Час від часу світом струшували вікопомні події. Яскраві івенти, що вражали не лише учасників, але й сучасників. Події минали, але залишалася спокуса на них заробити. З’являлися свідки подій, які ходили світом й казали: «Я там був. Я все бачив. Я чув, що там казали». Або ж: «Я говорив (жив, спав, відбував термін ув’язнення) з тими, хто там був, бачив, чув».
Свідки подій збирали навколо себе цікавих, розповідали їм про події та заробляли на цьому, пише Володимир Єшкілєв у своїй черговій авторській колонці у Репортері. Згодом навколо них гуртувалися учні та послідовники, котрі після смерті свідків продовжували заробляти на їхньому свідченні. Вони записували слова свідків і заробляли на продажі тих записів. Найбільш успішним учням вдавалося заснувати культи подій, побудувати храми, святилища і музеї, присвячені подіям, та забезпечити сите життя сотням і тисячам своїх нащадків та послідовників протягом багатьох століть.
В світі існує багато згромаджень, що підпадають під визначення «залишкова секта». Й це не обов’язково релігійні організації. Є цілі культурні і політичні згромадження, джерелом котрих стали давні й не дуже давні події. Наприклад усі комуністичні партії на території колишнього СРСР є «залишковими сектами» революції та громадянського конфлікту 1917-1922 років. Ці згромадження пережили свій розквіт у ХХ столітті, деградували та занепали, проте їхні лідери продовжують заробляти на тому, що відбулося за доби Леніна, Троцького й батьки Махна.
Навколо нас живе багато вірян «залишкових сект». Для них актуальними є не теперішні події та ідеї. Вони сконцентровані на тому, що відбувалося 10, 30 або й 80 років тому. Деякі з них так і залишилися у грудні 2004, або у спекотному серпні 1991. Інші продовжують жити травнем 45-го або ж червнем 41-го.
Ці люди іноді просинаються посеред поточної реальності. Вони здивовано помічають, що ті гасла, думки та принципи, які є свіжими та актуальними для них, викликають сміх або ж щире нерозуміння в мешканців липня 2019-го. В тих, які «проснулися» здивування швидко перетворюється на злість і ненависть. Вони, як затяті сектанти, продовжують вперто обстоювати свої ідеали та позиції.
Будь-які аргументи на штиб «все змінилося», «нині не ті часи» на темпоральних сектантів не діють. Вони не хочуть (або ж не можуть) прийняти тієї простої думки, що світ змінюється шаленими темпами і що речі, які ще 5-10 років тому здавалися зримо істинними та наріжними, тепер перебувають на далекому маргінесі.
Темпоральні сектанти переконані, що ті шкільні та університетські знання, які вони отримали 20-30 років тому й нині є «наукою». Що плітки й теревені часів міленіуму все ще когось цікавлять. Що світ навколо них застиг в тому часі, де відбулися найзнаменніші для них події.
Звідси й дивний вигляд теперішнього українського суспільства, яке поділене на «залишкові секти», що всіх вмовляють не зрадити істин, написаних на старих надгробках. Суспільство поділене на острівки-цвинтарі, де живі обстоюють права та ідеали мертвих. Себто – мертві права та ідеали. Сектанти воюють поміж собою, їхні лідери продовжують заробляти.
Суспільство не часто згадує євангельські слова: «Нехай мертві ховають своїх мерців». І хоча тим словам дві тисячі років, вони не закам’янілі й не висохлі. Адже той, хто це сказав, сам поборював тисячолітню рутину й боровся з сектантами, що безнадійно застрягли у запетльованому минулому.
