Газета Спорт

Відчайдухи мріють про Париж. Франківські роверисти готуються до заїзду на 1200 км (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Володимир Чернишенко і Христина Зеленчук – франківські рандонери, тобто велолюбителі на великі дистанції.

Вони вже кілька років поспіль долають усі веломарафони в Україні – від 200 до 600 км. А цьогоріч у серпні ще й встановили власні рекорди – Володимир проїхав 1000 км за неповних 69 годин, а Христина – за 74. Наступного року ціляться на заїзд Париж-Брест-Париж на 1200 км.

Дівчата задають настрій

«Все почалося у 2014 році з сотки, яку ми з подругою долали разом. Після цього казали, що на велосипед більше не сядемо. Але минуло два місяці і взяли марафон на 200 км», – розповідає Христина Зеленчук.

Каже, більшість веломарафонів проводить Львівський клуб. Вони йдуть в залік паризького велоклубу і якщо пройти усі – на 200, 300, 400, 600 і 1000 км – то можна потрапити на найголовніший марафон світу Париж-Брест-Париж (ПБП). Його проводять лише раз на чотири роки. Для кожної країни є певна кількість місць – першими потрапляють ті, що подолали тисячу, потім – ті, що 600 і 400.

До теми: В стилі пін-ап. У Франківську стартував VIII велопарад дівчат (ФОТО, ВІДЕО)

А ще за усі чотири дистанції у підсумку сезону дають титул суперрандонера. У Христини таких уже три. В 2016 році була перша 600-ка, а в 2018 – перша тисяча, яку проводять раз на два роки. Проїхала за 74 години. Христина стала першою франківчанкою з такою дистанцією.

Христина Зеленчук

Каже, з Франківська багато учасників на такі марафони не їде. Що довша дистанція, то менше людей.

Цьогоріч тисячки проводили львівський і київський велоклуби. На старт у столиці підбили товариші з львівського велоклубу. Їхали через Житомир, Вінницю, Умань і Черкаси. Фінішували в Києві.

«Дистанція зі стартом у Львові була складнішою, київська – легшою, бо набір висоти був меншим, – розповідає Христина. – Ми за 74 години марафону спали лише сім. Це нормально. На тисячі були два спальні контрольні пункти – хто хотів, той спав, хто не хотів – їхав далі. Бачиш, що вкладаєшся в час, можеш спати більше. Не вкладаєшся – спиш годину -дві. Загалом у дорозі провели десь 47 годин. Ще 19 – на поїсти, попити, води набрати».

Христина пояснює: є ліміт часу і не важливо, чим ти займаєшся в цей час – чи крутиш педалі постійно, чи зупиняєшся, аби поїсти, поспати, головне в нього вкластися. Каже, найважчим випробуванням був перепад температури – від + 32 вдень, до +3 вночі. Дехто навіть сходив з дистанції через переохолодження чи перегрів. Ще одна перешкода – погані дороги, особливо якщо вночі.

До теми:  «Дрібнота»: перемоги і сльози. Як у Франківську діти змагалися на вело-самокато-біговелоперегонах (ФОТО)

А одна учасниця зійшла через поломку велосипеда.

«Це, мабуть, найгірше, бо ти їхати можеш, а не виходить, – каже Христина Зеленчук. – На тисячці було двоє дівчат. На 600 була лише я. А на 400 – теж двоє. Що менше дівчат, то більше хлопці підтримують і тягнуть до фінішу. І якщо в групі їде дівчина, то більша ймовірність, що всі хлопці з цієї групи доїдуть – бо думають, вона їде, а я?!».

Чайник на ровері

Товариш-рандонер Христини Володимир Чернишенко навіть через місяць після своєї тисячки не цілком відчуває пальці на ногах. Каже, його емоції і переживання може зрозуміти лише рандонер.

Вперше ідея тривалої веломандрівки виникла в нього у 17 років. Але втілив її вже у 24 – проїхав з Франківська до Києва.

«Досвіду було нуль. В дорогу зібрав величезний наплічник на 15 кг, ще 25 кг важив сам ровер, – розповідає Володимир. – Було нереально важко. Дістався до Києва за чотири дні, ще чотири їхав назад. Було все – і спека, і дощ, і травми, велосипед ремонтував. Але це був досвід».

Володимир Чернишенко

Відтоді час від часу їздив на невеликі велопрогулянки, згодом приєднався до спільноти «Велосталкери». Каже, тоді за сезон найбільше проїхали 270 км горами. Але без шоломів і жодної підготовки. Жартома називає це «чайник на велосипеді».

