Історія Газета

Як у Станиславові цісаря зустрічали. Репортаж через 140 років (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
У ХІХ столітті в аптеках продавали не лишень ліки. Додатково там можна було придбати вино, косметику, газети й журнали, а ще квитки на вистави й танцювальні вечори. На початку осені 1880 року в аптеці «Під якорем», що на площі Ринок у Станиславові, з’явилися квитки на небачену атракцію. До міста мав прибути найясніший цісар Франц Йосиф І, тож громадськості пропонували купити місце на спеціальній гостьовій трибуні, яку вже споруджували на вокзалі.

То як до нас приїджав цісар і що він встиг за 15 хвилин – у Репортері.

Казка про безкорисного хлопчика

Франц Йосиф вступив на престол у 1848 році. Він зумів втихомирити революційні події «Весни народів» та вберегти імперію від розпаду через потужне угорське повстання.

У Галичині імператора поважали. Полякам подобалися реформи, які надали їм більше автономії, а українці любили цісаря за прихильне ставлення до них. Монарх не часто бавив край своєю присутністю. Протягом 1850-х він двічі навідувався до Галичини і ось тепер зібрався втретє. Цього разу Франц Йосиф скористався досягненнями технічного прогресу і мандрував потягом.

Легенди Станиславова. На чому погорів поручик

Під час візиту цісар мав відвідати Львів і Чернівці з невеличкими зупинками на маршруті. Програма була насиченою – військові маневри, святкові обіди, відвідування храмів та університетів, екскурсії по виставках і наф­топромислах. На кожній станції Франца Йосифа зустрічало місцеве начальство. Уздовж рейок на пагорбах стояли святково вбрані селяни з прапорами й церковними хоругвами. Аби хтось у запалі не кинувся під потяг, попереду локомотива причепили спеціальний пристрій. Швидкість була невеликою, багато хто цим користався і кидав у вікна цісарського вагону петиції на височайше ім’я.

Історик Денис Мандзюк наводить кумедний випадок. Якийсь селянин в одній руці тримав шапку, а в іншій – клопотання, написане місцевим дяком. Коли потяг порівнявся із ним, він так розхвилювався, що жбурнув у вікно не лист, а шапку.

 

Імператор Франц Йосиф на вокзалі у Львові

Під час військових маневрів у Судовій Вишні (Львівщина) трапився цікавий епізод. Сонце пригрівало, цісаря мучила спрага. Раптом він побачив сільського хлопчика, який ніс глечик з водою, і попросив напитись. Той поділився водою, і задоволений монарх наказав ад’ютанту розрахуватись. Коли офіцер протягнув банкноту у 10 гульденів, хлопчик гордо відповів: «Хай Бог боронить, щоб я брав у свого цісаря гроші за воду!».

Від цієї історії тхне пропагандистським фейком. По-перше, як хлопчик зміг опинитися біля особи цісаря під час військових маневрів – територію мусили закрити від сторонніх. Та й сам факт відмови від грошей теж викликає сумнів. Аби заробити 10 гульденів, його татусеві треба було гарувати цілий тиждень з ранку до вечора. Схоже, хлопчика просто вигадали улесливі газетярі. Погодьтеся, якби цісар аж так хотів пити, йому б миттєво подали.

Раритети з Відня. Про що розповідають віднайдені знимки в’язниці “Діброва” (ФОТО)

Король з народом

У Львові Франц Йосиф пробув кілька днів і в сьомій ранку 15 вересня 1880 року виїхав до Чернівців. Маршрут пролягав через Бібрку, Букачівці й Галич. До імператорського вагону сіли: намісник Галичини граф Альфред Потоцький, маршалок (тобто спікер) крайового сейму граф Людвик Водзіцький, пожиттєвий член австрійської палати панів князь Кароль Яблоновський, командувач австрійськими військами у Галичині барон Літцельгофен і генерал-ад’ютант Фридріх Мондель.

Життя таких зіркових пасажирів не могли довірити звичайним машиністам, тому локомотивом керував генеральний інспектор Львівсько-Чернівецької колії, радник двору Клауді. Його асистентами були інспектори Естрейхер і Вежбицький. Останній згодом стане першим директором новоутвореної станиславівської дирекції залізниць…

Вокзал у Станиславові

У Станиславові до приїзду цісаря підготувалися капітально. Наведемо уривок із книги Олександра Новолецького «Пам’ятка подорожі цісаря Францішка Йоси­фа І по Галіції».

«Колійовий двірець, цілковито оздоблений квітами і гірляндами, являв собою чудове видовище. Від в’їзду на вокзал стояли дві піраміди, біля виїзду – ще дві такі самі, поставлені коштом міста. Між ними майоріли прапори, а на самих пірамідах зроблені написи – «Народ з королем! – Король з народом!». (Тут треба нагадати, що серед багатьох титулів Франц Йосиф ще звався королем Галичини і Лодомерії – авт.)

Незважаючи на негоду і дощ, незліченні маси народу, що прибули з міст та околиць, юрбилися навколо вокзалу. Порядок підтримувала міська поліція під керівництвом п. З. Вонсовича, добровільна пожежна команда на чолі з паном В. Мюльном та почесна міщанська варта під командою п. Мілеровича».

