Газета Культура

Кам’яні обличчя Франківська. Що таке маскарони і чому їх треба рятувати (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Кажуть, що центр міста – це його лице. Але й сам центр теж має багато облич, у Франківську вони кам’яні. Йдеться про маскарони або маски, якими прикрашали будинки Станиславова періоду сецесії – австрійського модерну.

За словами архітектора-реставратора Ігоря Панчишина, колишнього начальника міського відділу з питань охорони культурної спадщини, варто розрізняти міську архітектуру до Мармулядової пожежі 1868 року та після неї.

Мовляв, після тої катастрофи у забудовників було обмаль часу й велика територія, яку треба було відновити. Тому архітектура міста стала дещо еклектичною (поєднання кількох стилів), що у мистецьких колах часто вважають відсутністю смаку та зайвими витребеньками.

«Сецесія вже відгуляла усюди в Європі, а потім аж почала доходити до нас, – розповідає Панчишин. – За кордоном вона була більш виразною, а тут – провінційним відголоском, можливо, навіть несвідомим. Маскарони у Станиславові з’явилися як декоративне прикрашання окремих функціональних елементів – кронштейнів, які тримають балкони, карнизів, пілястрів тощо».

Отже, виявляється, маскаронами називають не лише людські обличчя. А сама межа, що вважати маскароном, а що вже скульптурою – досить розмита.

«Специфіка стилю сецесії давала можливість бавитися з тваринами, химерами, – продовжує Ігор Панчишин. – Жіночі й чоловічі зображення не мусили бути портретними та мати пряму символіку, щоб було складно визначити – це Артеміда, чи якась інша богиня. Це навіть не обов’язково були персонажі з міфів чи казок, могли бути просто стилістичні зображення».

Є версія, що першою функцією маскаронів було відлякування від будинків злих духів, але навряд архітектори Станиславова вкладали в них саме такий сенс.

«Флоріанка»

Дуже часто кам’яні обличчя робили химерними та страхітливими, як на будинку колишнього страхового товариства, так званій «Флоріанці», 1903 року. Але там в задумі не було налякати перехожих. Просто так робити було модно, і кожен дизайнер вправлявся, як хотів. Крім того, у отворах, чи то викривлених ротах, була суто практична потреба.

«Мала бути дірка, щоб стікала вода, або сходив сніг. Саме за рахунок цього вони й виглядають моторошно», – каже Панчишин.

Жіночі маскарони

Персонажі, як в архітектурі, так і в живописі цього періоду були подібними. Тому часто підсвідомо починають шукати зв’язок з історичними чи міфічними відповідниками, а насправді – це просто типові образи.

«Сецесія довела типажі до досконалості, – говорить Ігор Панчишин. – Наприклад, жінок зображають круглолицими, з пишними вустами, глибокими, глибоко посадженими очима, словом дуже гарненькими. Але якщо мені говорять, що це якийсь реальний персонаж – я не вірю, хіба це було записано у документах, але такого я не зустрічав».

Каже, якось знайшов жіночий маскарон просто на вулиці – біля зруйнованого будинку.

«Я приніс цю кобіту додому і взявся відчищати від набілів і порохів, – із захопленням розповідає архітектор. – Обличчя гладеньке, все так ідеально! Це показник, що саму форму робили дуже якісно. В одній такій могли відливати по кілька за раз, бо на одному будинку вони здебільшого стандартні, однакові. І це не скульптура, тут не надто важлива персоналія. Якщо поставити поряд дванадцять Афродіт, то вони втрачають свій сенс, бо лиш одна важлива. А маскарони – просто частина декору».

«Меркурій»

Та бувають випадки, коли суголосся з конкретним персонажем можна простежити. На куполі та стінах залізничного вокзалу Франківська живе маскарон, схожий на римського бога торгівлі – Меркурія.

«Але це знову ж таки стилізація, – каже Панчишин. – Бо у Меркурія крильця на меш­тах, а тут, оскільки ніг немає, то прикріпили до голови».

Рицарі Потоцьких

На в’їзних воротах палацу стоять на сторожі два рицарі, які насправді ніякі не люди, а просто набір обладунків.

«Це об’ємна скульптура, задня частина якої повністю плоска, – пояснює Ігор Панчишин. – Коли прийшла Австрія, вони майже усі військові частини чи шпиталі обрамляли такими зображеннями. У них немає нічого персоніфікованого, хоч всі й називають їх рицарями. Це повністю одностороннє зображення, тому коли довелося писати про них у проєкті реставрації брами, їх назвали маскаронами».

Цей випадок ще раз підтвердив розмитість терміну – маскарон.

Чоловіки, жінки, химери, тварини, путто (хлопчики з крилами), рицарі – майже всіх їх у Франківську об’єднує занедбаність елементів. Звісно, деякі «турботливо» зовсім забілили, що майже не видно рельєфу, а деякі досі не внесені до списку пам’яток.

Кам’яні обличчя Франківська поступово вмирають, а ми навіть не помічаємо їхніх сліз.

У Франківську демонтують пів сотні вивісок та рекламних об’єктів (СПИСОК)

Авторка:Тетяна Скоропляс

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.