Тюрми будуються для того, аби з них неможливо було втекти. Архітектори, адміністрація, охорона роблять усе можливе, аби злочинці не вирвалися на волю. У світі є кілька в’язниць, які можуть похвалитись, що за всю їхню історію жоден в’язень не накивав звідти п’ятами.
У Станиславові теж була знаменита тюрма. Її спорудили у 1883 році на південній околиці міста, пише “Репортер”.
У народі в’язниця отримала неофіційну назву «Діброва».
Сучасники описували її так: «Шалена думка випустити в’язня з-за шістьох брам! Здавалося, скоріше сонце зійде з заходу, ніж це станеться. Треба знати «Діброву», якою величається галицький уряд. Треба знати, як там кожна щілина вартується, як від сьомої години вечора до п’ятої рано тихо, немов у домовині, навіть вартові ходять у сукняних папучах, щоб можна було чути кожен шелест. Треба знати добре влаштовані в’язничні входи, щоб уявити собі трудність, а прямо неможливість втечі з цього «дому зла»».
Серйозний удар по репутації карного закладу нанесла втеча студента Мирослава Січинського у 1911 році. Він відбував 20-річне ув’язнення за вбивство намісника Галичини графа Потоцького. Українськи інтелігенти зібрали гроші, підкупили охоронців і ті просто вивели в’язня за браму.
Втім, це була далеко не перша втеча з «Діброви». Вже через два роки після побудови в’язницю «позбавили цнотливості». Краєзнавець Олена Бучик знайшла у «Кур’єрі Львівському» за вересень 1885 року коротеньку замітку про втечу з тюрми 24-річного Петра Багрія, який вирішив не чекати 18 років, які йому присудили за крадіжки. Обставини втечі газета не повідомляла.
Другий раз «Діброва» зганьбилася у квітні 1902. Тоді відзначились шевський ремісник Андрух Буняк і слюсарський челядник Володимир Маркович. У другий ночі вони пробили стіну і потрапили до вентиляційного каналу, яким вилізли на стріх. Там утікачі пообривали шнури, на яких сушилась білизна, сплели з них мотузку і спустились з третього поверху на подвір’я. Чотириметровий мур, що огороджував в’язницю по периметру, не став їм на заваді – вони його легко здолали за допомогою все тієї ж мотузки. Цікаво, як дозорці проґавили довбання стіни, адже це процес довгий, трудомісткий і шумний. Може, саме після цього випадку охоронцям стали видавати сукняні капці?
