Влітку Ірина Клицюк пішла з посади директорки центру сучасного мистецтва, створеного при міській раді. Цього разу все відбулося швидко й безболісно – провели конкурс за участі єдиного кандидата і на місце Клицюк затвердили художника з Херсонщини Андрія Шнайдера.
То як живеться тому муніципальному ЦСМ, за який свого часу воювали з владою сотні художників, письменників, журналістів, а потім створили свій, пише “Репортер”?
Про розмову домовилися з першого дзвінка. Нове приміщення на Марійки Підгірянки, 23 – на першому поверсі новобудови, поряд з офісами й косметологічним центром. На пластикових дверях – роздрукований папір з написом «Івано-Франківський центр сучасного мистецтва».
Читайте Арт-майдан на риштовках. Чому відомі франківці воюють із владою міста за ЦСМ і Звіжинського
Всередині холодно. Андрій Шнайдер зустрічає в куртці. Каже, опалення ще не вмикали (говорили 29 жовтня).
– Андрію, ваша родина творчо працювала у Херсонській області. Як опинилися у Франківську?
– Я народився у Львові. У Херсоні відкрили бавовняний комбінат, і батько забажав там працювати – давали роботу і квартиру, тож ми переїхали. А навчався я, як і батьки, в академії мистецтв у Львові.
– То нині вас сюди запросили?
– Так сталося, що ми переїхали до Франківська моєю сім’єю. І мені запропонували цю посаду.
– Ви працювали у цьому ЦСМ і до призначення директором?
– Так, художним керівником. Але мене брали вже з тим розрахунком, що Іра (Ірина Клицюк – Авт.) піде, і я вже всім займуся. Бо Іра попередила, що звільняється.
До теми “Сучасне мистецтво провокує людину розвиватися”, – Звіжинський про мурали, Перекліту і конфлікт навколо ЦСМ (ВІДЕО)
– Ваша родина займається текстилем?
– В основному працюю з текстилем. Займався також і графікою, і живописом, і монументальним розписом, і монументальним текстилем. Донька – художник, дизайнер. Дружина – мистецтвознавець. Ми разом з 1995 року організовуємо у Херсоні міжнародну виставку текстилю Scythia. Тепер перевезли її сюди. У Франківську Scythia вперше проходила влітку минулого року у художньому музеї. Ми рік робимо велику виставку, а рік – малу. Цьогоріч була якраз велика – на трьох локаціях.
– Ви так і не відповіли – до Франківська переїхали чому? Знали, що очолите ЦСМ?
– Ні. Були інші причини, особисті. Не хочу про них говорити. Я у Франківську вже другий рік.
– Мали до того якісь зв’язки у нашому місті?
– Звісно. Інститут, який я закінчив, давав широку географію знайомств – до нього приїжджали не лише з України. Тому знайомих маю всюди. Михайла Дейнегу знаю зі свого першого курсу. Він тоді був вже на п’ятому. Богдана Губаля знаю за виставками. З Іваном Марчуком вчилися на одному курсі. Як виявилося, Якимечко – на курс молодший.
– ЦСМ був єдиним варіантом роботи у Франківську?
– Ні. Ми нічого не шукали – мали свої проблеми. Мені Михайло Дейнега запропонував: чи не хочеш зі своїм досвідом піти на цікаву роботу? Бо текстиль сучасний – це і є сучасне мистецтво. Я подумав, чому б і ні, бо знаю відомих художників за кордоном.
– Ви знали, в якій ситуації доведеться працювати, – про відокремлення громадського ЦСМ?
– Так. Може не так докладно, але знав.
– Нині у роботі цей конфлікт відчутний?
– Так. Я мав розмову з людьми – не хочу їх називати… І коли став директором, запрошував зробити тут виставку. Але ті, хто були тут до мене, не хочуть мати справи з державною організацією.
– Робили крок назустріч?
– Відкрито я з цією групою не спілкувався – лише з деякими людьми. Я просто не знаю, як з ними зараз говорити, коли мені відверто сказали: «Ми не маємо до тебе ніяких претензій, але не хочемо мати до держави ніякого стосунку». В будь-якому випадку ні з ким не хочу сваритися чи навіть конкурувати. Я вважаю: що більше у нас центрів, пов’язаних із мистецтвом, то краще. Цим якраз і вимірюється культура. Вони роблять одне, ми робимо інше, а разом створюємо мистецький образ Івано-Франківська.