Від велосталкера Миколи Бадицького дізнався про львівський велоклуб, що організовує веломарафони – бревети. Вирішили спробувати себе у львівській сотці – проїхав її за 3:52. Згодом познайомився з Христиною під час однієї з поїздок. На той час вона вже відкатала один сезон з львівськими заїздами на 100, 200 і 300 км.

До теми: Близько 1500 велосипедистів взяли участь у франківському велодні (ФОТО)

Володимир і собі береться долати усі марафонські дистанції одну за одною – з гірськими підйомами, спекою та дощами. Того ж сезону наважується на тисячу, адже вона відбувається лише раз на два роки. Йшов шостим, але не доїхав до фінішу 46 км – врізався в далекобійника.

«Він мене об’їхав і в певний момент перелаштувався на узбіччя. А я задивився на спідометр. Тільки почав піднімати голову, як врізався, – говорить Чернишенко. – Перелом хребта, вісім зламаних відростків і компресійний перелом дев’ятого хребця, тріщина в черепній коробці. Якби не шолом, я б тут зараз не сидів. Хто б там що не казав про каструлю на голові, але не модно дивиться лише пробита голова і тіло у труні. Чотири місяці був лежачим».

За зиму пройшов реабілітацію і наступного сезону знову сів на велосипед, знову пройшов усі дистанції.

«З нами їхали різні люди з Франківська. Але усі дистанції закрили лише ми з Христиною. Наші результати покращилися – ми були більш впевнені, знали, як харчуватися, як поводитися в спеку, в туман, дощ».

Того серпня на пішохідному переході у Франківську його збила машина. Знову врятував шолом – Володимир головою розбив скло. Шолом тріснув, ключицю зламав, але голова була ціла.

До теми: Велорік у Франківську: плани та проекти

Та вже за півтора місяці Володимир Чернишенко міняє велосипед з розрахунком на заїзд Париж-Брест-Париж.

«З Франківська там не була ще жодна людина. І я дуже хочу, щоб Франківськ міг похвалитися, що і в нас є велосипедисти, які проїхали цей легендарний бревет, – каже він. – Ми плідно покатались у квітні і травні, у нас були тренування на 150 і на 250 км. Був досвід і хороші результати. Готувалися на 1000 км».

Львівський бревет цьогоріч проходив через Польщу, Словаччину і наші Карпати. Організатори афішували, що це буде найскладніший марафон за всю історію з сукупним набором висоти до 11 тис м.

«Рандонерів не лякають труднощі – що складніше, то більша ймовірність, що рандонер туди полізе. Той, хто долає тисячку, йде першим на реєстрацію на ПБП. Тому я проїхав шістсотку, а за 10 днів – їду тисячу, – розповідає Володимир. – Минулого разу не доїхав 46 км, тому це був виклик і справа принципу».

До теми: Франківськ крутить педалі: як і хто робить місто дружнім до велосипедистів

Стартували близько 30 людей. Важко далися польські перевали з градієнтом 15-18 %.

«На дорозі це виглядає як вертикальна стіна – 10 хв випилюєш на гору і за 40 с спускаєшся, і знову підйом, – говорить Чернишенко. – Польща зустріла сильним туманом, який перейшов у спеку і мене почало хилити на сон – йшла вже доба без сну».

Каже, заснути на ровері – дуже небезпечно, адже ноги далі продовжують крутити, а ровер їде вперед:

«Коли тіло дає сигнал відключитися, з цим складно щось зробити. Можна кліпнути – і ти вже на узбіччі».

Зі спекою до +37 проїхали Словаччину. Поки проходили реєстрацію на кордоні з Украї­ною, встиг передрімати 10 хвилин і трохи відновити сили. До контрольного пункту (КП) через втому і відчай приїхав о 00:30. Першого дня проїхав 460 км.

«Вранці продовжив – були перевали, підйоми, спуски, спека, але це вже не було перешкодою. Через якість доріг відбивало руки й задницю. На кінець другого дня наздогнав сильну групу і другий день ми закінчили разом на КП, – каже Володимир Чернишенко. – На третій день до фінішу залишалося 270 км – п’ять перевалів, один з них майже без асфальту, спека. Дев’ять людей зійшли з дистанції через травми чи перегрів. Я прийшов на фініш дев’ятим. Таке запам’ятовується на все життя».

Фото із соцмереж

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.