Історія Газета

Парки і сквери Станиславова: від других поляків до других совітів (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Перша світова пройшлася по нашому місту смерчем. Центр лежав у руїнах, були знищені інженерні мережі. Полякам, які перемогли у битві за Галичину, дістався важкий спадок.

Втім, міська влада енергійно взялася за відродження міста, не забуваючи про парки і сквери, пише “Репортер”.

На місці торговиці

У 1931 році в газеті «Кур’єр Станиславівський» вийшов цикл статей про досягнення магістрату. Насувалися вибори, тож можновладцям треба було показати свої здобутки. У розділі про зелені зони чиновники гордо звітували, що якщо у 1918 році на всі сквери й парки міста приходилось 14 га, то у 1930-му – 22. Створили нові сквери при вулиці Голуховського (Чорновола), Бельведерської, Конопницької (Шухевичів), сад для молоді на Гірці, газони уздовж вулиці Колійової, перед будинком Колійової дирекції (на Грюнвальдській), попри вулиці Доктора Красовсього (Шпитальна) та Собеського (Січових Стрільців).

Частина перша Зелені бракувало завжди. Парки і сквери старого Станиславова

Від багатьох цих зелених зон вже й сліду не залишилось, хоча дещо збереглося. Втім, головною заслугою поляків стало закладання справжнього парку. Раніше, попри вулицю Галицьку розташовувалась Торговиця, тобто місце, де у визначені дні продавали худобу. У 1920-х базар перенесли в район теперішнього університету нафти і газу. Довший час ділянка за звичкою називалася плац Торговиця, але у 1938-му її перейменували на парк маршала Ридз-Смігли – генерального інспектора Збройних сил і фактичного диктатора Речі Посполитої. Війна, яка почалась незабаром, не дала полякам перетворити колишній базар на повноцінний парк.

Через два роки совіти навели тут порядок і назвали парк Піо­нерським. Посередині стояла статуя Леніна, під якою урочисто приймали в піонери. На периферії містились гойдалки, гірки та каруселі, кам’яні медведі та олені.

Перед розвалом СРСР Леніна забрали, а парк нарекли на честь воїнів-інтернаціоналістів. Незабаром у центрі відкрили монумент афганцям, пізніше збудували храм. Сьогодні, окрім Шевченка, це друга зелена зона міста, яка має статус парку. Його площа становить 3,9 га.

Якби не комендант Бо…

Радянські можновладці теж дбали про озеленення Станіслава і в цьому їм дуже допомогли німці. За часів окупації комендантом міста був колишній льотчик Бо. Він мав своєрідний архітектурний смак, який можна приблизно описати так – чим більше вільного місця, тим краще. Найбільше він не міг терпіти єврейські квартали, що оточували площу Ринок.

За його наказом було знищено найдавнішу синагогу міста та будівлю кагалу. Коли руїни розібрали, утворився великий пустир. У 1945-му більшовики відкрили у Станіславі медінститут, за голов­ним корпусом якого було порожнє місце. Аби пустир не муляв очі студентам і викладачам, його перетворили на скверик. Згодом там спорудили шаховий павільйон, де відбувались запеклі баталії. Дов­ший час ця зелена зона вважалась продовженням площі Міцкевича й лише у 2013-му, після відкриття однойменного пам’ятника, ділянка отримала назву сквер Руської Трійці.

Частина друга Озеленення на віденський манер. Парки і сквери старого Станиславова

Сьогодні неподалік площі Ринок є симпатичний скверик, де стоїть пам’ятний знак першій українській церкві Станиславова. Колись ця ділянка була густо забудована кам’яницями, але у 1942 році німці наказали зачистити і її. Після війни там влаштували маленький, лише на 0,06 га, скверик. Його центр прикрашала скульп­турна група із двох хлопчиків, що бавилися з глечиком. У той час площа Ринок була ще не впорядкована, тому цей маленький скверик вважався найцентровішим.

Невгамовний комендант Бо дотягнувся навіть до вокзалу. Він дав вказівку єврейській будівельній бригаді з 400 людей демонтувати усі будиночки, що стояли напроти залізничного двірця. Через кілька років совіти розбили там скверик, посередині якого стояв гіпсовий Сталін у мундирі генералісимуса.

