Історія Газета Фото

Раритети з Відня. Про що розповідають віднайдені знимки в’язниці “Діброва” (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
У істориків є спеціальний термін – інкунабула. Так називають друковані книги, видані до 1 січня 1501 року. Наклади тоді були мізерними й сьогодні це надзвичайна рідкість.

Не менш рідкісними є фото Станиславова ХІХ століття. Для них поки що не придумали окремої назви, але кожна є справжнім артефактом. Пропонуємо читачам подивитись на одну цікаву локацію, від якої мешканці Станиславова намагалися триматись якомога далі, пише “Репортер“.

Усе має ціну

Хотілося б почати цю статтю промовистим заголовком «Сенсація! Такого ви ще не бачили!», але це не зовсім відповідає дійсності. Насправді, обидві світлини вже бачили, але у поганій якості та й далеко не всі читачі. Вперше їх надрукувала дослідниця Жанна Комар у своїй книзі «Третє місто Галіції. Станиславів і його архітектура періоду галицької автономії», що вийшла у 2008 році польською мовою.

На сторінках 80-81 є дві дуже цікаві фотографії. Напис під ними повідомляє, що це «Заклад карний. Фото Т. Артіховського, Станиславів, 1883 рік». Там же зазначено джерело: «AVA у Відні, А-ХІІІ-с.21».

AVA – це Allgemeines Verwaltungsarchiv, тобто Генеральний адміністративний архів.

Пізніше, під час роботи над книгою про Діброву, я звертався до Жанни Комар із проханням поділитись тими світлинами у кращій якості. Дослідниця відповіла, що архів дав їй право лише на одну публікацію й порадила звернутися безпосередньо до Відня.

Як змінився Франківськ за 100 років. В’язниця Діброва

Оскільки володіння німецькою мовою у мене на рівні інтуїції, звернувся по допомогу до перекладача Олени Бучик, яка, до того ж, є одним із найкращих фахівців з історії нашого міста. Ми склали лист до архіву, в якому просили надати якісні скани фотографій і відправили електрон­ною поштою.

Незабаром надійшла відповідь від директора архіву пана Теймера. «Генеральне управління адміністративного, фінансового та судового архівів повідомляє у відповідь на Ваш лист від 11 січня 2019 року, що «Збірник карт і планів Генерального адміністративного архіву» – в’язниця у Станиславові періоду 1879-1909 рр. за шифром AT-OeStA / AVA PKF PS II A-XIII-c / 21 складається з чотирьох конволют з 32 аркушами і п’ятьма фотографіями (папки 1-12).

Дві фотографії, надіслані Вами у вкладенні до листа, належать до збірника, позначеного цим шифром. Сканування цих двох фотографій буде коштувати 7 € за штуку плюс 45 € оплата за обробку плюс 7 € для CD, отже в цілому 66 € плюс поштові витрати.

Оплата за право публікації – 30 €.

Якщо Ви бажаєте замовити сканування, будь ласка, надішліть форму замовлення, яку додано до листа».

Разом із пересилкою набігало понад 100 євро. Віддати 3000 грн за електронні копії двох фотографій я не наважився. Інша річ, якби знайшовся меценат, закоханий в історію нашого міста. І він знайшовся.

Люди, яким не байдуже

Коли книга «Таємниці Діброви» вийшла на стадію макетування (Іван Бондарев презентував її минулого тижня у книгарні видавництва «Лілея НВ» – ред.), я мав зустріч із Віктором Вінтоняком. У Франківську його добре знають як керівника фінансової компанії «Декра», але також Віктор активно інвестує у культурні проєкти.

Віктор Вінтоняк

Так, Вінтоняк є співзасновником знаменитого фестивалю «Свято ковалів», підтримує міський веслувальний клуб «Аль­батрос», є партнером видавництва «Вавилонська бібліотека», заснував власне видавництво – «Мантикору», сприяв створенню фільму «Моє місто. 100 років на екрані» та спричинився до багатьох інших цікавих речей. Крім того, він очолює Агентство регіонального розвитку Івано-Франківської області, одним із напрямків роботи якого є й популяризація нашої культурної спадщини.

