За весь час існування міста в ньому народилося багато яскравих особистостей. Багатьох із них доля розсіяла по всьому світу, але Станиславів назавжди лишився для них рідним.
Цього разу в Репортері – Василь Величковський, монах-редемпторист, в’язень радянських концтаборів, єпископ УГКЦ, священномученик.
Василь Величковський народився 1 червня 1903 року у Станиславові в родині священика, родовід якої сягав запорізьких козаків. Спочатку навчався у сільській початковій школі, а відтак у гімназіях Бучача й Городенки.
У 15 років, ще гімназистом, Василь вступив до лав Січових стрільців. У листопаді 1918 брав участь у встановленні української влади в Городенці. Восени 1919 року вступив до лав УГА, під час походу за Збруч на Хмельниччині потрапив до польського полону, невдовзі втік і повернувся до Станиславова.
У 1921 році Величковський екстерном закінчив гімназію (нині Шевченка, 44) і вступив до Львівської духовної семінарії, де професором догматики був отець Йосип Сліпий. Дияконські свячення Василь отримав з рук митрополита Андрея Шептицького. У 1925-1928 роках був священиком і монахом у монастирі редемптористів у Станиславові. Потім – парох у Костополі на Волині.
У 1935 році повернувся до Станиславівського монастиря.
Уродженці Станиславова. Даніель Остер – перший єврейський мер Єрусалима
У 1941 році за дорученням митрополита Андрея Шептицького Василь Величковський їде місіонером до Кам’янця-Подільського. Далі стає ігуменом монастиря у Тернополі.
Під час погрому УГКЦ отця Василя Величковського 7 серпня 1945 року заарештовують енкаведисти. Київський суд засудив його до смертної кари, але потім її замінили на 10 років таборів у Воркуті.
Вийшовши на волю у 1955 році, Величковський переїздить до Львова і продовжує там душпастирську діяльність. Зокрема, тоді він написав «Історію чудотворної ікони Богородиці Неустанної Помочі». У 1959 році отримує номінацію на єпископа забороненої УГКЦ. У 1963 митрополит Йосип Сліпий таємно рукоположить Василя Величковського на єпископа, відтак він засновує у Львові підпільну духовну семінарію.
У 1969 році Величковського вдруге заарештовують і засуджують на три роки колонії суворого режиму. Покарання відбуває у місті Комунарську (нині Алчевськ) на Донбасі.
У 1972 році отець Василь був висланий за межі СРСР.
Спочатку він виїздить до Югославії, а звідти до Риму, де зустрічається з Папою Павлом VI. Відтак переїздить до Канади, у місто Вінніпег, де й помирає 30 червня 1973 року.
27 червня 2001 року Папа Римський Іван Павло II у Львові проголосив єпископа Василя Величковського Блаженним священномучеником.
16 вересня 2002 року у Вінніпегу (Канада) відбулася церемонія перенесення останків Величковського до місцевого храму Святого Йосифа. Очевидці стверджують: коли відкрили труну, то виявили, що тіло, пролежавши в землі майже 30 років, не зазнало значних змін.
Матеріал підготовлений із різних джерел