My beautiful picture

Після розвінчання культу особи «вождь усіх народів» відправився на смітник, залишивши по собі гарну клумбу. Офіційна назва скверу – Привокзальний. Нещодавно з подачі міського голови Руслана Марцинківа на клумбі встановили хрест тверезості. Але він ніц не бентежить численних пияків, які густо обсідають тамтешні лавочки.

Був у нас ще один повоєнний скверик, до якого комендант Бо не мав стосунку. Перед штурмом міста у липні 1944-го радянська авіація бомбила Станіслав. Одна з бомб впала на житловий квартал, що стояв навпроти старої дирекції залізниць. Оскільки відновлювати там вже не було що, після війни ділянку зачистили й заклали скверик, домінантою якого стала красива кам’яна ваза із фігурами комсомольців. Тепер про цю зелену зону нагадують лише старі фото, оскільки наприкінці 1960-х там збудували велетенський комплекс громадського харчування із рестораном «Карпати». Нині там – офіс «Ідея банку».

Народжений у 1957-му

Найбільшу площу зелених насаджень має центральний парк Шевченка – 24 га. Цікаво, хто на другому місці? Логічно припустити, що то парк Військових ветеранів. А ось і ні! Ми вже писали, що той має 3,9 га, але є в нас зелена зона – цілих 5,3 га. Йдеться про сквер на Молодіжній. Він з усіх боків оточений висотними житловими будинками, тож про його існування знають далеко не всі мешканці Івано-Франківська.

У жодній краєзнавчій літературі ви не зустрінете згадки про його заснування. Втім, краєзнавець Михайло Головатий таки докопався. У 1989 році він зустрівся з однією жіночкою і з її слів записав таке: «Тополиний сквер, що прилягає до вулиці братів Майданських (тепер Хоткевича – Авт.), заложений 1957 року. В закладанні брали участь учні 11 та 12 залізничних шкіл міста (тепер, 1989 р. – 15 і 16 СШ). Так згадує інженер-стандартизатор ВО «Промприлад» Г. Ф. Кравець, яка 1957 р. була ученицею 6-го класу 11 залізничної школи».

Сьогодні друга за площею рекреаційна зона міста впорядкована – є дитяча зона, спортмайданчик, лавочки, навіть невелика каплиця. Хоча, Тополиним сквером його рідко називають, більш популярна назва – Молодіжний.

Частина третя Парки і сквери Станиславова. Де за бабці Австрії відпочивали від гамірних вулиць
Трава на могилах

До заслуг совітів належить створення ще одного скверу, хоча, краще б вони цього не робили. Наприкінці XVIII століття австрійці заклали на околиці Станиславова об’єднаний християнський цвинтар. Він був давніший за львівський Личаківський і міг запросто називатись музеєм під відкритим небом через численні високомистецькі скульптури й надгробки.

Через бурхливі темпи розвитку міста у другий половині ХХ століття некрополь опинився у центрі Франківська. Хрести, ангели, Діви Марії та могили Січових Стрільців не давали спокою партійним чиновникам. 27 лютого 1980 року міськвиконком ухвалив рішення № 84 «Про знесення закритого кладовища по вул. Радянській». Там йшлося, про те, що «територію ліквідованого кладовища реконструювати під меморіальний сквер, залишивши захоронення, які мають історико-архітектурну цінність».

Частина четверта Парки і сквери Станиславова. Як у місті з‘явилася центральна зелена зона з атракціонами

Нищення надгробків почалося наступного року. Екскаватори викопали ями по кутах цвинтаря, куди бульдозери зсували надмогильні пам’ятники. Завдяки активності міської інтелігенції вдалося зберегти близько десятка могил видатних діячів, але то була крап­ля в морі.

На початку двотисячних там провели ґрунтовну реконструкцію та спорудили каплицю. У 2009-му Меморіальний сквер отримав статус пам’ятки історії державного значення.

У матеріалі використані ілюстрації з колекцій Олега Гречаника та  Леоніда Орла, а також з архівів Василя Тимківа і Наталії Кірюхіної. 
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.