Даунтон по-галицьки. Як поводилися під час застілля 100 років тому

Найбільше народу зібралося на рампі, що була біля правого крила вокзалу. А ось трибуна виглядала напівпорожньою. Річ у тім, що її поставили у незручному місці, звідки був поганий огляд. На перон сторонніх не пускали. Там вишикувалися пожежні з хоругвами, дівчатка з початкової школи, міський оркестр «Гармонія» й тутешнє начальство. Навпроти перону, за колією, розставили студентів гімназії, реальної школи та хлопчиків із початкових шкіл міста.

План прикрашення вокзалу прислали зі Львова, натомість там не визначили місця для працівників залізниці й паровозоремонтних майстерень. Тому начальник станиславівських верстатів інженер Бірнбаум спорудив окрему трибуну для залізничників, виділивши кілька місць представникам ремісничого товариства «Гвязда». Зрозуміло, що звідти цісаря було видно, як на долоні.

Хліб, сіль і компліменти

О 10.29 постріл з мортири повідомив про наближення цісаря. Рівно за хвилину потяг порівнявся з пероном, натовп скандував «Най жиє!», а дівчатка кидали букетики під колеса. В оточенні почту цісар вийшов з вагону. На той час йому вже було 50 років, він був лисий, як коліно, і мав пишні бакенбарди. Але громадськість не побачила найсвітлішу лисину, оскільки монарх був вдягнений в уланський мундир і мав головний убір.

На пероні його ще з восьмої ранку очікував місцевий бомонд. Більшість начальників, аби підкреслити свою польськість, були не в фраках і сюртуках, а в націо­нальних польських костюмах. Першим цісар підійшов до полковника Нойгауза і подякував за доб­рий вишкіл місцевого гарнізону.

Одразу після цього маршалок повітової ради Станіслав Брикчинський підніс Францу Йосифу хліб-сіль та виголосив промову. Майже на всіх станціях чиновники казали одне й те саме: «Дякуємо тобі, цісарю! Ми так щасливі! Щастя, здоров’я, многая літа вам і вашій кобіті!». Брикчинський говорив польською, а цісар відповів французькою. Краєзнавець Олена Бучик перекладає його слова так: «Я дуже радий, що можу вас усіх, тут присутніх, привітати». І тут же додав про погоду: «Цього дощу, мабуть, дуже чекали господарі».

Ян Потоцький був великим диваком і помер нещасливим, але його не забули (ФОТО)

Потім монарха вітав заступник повітового старости Гельман. Цікаво, якими такими важливими справами займався сам староста, що проґавив приїзд свого найвищого шефа? Далі виступив бургомістр Ігнацій Камінський. До речі, в минулий приїзд Франца Йосифа його, як революціонера, влада ховала подалі від монарших очей. Тепер він сам став владою і дякував цісарю за допомогу при відбудові міста, спаленого Мармулядовою пожежею. Монарх зауважив, що головна заслуга тут місцевої влади і пожалкував, що стисла програма не дозволяє йому пройтися містом. Натомість, пообіцяв, що наступного разу неодмінно затримається на довше. Збрехав.

Імператор під час візиту до Коломиї – там йому показали гуцульське весілля

Запитання й відповіді

Найцікавішими виявилися діалоги цісаря з чиновниками нижчих рангів, які докладно переповіла станиславівська газета «Хроніка». Так, у президента окружного суду пана Ожуревича Франц запитав, чи багато він має судових справ і чи часто збирається суд присяжних. Той простодушно відповів, що справ небагато, а присяжні востаннє засідали півтора місяці тому. Тоді цісар показав на великий натовп судових чиновників і поцікавився, навіщо їх стільки. Блідий Ожуревич промимрив, що саме стільки потрібно для нашого великого суду.

У прокурора Паулі цісар спитав, чи має той зараз якісь важливі справи. Навчений промахом судді прокурор відрапортував, що наразі нема, але вранці було аж дві!

Директор гімназії Керек’ярто доповів, що в його закладі навчаються 400 учнів. «В одній будівлі?! – здивувався імператор. – Ви мусити робити дві зміни». Директор погодився і, звісно, лишив усе як було.

«А це директор реальної школи пан Чачковський», – сказав заступник старости Хельман, показуючи на чергового чиновника. «Вищої реальної школи», – поправив його цісар.

У лідера єврейської громади пана Гальперна Франц Йосиф запитав, скільки люду вона налічує. Перекинувся кількома словами з баронами Блажовським і Ромашканом, надрадником скарбової дирекції Покінським, політичним емігрантом і письменником Феліксом Левицьким та якимось паном Буржинським. Потім, ігноруючи решту, потиснув руку повітовому маршалку Брикчинському, сів у вагон і відбув до Коломиї. Там на нього чекали дві виставки, відкриття пам’ятника й весілля гуцулів.

Потяг рушив о 10.45, тобто цісар перебував у Станиславові 15 хвилин. Більше до нашого міста він не приїздив.

Автор: Іван Бондарев

Нащадки Потоцьких із Станиславова. Що сталося з представниками “тупикових” гілок (ФОТО)

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.