Якраз у грудні минулого року Віктор Вінтоняк мав разом із чиновниками обласного управління культури їхати до Відня – налагод­жувати культурні зв’язки. Коли я розповів про фото «Діброви» з тамтешнього архіву, він охоче взявся допомогти. Мало того, виявилося, що його батько колись служив у цій будівлі в авіаційній частині.

Ян Потоцький був великим диваком і помер нещасливим, але його не забули (ФОТО)

У Відні оформити запит до архіву допомогли посол України Олександр Щерба та аташе з культури Марина Нагайчук.

Для обробки запиту знадобилося трохи часу. Делегація повернулась додому, а за тиждень із Відня надійшов пакет із записаними на CD фотографіями.

Екскурсія у 1883 рік

Отже, перейдемо до аналізу фото. Обидва зробив відомий фотограф Тадеуш Артіховський, який працював тут у 1880-1890-х роках. На сьогодні відома його панорама Станиславова й багато фотопорт­ретів, їх він робив у своєму ательє на вулиці Сапіжинській (тепер початок Незалежності).

Тадеуш Артіховський

Світлина № 1 демонструє фронтальний вид станиславівської в’язниці з боку сучасної Чорновола. Тюрма щойно збудована, відкрили її 1 липня 1883 року. Назва закладу була неофіційною – так її охрестили в народі, бо колись там ріс дубовий гай, від якого майже нічого не лишилося, окрім назви.

Сучасники у захваті писали, що в’язницю збудували за останнім словом тодішньої техніки: із системами централізованого опалення, вентиляції, каналізації, водопроводом. Більшість житлових будинків Станиславова подібні блага цивілізації отримають лише у наступному столітті. Це була найбільша будівля міста, зведена за часи Австро-Угорської імперії. Комплекс в’язничних споруд включав у себе:

• головний триповерховий корпус із чотирма крилами та перемичкою, що зверху нагадував літеру «Н»;

• двоповерховий будинок лазарету, що стояв у подвір’ї на відстані 100 метрів від головного корпусу;

• контрольно-пропускний пункт із вартовим приміщенням.

Усе це було обнесено потужним чотириповерховим муром. За периметром стін, обабіч КПП, стояли дві триповерхові кам’яниці, де мешкали сімейні наглядачі та охоронці.

Тюрма була розрахована на тисячу в’язнів чоловічої статі православного і греко-католицького обрядів. Іншими словами, тут сиділи самі українці, лише з 1908 сюди стали направляти злочинців інших національностей. Для потреб віруючих обладнали дві каплички під одним дахом, що містились у «перемичці». Зверху вимурували вежу із дзвоном та хрестом вгорі. Цікаво, що той хрест освячували ще до здачі тюрми в експлуатацію – у 1882 році. Вежу розібрали за перших совітів.

В’язничний щоденник. Неймовірні свідчення в’язня про станиславівську Діброву

Перед каплицею розташовувалась адміністративна секція, що мала сім вікон по фасаду. Тут були кабінети директора в’язниці, його заступників тощо.

Будинки обслуги добре маскували похмурий в’язничний мур від перехожих. З боку проїжджої частини тягнувся невеличкий дерев’яний паркан, від якого тепер і сліду не лишилось.

На початку 1880-х цей район вважався далекою околицею Станиславова. Попри в’язницю проходила вулиця Середня, яку у 1884-му перейменують на Голуховського. А через дорогу розкинулось так зване «Радецьке поле», на якому лише через 13 років закладуть міський парк.

На світлині № 2 бачимо Діб­рову у профіль. Фотограф стояв десь між сучасними вулицями Августина Волошина й Карпатської Січі. Тоді там був величезний пустир. У документах магістрату згадується військове стрільбище «Діброва», схоже, то воно. На всіх вікнах – важкі металеві грати, деякі з них збереглися дотепер. На даху, крім коминків, стирчать якісь довгі стрижні – мабуть, блискавковідводи.

А за крайнім правим корпусом проглядається трохи середмістя. Добре видно катедру з давніми куполами та стару ратушу зразка 1871 року. До центру, здається, рукою подати, хоча пішки туди йти хвилин десять.

Автор: Іван Бондарев

P. S. У своєму листі працівники австрійського архіву згадували, що у будівельній справі «Діброви» є п’ять фотографій. Дві з них уже доступні. Над рештою будемо працювати.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.