До теми У Франківську виставкою “Чеч” ожив Центр сучасного мистецтва
– На конкурсі була лиш ваша кандидатура?
– Так, лиш моя.
– Місто підтримує центр грошима чи лише дає приміщення?
– Поки великої підтримки я не бачу. Треба віддатти належне, Марцінків на відкриття виставок приходить. Але для тієї діяльності, якої від нас очікує департамент культури, цієї площі мало.
– Скільки маєте площі?
– Загальної десь 90. Скільки виставкової, зараз не скажу. Але суть навіть не в тому. Департамент бачить нашу діяльність як центр сучасного мистецтва зі статусом клубної установи – це майстер-класи, гуртки і т. д. Нині у київських й інших центрах сучасного мистецтва поєднують галерейну діяльність з освітньою роботою. Тому в певній мірі департамент правий.
Читайте Мистецтвознавиця Євгенія Моляр про мурали, скандали, ЦСМ і чому музей Небесної Сотні у Франківську – не музей
Але ми повинні будувати роботу не на тому, що ми набираємо дітей і чомусь їх вчимо, а тут от – виставки. Має бути мистецька діяльність – виставки і проекти. І вже на її базі можна залучати публіку: і дітей, щоб готувати собі глядача, і дорослих – вони теж хочуть долучатися до мистецтва, і їх треба долучати. Треба показувати, що є класичне мистецтво, а є сучасне, а ви собі спробуйте. Це все треба налагоджувати. У нас буде новий художній керівник – Василь Стефанишин. Йому цікаво навчати і в нього є своє бачення цього.
– То гроші є на зарплату чи й на проекти?
– Місто платить зарплатню. Мені казали, що може давати гроші й на проекти. Але треба їх придумати, домовитися. Результату очікують одразу. А серйозні проекти потребують серйозного фінансування, ресурсів. З іншого боку, якщо запросити когось із-за кордону, потрібна фінансова підтримка. Хотілося б її для своїх художників – хоча б на транспортування робіт. Не кажучи про поселення. Бо виходить, що ми запрошуємо театри, музикантів, платимо їм проживання, транспортування, гонорари. А з художників лише вимагаємо – привезіть, зробіть…
– Що ви привезли до Франківська, крім Scythia?
– У ЦСМ я ще ніяких проектів не зробив, але планую. Закрити площу виставкою легше, але теж складно. Бо у Франківську є цей поділ на коаліції. Але, думаю, людей все одно треба об’єднувати. Бо мистецтво – поза всякими амбіціями. Такої виставки, як Scythia, на приватному рівні ще не було. Вона нині входить у десятку найпрестижніших виставок текстилю у світі. Зараз найбільша така виставка проходить у Китаї – там представлені роботи Богдана Губаля і мої. Тож місто отримало разом з нами і виставку такого рівня.
– Ви вважаєте це іміджевим здобутком?
– Так. Місто має розуміти, що і ЦСМ – іміджева річ. Якщо приїде делегація із заходу і спитає за муніципальний ЦСМ чи муніципальну галерею, а в нас такої не буде, то будуть сміятися. Бо в світі це точка піару для міської влади. І в світі прийнято, що мер приходить на виставки і цікавиться мистецтвом.
Читайте Анатолій Звіжинський: Про «Zenko Platform» та комплекс маловартості мистецтва
– Поки в ЦСМ були лише локальні виставки?
– Були локальні, були й міжнародні, але організовані не центром – їх привозив львівський менеджер. Усі хочуть – ти одразу покажи! Але одразу не можна. Треба чекати – люди мають свої плани, з ними треба домовлятися. Ми маємо домовленості на перший проект на вересень наступного року.
– Локація для ЦСМ на Марійки Підгірянки зручна?
– Дуже незручна. Навіть художники не знають, де це. Тим більше, це офісне приміщення і призначене не для цього. До того ж ми з Василем (Стефанишиним – Авт.) плануємо робити майстер-класи. Це може закінчитися тим, що ми цю виставкову площу легко вб’ємо дитячими ручками.
– У будні люди доходять на виставки?
– Доходять, – Шнайдер набирає повітря і зітхає. – Але небагато. І через розміщення, і через ті проблеми. Думаю, ті люди, які з іншим центром, то вони туди приходять, його підтримують (Йдеться про громадський ЦСМ на Коновальця, 80а – Авт.). А сюди – ні. Таке враження, що це принципово. Але раз вже так сталося, давайте жити дружно.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.
Comments are closed.