Валерія. – Для цього є різні вправи. На одному з завдань дітям спочатку було складно зрозуміти, як можна зробити будинок з паперу без клею і ножиць. Але один зміг – і всі змогли. Потім презентували свої роботи, адже це теж дуже важливо вміти».

То більше про людей

«Дітям було важко сприймати модернізм, бо у Франківську вони звикли до будинків з ліпниною. Наприклад, поштамт їм зовсім не зайшов, – далі розповідає Володимир. – Повз сірі будинки проходять, не помічаючи. Але бачать якісь двері старі чи плиточку, і в них аж коліна трусяться, навіть якщо це й не має історичної цінності».

Втім, переконують архітектори, навіть якщо не заглиблюватися в модернізм, коли перебуваєш в цьому середовищі, то воно все одно впливає.

Саме через такий позитивний вплив у «Дрібноті» і взялися за архітектуру. Засновниця простору Наталя Найда каже, цьогоріч тут стартували з трьома напрямами – бізнес, наука і архітектура. І вже встигли провести три тематичні табори. В кінці серпня пройде ще один архітектурний, але вже на тему Промприладу. А з осені у «Дрібноті» готуються запускати повноцінні курси для дітей, які Найда називає факультетами.

«На таких заняттях ми виховуємо дітей естетично, – говорить Наталя. – Архітектура – це ж не про будинки, а про людей у місті, як вони в ньому живуть. Наприклад, діти досліджували, що таке вхідні двері, для чого над ними маленьке віконечко. Ці речі продумані кимось і для чогось, а не так як сьогодні – дизайн для дизайну. Для нас важливо, щоб було естетичне виховання, смак, розуміння того, як будинок збудований».

Володимир Пономаренко каже, найкращий вік для занять з архітектури – вісім років, коли дітей ще не встигли зіпсувати позолотою, джипами і високими парканами, але вони вже знають, як виглядають зсередини лікарня, школа, театр, як пахне квартира бабусі. Втім, починати можна й раніше, головне – вміти читати і писати.

«Табір – це перший контакт дітей з архітектурою, – говорить Володимир. – Шість днів, звісно, мало, але й 5-6 років в університеті не буде достатньо – цьому навчаєшся все життя».

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.